Архітектура маєтків Фальц-Фейнів на Херсонщині
Фальц-Фейни – одна з найзаможніших і найвпливовіших родин Херсонщини початку XX ст. їх поправу називали королями Таврійських степів, королями вівчарства. Вони підняли на найвищий рівень не лише розведення овець-мериносів і коней, землеробство і хліботоргівлю, але й залишили нащадкам всесвітньо відомий заповідник Асканія-Нова, багатющу наукову і культурну спадщину.
Фальц-Фейни володіли землями у 200 тис. десятин – це 7,6 % території сучасної Херсонської області. Крім того, їм належали землі у межах нинішньої Запорізької області і Криму, в Біловезькій Пущі і на Немані, а також за кордоном: у Німеччині, Австрії, Франції і навіть у Південній Африці. Їх будинки прикрашали центральні вулиці Херсона, Одеси, Сімферополя, Москви і Ніцци у Франції.
Жахлива трагедія перевороту свідомості, руйнації одвічних цінностей, породжена революцією і громадянською війною початку минулого століття, знищила не стільки навіть конкретні пам’ятники історії і культури, скільки усвідомлення їх величезного значення.
Ми втратили значний науковий потенціал, рідкісні ботанічні сади і зоопарки, чудові палаци і садово-паркові ансамблі, величезні колекції творів мистецтва, не кажучи вже про розорані ділянки незайманих Асканійських степів, розібрані залізниці, повністю зниклий порт і курорт Хорли та багато іншого, що було створено енергією і талантом кількох поколінь Фальц-Фейнів на Херсонщині.
* * *
Родоначальником сім’ї вважається Йоганн Фейн (1740–1817), який у 1810 році придбав у Мелітопольському повіті першу земельну дачу в 3470 десятин, пізніше названу ним Єлизаветфельдом на честь своєї дружини Марії-Єлизавети. У 1817 році маєток перейшов у спадок сину Фридриху (1794–1864), який скоро став лідером у вівчарстві в Північному Причорномор’ї. На той час у нього вже був власний маєток Рейхенвельд. У 1845 році Фрідріх Іванович придбав маєток Преображенка, а в 1856 році уряд Ангальт-Дессау продав йому маєтки Асканія-Нова і Дух-Фіней поблизу Чорного моря. Між 1856 і 1864 роками Фрідріх Фейн викупив маєтки Іванівку, Гаврилівку, Михайлівку в Херсонській губернії, Чирик і Денкельчик в Криму, Олександрівку, Максимівку в 15-ти верстах від Преображенки, Чорномор’я, Веселе – всі в Таврійській губернії. Таким чином, збирачем земель майбутніх Фальц-Фейнів став саме Фрідріх Іванович Фейн.
АСКАНІЯ-НОВА
Після Єлизаветфельда з 1856 року центральною садибою родини Фальц-Фейнів стала Асканія-Нова. У 1859 році тут народився перший нащадок роду – Олександр Іванович Фальц-Фейн. В Асканії-Нова був побудований фамільний склеп. Біля 1890 року Софією Богданівною (1835–1919) зведено лютеранський храм у неокласицистичному стилі. У його цокольному поверсі влаштована фамільна усипальня Фальц-Фейнів. Тут були поховання Фрідріха Фейна (пом. 1864) і Ганни-Доротеї, у дівоцтві Мельман (пом. 1872); Йоганна-Готліба (пом. 1872) і Елізабет (пом. 1875); Едуарда Івановича (пом. 1883), Густава Івановича (пом. 1890) Фальц-Фейнів.
Асканія-Нова була заснована ще у 1828 році герцогом Ангальт-Кеттенським на землях, подарованих йому російським урядом. Герцог дав своїм новим володінням назву, яка походила від колишнього родового маєтку і титулу графів Асканійських, що належав ангальтським герцогам з 1330 року. Господарство не залагодилося і новим його власником спочатку став герцог Ангальт-Дессауський, а пізніше, 16 серпня 1856 року, його придбав Фрідріх Іванович Фейн (1794–1864). Він дуже швидко підняв господарство. В 1872 році Асканію успадкував його онук Едуард Фальц-Фейн (1838–1883), а в 1896 – правнук Фрідріх Едуардович (1863–1920), засновник заповідника. На той час Едуард уже почав заново облаштовувати маєток, встиг побудувати тут перші загони зоопарку.
В Асканії-Нова до нашого часу зберігався так званий «герцогський будинок», побудований ще до 1856 року. Це була довга будівля з головним квадратним у плані об’ємом, з пірамідальним чотирисхилим дахом, увінчаним ліхтариком. Головний вхід прикрашала колонада широкої тераси. В цьому будинку Фрідріх Едуардович приймав 29 квітня 1914 року імператора Миколу ІІ.
У 1887 році Фрідріх Едуардович заклав ботанічний парк. До його заснування тут, крім кількох плодових дерев, білої акації і деяких ягідників, насаджень не було. Спочатку під парк було відведено 70 гектарів степу. На 27-ми з них розкинувся дендропарк, де було висаджено 220 різноманітних видів дерев і кущів. Серед них саджанці з Кавказу, Азії, Південної Європи, Північної Америки, Австралії. Керував насадженнями відомий український садівник І. В. Падалка. Пізніше початковий проект був перероблений художником-пейзажистом Володимиром Донатовичем Орловським (1842–1914).
