Заповідник підтримувала українська держава та небайдужі з усього світу
Офіційна сторінка українського біосферного заповідника “Асканія-Нова” нещодавно повідомила, що до заповідника таки дісталися окупанти. До офісу установи приїхали "високі чини": перший заступник керівника адміністрації президента Росії Сергій Кірієнко, "т.в.о. губернатора" Херсонської області, колаборант Сальдо й невідома особа в ролі “директора” заповідника Мєщєряков.
“Змушені повідомити про встановлення окупаційною адміністрацією фактичного контролю над Біосферним заповідником", — так прокоментували цей візит на сторінці української “Асканії-Нової”. Окупанти також зареєстрували у своєму державному реєстрі юридичних осіб Государственное автономное учреждение "Биосферный заповедник «Аскания-Нова»".
Проте цей візит окупантів також засвідчив дивний факт, про який мало хто знав: понад рік на окупованих територіях діяв український заклад, який жив за українським законодавством і який, а точніше збереження тварин у ньому, фінансувала українська держава та наші громадяни.
Як понад рік вдалося вижити в умовах окупації та терору, ТЕКСТИ поговорили з директором біосферного заповідника “Асканія-Нова” Віктором Шаповалом, який сьогодні перебуває на підконтрольній Україні території, та природоохоронцем, головою ГО "Українська природоохоронна група" Олексієм Василюком.
Рік в українському форматі
Віктор Шаповал: Сталося так, як ми навіть не сподівалися. Якби мені торік 24 лютого сказали, що ми зможемо понад рік протриматися в українському форматі, я, напевно, в це не повірив би. Але це сталося.
До того ж в умовах, коли ми опинилися обрізаними від “материка” з самого початку. Транспортну логістику було зруйновано від самого початку повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року російська бронетехніка о 09:00 уже вийшла на дорогу Чаплинка — Асканія-Нова, яка для заповідника основна.
Олексій Василюк: Ситуація з “Асканією-Новою” справді унікальна. Упродовж року “Асканія” в окупації була, як острів України. З усіх інших охоронюваних територій персонал переважно виїхав. Але з “Асканії” не можна було так просто виїхати. Бо там утримується величезна кількість тварин, насамперед копитних. Вони живуть у степу, на зиму їх треба заганяти в теплі приміщення, доглядати й лікувати.
До того ж “Асканія” — на штучному зрошенні, воду там отримують з артезіанських свердловин, її щодня треба воду.
Держава ухвалила рішення, що ці люди працюють і зберігають українську спадщину, і вони й далі виконуватимуть свої обов’язки та відповідно отримуватимуть зарплату. Так і відбувалося — й працівники заповідника підтримували українську природну спадщину.
31.03.2023