on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Новини регіону

23.03.2017, 11:33

Демократичний розвиток областей України – Херсонщина не пасе задніх...

31.10.2016, 09:39

Відкриття фотовиставки "Європейці в Таврії"

27 жовтня в Херсонській  обласній універсальній науковій бібліотеці ...
19.10.2016, 12:02

На Zабалці 2016 - триб'ют парасолькам!!!

> Персоналії > Театр > Книга Олександр Андрійович > Аби глядач і плакав, і сміявся

Аби глядач і плакав, і сміявся


27.03.2008

Пам'ятаєте, як один з головних героїв легендарного фільму «Москва сльозам не вірить» сказав, що через 20 років не буде ані книг, ані кіно, ані театру, ані газет. Лише одне суцільне телебачення. З того часу минуло майже 30 років, але люди продовжують багато читати і ...масово ходять до театру.

Напередодні святкування Міжнародного дня театру ми зустрілися з людиною, яка має безпосереднє відношення до цього свята — генеральним директором і художнім керівником Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша Олександром Книгою. Чим сьогодні живе театр, які радощі і біди хвилюють його працівників, перспективи та сподівання — про все це з перших вуст.

— У 2005 році обласний музично-драматичний театр ім. М. Куліша став академічним. Що показав час: статус виправдовує себе?
— Чесно кажучи, спочатку, коли задля цього ми апелювали до Міністерства культури, певного мірою вагалися - є ми академічними чи ні. Часи тоді були нелегкими, та й сьогодні грошей на те, щоб випускати вистави, немає. Усе робимо за власний рахунок, і творчий рівень залежить цілковито від нас самих. Та якось нещодавно довелося аналізувати роботу за минулий рік: я побачив що про нашу академічність свідчать здобутки. Насамперед, вони у глядацькому інтересі до театру, а він постійно зростає. Більше того, я з великим задоволенням спостерігаю, що до нас йдуть не просто окремі шанувальники, а цілі сім'ї, компанії, колективи, які й по закінченні вистави не поспішають залишати стіни театру, а жваво обговорюють побачене. А скільки приходить молоді! Це ті юнаки і дівчата, які ще вчора ходили сюди разом з вчителями у рамках проекту «День театру в школі».

Ще один наш показник — робота оркестру. У його репертуарі на сьогодні дві самостійні програми «Чарівна музика оркестру» і «Музика театру і кіно». Ними цікавляться, вони мають свого поціновувача. Також зроблено кілька балетних вистав. Першою пробою чотири роки тому був «Лускунчик», зараз великий успіх мають «Червоні вітрила». 29 березня з ними наша трупа виїжджає на 10-денні гастролі містами України.
Пишаємося й тим, що відкрили театр-кафе. А з приходом до нас талановитого і дуже самобутнього режисера Сергія Павлюка щомісяця випускаємо нову прем'єру. Хоча це непросто, бо йдеться і про костюми, і про музичне оформлення, і про декорації. Та я бачу, що народжуються різножанрові роботи, які знаходять свого глядача.
Якось на прем'єрі однієї драми у театрі-кафе став свідком того, як чоловік упродовж першої дії намагався випити кави: він неодноразово підносив чашку до вуст, та у цю мить застигав. Дії, які відбувалися на сцені, не дозволяли відволіктися навіть на ковток смачного напою.

— Вашим великим творчим партнером сьогодні є Херсонський державний університет. Більшість херсонців називають цю співпрацю яскравим тандемом, що приніс успіх та підняв імідж обох установ...
— Сьогодні театр виконує роль найбільшого осередку культури з одного боку, і державний університет, окрім випуску фахівців з вищою освітою, бере на себе величезний культурологічний пласт, з іншого. Ми поєднали зусилля і одержали певний продукт. Спочатку з'явився «Ревізор», потім «Вовки та вівці». Попереду — інші спільні проекти з Олегом Мішуковим. Раніше намагалися співпрацювати з училищем культури. Взагалі ми відкриті до спілкування та цікавих ідей. Мрію, щоб колись разом підготували величезне театральне дійство просто неба, на одній з вулиць Херсона. Тим паче, що і у світі це практикується, і творча енергія у нас є. Аби тільки вона не зникала... Щоб нам не затримували зарплату, щоб бюджет приймався вчасно та люди, від яких залежить наша праця, не з'ясовували між собою, хто з них нас любить більше. Дробили щось конкретне і відчутне для людей.

— Актор — людина творча, і йому вкрай важко залишатися довго без ролей. У нашому театрі, певно, теж є творчий актив і пасив?
— Задіяти одночасно всю трупу, навіть якщо вона не дуже велика, дійсно важко. Та коли з'являється режисер, який прагне працювати з різними акторами, ми їх«відкриваємо». Сьогодні, за режисури Сергія Павлюка, відкрили багато нових імен. Інколи глядач навіть запитує у нас після вистави: «У вас що, з'явилися нові актори?». Через рік-два, сподіваюся, у театрі взагалі не буде незатребуваних артистів. Кожен матиме свою головну роль. Як приклад, 6 квітня у черговій прем'єрі будуть представлені ще два актори, які досі в репертуарному процесі не були серйозно задіяні.

