on-line с 20.02.06

Арт-блог

01.07.2019, 09:54

Июль-2019

Розпал літа – квітнуть квіти. Липень в гості завітав. Бавився і загубився між м′яких шовкових трав. Яблука червонобокі, груші медом налились. І маленькі пташенята у повітря вже знялись. Різнобарв′я… Різнотрав′я душу й серце веселить. І завмер малий метелик поміж квітами на мить. Лідія Кир′яненко  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Новости региона

08.07.2019, 10:15

Ніч на Івана Купала

02.07.2019, 10:29

«Твоя країна fest» побував у Скадовську

02.07.2019, 10:21

Фестиваль «Козацький шлях 2019» завітає на Херсонщину

> Персоналии > Литература > Щерба Таисия Николаевна > У слові і мовчанні живе його душа...

У слові і мовчанні живе його душа...
 

(Нарис про Анатолія Марущака)

Життя тече звичайно-до прози від вірша.
У слові і мовчанні живе моя душа.
Анатолій Марущак

Життєвий і творчий шлях
Поет, прозаїк, публіцист, журналіст.
Анатолій Марущак - член Національної спілки кінематографістів України (1986); член Національної спілки журналістів України (1998); член Національної спілки письменників України (2011); Заслужений журналіст України (2004); Двічі поспіль (1997, 1998) - лауреат Всеукраїнських телерадіо фестивалів «Калинові острови».
Володар головного призу «Чорноморська чайка», Міжнародного телерадіофестивалю «Україна єдина»(2002).

Лауреат обласної літературної премії імені Миколи Куліша(2008).
Лауреат поетичного вернісажу «Троянди й виноград»(2009).
Пише українською та російською мовами.
Народився Анатолій Петрович Марущак 8 листопада1953 року в місті Каменськ- Шахтинську Ростовської області в сім'ї військовослужбовця.
У 1976 році закінчив філологічний факультет Одеського державного університету. За фахом філолог( учитель російської мови та літератури).
Із 1976 по 1978 роки працював учителем у школі.
Із 1978 року живе і працює в місті Херсоні. Директор ТВО ХДТРК «Скіфія» (із 2002).

Автор книжок:
1986 - повість «Высокий двор»,
1999 - поетичних збірок: «Утоли мои печали», «Вольный стиль»;
2000 - поетичні збірки для дітей «Непослушные пальцы», «Почему весёлый кит не приплыл на остров Крит»;
2003 - поетичної збірки «У слові і мовчанні»;
2005 - книжки «Мандри наосліп»;
2006 - у співавторстві з братом Володимиром Марущаком написана «Тайна Турецкой скалы»;
2007 - роман «Шалений ферзь», за який автор був удостоєний обласної літературної премії імені Миколи Куліша (2008);
2008 - у співавторстві з братом Володимиром Марущаком написана повість «Ключи от приключения»;
2008 - збірка поезій «Щоденник вітру»;
2010 - роман «Доктор ГО».

Неповторний голос слова Анатолія Марущака ми звикли чути на радіотелебаченні з вісімдесятих років XX століття. А ось як неординарна інтелігентна, ерудована та обдарована особистість, поет із власним, тільки йому притаманним поетичним голосом, він розкрився після виходу поетичної збірки «У слові і в мовчанні» (2003). До цієї збірки, виданої у ПП «Літера» увійшло 53 вірші і шість незвичайних ілюстрацій, виконаних Іриною Наконечною. Ця книжка і є предметом нашої уваги.

Автор збірки пропонує послухати «спогади трави і музику Всесвіту; побачити небо, вишите узором Всевишнього; відчути сум зруйнованого дерева і запах тіні; перекопану ніч і тінь дощу; поцілунок соняшника....», як от:

Дерево
Вечір засмаг перестиглими вишнями,
З саду розкішного сонце пішло.
Вишите небо узором Всевишнього,
Дивними думами вкрите чоло.

Добрі новини недовго потішили,
Хтось їх, моторний, до себе прибрав.
Тільки й залишилась в світі колишньому
Сонячна тінь незачинених брам.

Я не забуду дівочого прізвища
Жінки, яку не забрати рокам.
Ще пам 'ятає долоня, як в пригорщу,
Сипала вишні тремтлива рука.

Дивиться соняшник в трави навколишні,
Вже не підняти йому голови.
Він переломиться, стане навколішки
І поцілує сузір'я трави.

Віру в майбутнє і віру в повернення
Сонце в гілках зберегти не змогло.
Впало під хатою стомлене дерево,
Не дочекавшись приїзду мого.

Темрява тисне.
До світла мізерного
Йду через терни у сад крадькома.
Вишні засохлі збираю під деревом.
Тільки вже дерева поруч нема.

Без тебе
Закрутився вужем на паркані павич,
Затремтіла мішень павутиння.
На городі лежить перекопана ніч,
І росте на ній тінь без коріння.

Відбиваючи з неба атаку швидку,
Пні на хмари націлили жерла.
Народили дощі тимчасову ріку
І тече в ній вода без джерела.

Сонце в дім завітати за рік не змогло,
В тому домі поріг не зітреться.
Подорожні давно обминають його,
Бо живе там людина без серця.

Тінь дощу, що не вщух, проросте на весні.
Взимку сніг помандрує по небу.
І впаде білий сніг із хмарин навісних
І за мить почорніє без тебе.(с. 28).

Прочитавши навіть декілька творів Анатолія Марущака із даної збірки, ми переконаємося в тому, що кожному слову автора притаманний асоціатовний підтекст, своєрідне бачення і відчуття світу.

Сни. Диптих
І
Я граю зі сном, який пахне мигдалем,
І вигляд роблю, що ми бачимось вперше,
А сон із космічних глибин виглядає,
Він правди не знає, тому і не збреше.

Лоскочуть повітря сережки дівочі,
Та усмішку губи мої приховають.
Півночі над юними снами промовчу,
А інші півночі вони прозітхають.

Сон має сумління:не лізе в свідомість,
Натомість мій біль розуміє віднині -
Нічними примарами пишеться повість,
Яку прочитають ранкові видіння.

II.
Сни віщі Навіщо
Приходять до нас на побачення,
Пробачать чи знищать -
Немає ніякого значення.
Навряд чи згадаю
Уранці пророка нічного.
Що буде надалі?
Напевне не знаю нічого.
А пам'ять - то пані
Підступна і дуже примхлива:
Події недавні,
А їх очевидці воює сиві.
Хоч пам'ять лукавить,
Та часу здається на милість.
Роки за роками
Спливли... або, може, наснились?

***
Ми - люди, ми - тіні
У вічній безодні.
Ми з півночі йшли,
А зустрілись на сході.
Куди нас ведуть ці дороги і сходи?
Напевне, про це не дізнається жоден.
Вода роз'їдає трухляве каміння.
На камені - зморшки,
ознака старіння.
І стомлені люди крокують не в ногу.
Нехай їм насниться дорога до Бога.
І губи всміхнуться,
І втішаться люди,
І біди свої та чужі позабудуть,
А завтрашній день розпочнеться сьогодні,
Де тіні по сходах спливають в безодню.

Поезія А. Марущака — гостропроблема, образна, духовно загострена, психологічно наснажена - й сьогодні зберігає свою соціопсихологічну та лірико-філософську актуальність.
«Перекопана ніч на городі лежить»,«... «на ній росте тінь без коріння»; «...тінь дощу проросте навесні»; «шкіра порепана болем нестерпним», «...у божому світі від зради протиотрути нема»; «...сніг взимку помандрує по небу...»; «...сон не знає правди», «...пам'ять - примхлива пані», «...сережки дівочі лоскочуть повітря», «...зморшки на камені - ознака старіння»; «де обвітрений млин і в акації порвані жили»; «чебрець - волоцюга порепаного степу...», або «...огузок щириці/повітря дещицю і ближньої хмари розірвану блузу//розгніваний вітер/в кублі трав'яниці зеленим мотуззям зав'яже на вузол...» - це не просто незвичайне бачення світу, а образні, оригінальні метафоричні конструкції з ліричною інтонацією; незвичайно точні вирази з влучними епітетами порівняннями, інверсіями, які надають особливого забарвлення роздумам і переживанням поета та його ліричного героя.

Уже в цій книжці ми помічаємо, що поезія А.Марущака гостропроблемна, образна, духовно загострена, психологічно наснажена - й сьогодні зберігає свою соціально - психологічну та лірико-філософську актуальність.
Образне слово, лірична інтонація надають особливого забарвлення роздумам і переживанням поета та його ліричного героя.
Прочитати цю книжку - значить на мить розділити долю її героїв, зрозуміти світ, в якому «серце спинилось від дотику докору», долучитися до майстерності автора, «...де в слові і мовчанні живе його душа».

Автора хвилюють негаразди сьогодення («Підранок», «Сумнів», «Чужинець», «Блудний син», «Чернетка»... і минуле: «Трофеї», «Я минуле шукаю обабіч доріг», «Три пагорби», « Попереду - вічність, за спиною - стогін», яке ми не маємо права забувати:

...Хто сказав, що все минеться?
Що на всіх єдиний простір.
Куля цілить прямо в серце -
За хвилину буде постріл... (с. 46)

Більше двох десятиліть Анатолій Марущак продовжує розвивати і утверджувати художньо - образне мислення, радує читачів смаглявої Таврії , шанувальників рідного слова новими книжками. Ми відчуваємо його живу душу у кожному слові, пропущену через зболене серце у такому неспокійному світі .

Стриманий римами
Вірш, умістився на аркуші.
Мріями міряє
Юнка дорогу додому.
Світло погасло,
І тільки борги не погашені.
Хто їх віддасть і коли,
І кому - невідомо.
Думка лякається слова
І в слові ховається.
Випадок випав, як карта,
І виправдав долю.
Поїзд проїхав
Повз кимось омріяну станцію.
Може повернеться.
Тільки коли - невідомо.

Вт ішиться вишнями
Сумом зруйноване дерево.
Втішиться снами солдат
Перед раннім підйомом.
Куля уже залишила
Підвалини темряви.
Куля летить,
А коли прилетить - невідомо.

Правда неправду не любить,
Та завжди вітається,
Щиро покається,
Вже за хвилину потому.
Обов'язково майбутні дороги
Освятяться.
Хто їх освятить,
А також коли- невідомо (с.62).

Тож, прочитавши згадані твори, маємо право стверджувати, що поет Анатолій Марущак наділений оригінальним талантом і без його книжок важко уявити справжню сучасну українську поезію.
 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.