—Для актора мало виходити на рідну сцену і бути улюбленцем місцевого глядача. Хочеться завойовувати інші міста і навіть країни...
— Так, актори намагаються їздити якомога більше. Скажімо, нашим Олені Галл-Савальській, Олександру Мельнику достатньо лише просто вийти на рідну сцену, як глядач вже починає аплодувати. Це їхня заслуга. Але коли такі ж емоції виникають у глядача миколаївського чи одеського театру, де артиста ніхто не знає, це вдвічі приємніше і важливіше визнання майстерності.
Безумовно, на частоту наших гастролей впливає фінансова спроможність. Оскільки коштів на це практично немає, собівартість кожної поїздки доводиться рахувати буквально до копійки. Через це, на жаль, поки що майже не виїжджаємо в область. Хоча на селі театр вкрай потрібен. Одного разу довелося спостерігати дуже сумну річ: до нашого театру приїхали дітки з району — вони ніколи не були у подібній установі, а тому не знали, як тут треба поводитися, реагувати на ті чи інші речі. У всебічному розвитку дітей це дуже тривожний сигнал. Думаю, повинна діяти певна обласна програма, яка дасть змогу і нам, і театру ляльок, і філармонії частіше їздити не лише до найближчих населених пунктів, а й до найвіддаленіших.

— Які вистави є візитними картками театру упродовж багатьох років?
— Вісім років тому поставили виставу «Як козаки жартували», і відтоді куди тільки з нею не їздили! І на «Слов'янський базар», і на Донеччину, і в Західну Україну. Однаково захоплено скрізь сприймають і казку «Про Федота-стрільця». Навіть в Івано-Франківську, незважаючи на те, що вистава російськомовна, був аншлаг, люди сиділи навіть у проходах.
А «Таємниця літаючої жінки»?! У кожному театрі вона йде і сприймається абсолютно по-різному, інколи діаметрально протилежно. Але квитків на неї завжди не вистачає.

— А які з останніх робіт найпопулярніші?
— Одним з критеріїв популярності вистави є кошти від продажу квитків. За даними бухгалтерії, у нас за минулий рік беззаперечними лідерами були дві роботи: «Між небом і землею» та «Ошукані рогоносці». Так би мовити, два фаворити прокату. Серед найпопулярніших сьогодні і «Вовки та вівці».

— Цього року Міжнародний фестиваль «Мельпомена Таврії» відбудеться вдесяте. Як плануєте святкувати ювілей?
— Намагаємося організувати щось грандіозне: починаючи від зіркового складу вистав — Раду Поклітару з його модерн-балетом, наші українські улюбленці Богдан Бенюк та Анатолій Хостікоєв — і закінчуючи видовищами, які розгортатимуться вулицями міста.

Цього року наше завдання — зібрати весь Херсон, а тому хочеться, аби швидше закінчилися усі будівельні роботи довкола театру. Тоді вулицю Суворова можна буде перетворити на ще один театральний осередок і впродовж усіх днів фестивалю там теж проводити цікаві дійства, щоб місто жило цим святом цілодобово.

— Започаткування цього фестивалю якось вплинуло на авторитет нашого театру в міжнародному культурному просторі?
— По-перше, нас стали впізнавати. По-друге, зараз дуже часто запрошують на театральні свята до різних міст України, Польщі, Угорщини, Білорусі, Росії. Нещодавно ми повернулися зі святкування 80-річчя донецького театру, з відкриття нового театру в Ялті. На деякі запрошення навіть не встигаємо відповісти. А ще сьогодні у десятки разів зросли режисерські пропозиції працювати з нашою трупою. Такі листи надходять щотижня. Все це, безумовно, свідчить про наш рейтинг.

— Вашим працівникам зазвичай доводиться працювати на свята, даруючи настрій людям. У повсякденній роботі якось компенсуєте брак свята?
— Намагаємося для себе організовувати внутрітеатральні свята. Наприклад, 23 лютого жінки роблять величезний сюрприз для чоловіків. У відповідь готуємо несподіванки для прекрасної половини до 8 Березня. Святкуємо також кожну прем'єру, День театру. Хоч і не часто, але виїжджаємо на море або ж до сусідів-театралів — на перегляд вистави.

— До речі, хоча на Херсонщині чимало творчих колективів, у проведенні найкращих свят найбільше навантаження припадає саме на ваших працівників...
— Це ще одне підтвердження того, що у нас працюють професіонали. Ми раді, що потрібні всім, і це найголовніше наше досягнення. Недаремно маємо гасло: «Хочеш свято? Телефонуй!». Обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Куліша сьогодні у такому творчому стані, що може втілити будь-який проект.

— Якими роботами плануєте порадувати херсонців вже найближчим часом?
— Насамперед, до Дня театру готуємо великий мюзикл «Три мушкетери»: виросли наші хлопці ,стали красивими, ось і виникла ідея зробити виставу про чоловічу дружбу, про справжніх лицарів. Це самостійна режисерська робота Ірини Корольової, її перша велика прем'єра. Репетиції закінчуються, і, до речі, вже всі квитки продано.
А 6 квітня у кафе-театрі відбудеться прем'єра Сергія Павлюка «Куба — любов моя» — для людей, які відчувають ностальгію за радянською епохою, тодішньою атмосферою.

— Олександре Андрійовичу, що б Ви побажали працівникам театру з нагоди професійного свята?
— Багато років у цих стінах ми намагаємося щось довести, у першу чергу — самим собі. Що ми є, що ми самодостатні, що у мистецтві не існує поняття провінції, бо воно або є або його просто немає. Своїм рідним працівникам хочу побажати витримки і наснаги. Щоб усі вони, від наймолодшого до найстаршого, прокидалися щоранку з відчуттям, що хочеться жити, творити і завойовувати.

Тетяна ПІДГОРОДЕЦЬКА
Новий день.-27.03.2008
 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.