У 1887–1891 роках парк прикрасили малі архітектурні форми: фонтани, мости, гроти, паркова скульптура. У 1898 році виник комплекс «Руїна» з великою водонапірною баштою, виконаною у вигляді середньовічної кріпосної вежі з вузькими стрілчастими вікнами. «Руїна», споруджена у вигляді напівзруйнованого татарського мінарету, символізувала історичне минуле цих земель. Комплекс доповнювався головними воротами, огорожею і кам’яними хвіртками парку. Цікавими забудовами є і загони для худоби, єгерські пости, адміністративний будинок заповідника з квадратною у плані спостережною баштою.
Існує романтична легенда про появу мармурового пам’ятника «Серафимка» або «Дівчина з глечиком». Серафима – молода дівчина, котру найняли покоївкою на сезонній ярмарці у Каховці. Через неї посварилися Фрідріх і його брат Густав: кожен з них бажав забрати дівчину собі. Цією ситуацією скористався керуючий Асканійським маєтком, зловживання якого були викриті свого часу Фрідріхом. Він вчинив замах на Фрідріха – заклав у камін його будинку вибухівку, а провину за це переклав на Густава. У результаті вибуху дівчина загинула, а Фрідріха ледве вдалося врятувати. В 1892 році на могилі Серафими було встановлено фонтан-пам’ятник, названий на її честь.
Зараз комплекс дендропарку є пам’ятником садово-паркової архітектури національного значення. Але більша частина споруд до наших часів не збереглась. Останньою втратою став «герцогський будинок», безглуздо знесений у 1986 році.
ПРЕОБРАЖЕНКА
Другий за значенням після Асканії-Нова маєток Фальц-Фейнів знаходився на березі Перекопської затоки (зараз село Червоний Чабан). Першим власником і засновником Преображенки був поміщик – полковник Дмитро Матвійович Куликовський (біля 1761–1805), який придбав ці землі у 1791 році. Назва була надана в пам’ять про закладення поселення, яке відбулося в день свята Преображення Господнього (Спас). Від Куликовського маєток перейшов до Наришкіних, у котрих в 1745 році Фрідріх Іванович Фейн і купив «дачу Преображенську с 12 003 десятинами землі». Це був час розквіту господарської діяльності Фрідріха Фейна. На землях маєтку утримувалась отара в 400 тис. голів овець зі щорічним зняттям першокласної шерсті в 100 тис. пудів. Фрід
ріх завів у Преображенці кінний завод і протягом кількох років постачав для російської армії кавалерійських і тяглових коней. Мав кілька суконних фабрик, що виготовляли військове обмундирування. Багата Преображенка стала перевалочним пунктом для військових полків і ополчення, які йшли на захист Севастополя під час Кримської (Східної) війни. Тут знаходився лазарет, зупинявся Лев Толстой. Після закінчення війни проїздом із Криму Преображенку відвідав імператор Олександр ІІ, щоб особисто подякувати Фейнам за допомогу армії. Він підніс хазяїну на пам’ять свою каблучку з двоголовим орлом і великим чорним діамантом. Саме тоді цар і пообіцяв задовольнити єдине прохання господаря щодо поєднання двох прізвищ Фальц і Фейн в єдине – Фальц-Фейн.
У 1872 році маєток успадкував Густав Іванович. Однак, він, поступившись своєю нареченою Софією Богданівною Кнауф на користь брата Едуарда, поїхав за кордон. За цю «послугу» Едуард віддячував тим, що слідкував за господарством Густава у Преображенці і регулярно надсилав йому відсотки від прибутку. По смерті Едуарда вдова Софія Богданівна вже через рік одружилася з Густавом Івановичем. В цей час Преображенка розквітає. Густав влаштував стійло для скакових чистокровних англійських коней, яке пізніше стало кінним заводом, відомим на всю Росію. Він побудував цегельний завод, відкрив школу. За шість років (1884–1890) Густав Іванович встиг побудувати у Преображенці «Білий палац» – величезні мармурові хороми, розкішно їх обставив, найняв численну челядь і вміло нею розпоряджався. З Австрії виписав садівника, з Франції – кухаря, з Англії – жокея. У палаці нараховувалось 60 житлових кімнат, і слуги піклувались про те, щоб у великій залі і в кімнатах для гостей завжди стояли вази з фруктами, мальовничі букети квітів, кошики з виноградом.
За Софії Богданівни у палаці завжди було багато гостей. У певний час всі збирались на вечерю. Запрошенням до столу були звуки домашнього оркестру. Чимало з її близьких друзів гостювали тут місяцями. Серед них був Іван Костянтинович Айвазовський, з яким Густав познайомився у Феодосії. З того часу кожного літа, повертаючись з Петербурга в Крим, Айвазовський зупинявся у Фальц-Фейнів, щоб обмінятися новинами і попрацювати. У палаці в нього була своя кімната, облаштована під майстерню. Тут, на Перекопській затоці, Айвазовський написав кілька своїх пейзажів з різними станами моря. Прихильниця його таланту Софія Богданівна мала цілу галерею картин художника, що прикрашали біло-золоту парадну залу палацу. Один і той же сюжет Айвазовський писав по кілька разів і люб’язно надавав право господині вибрати собі картину за власним смаком, завжди безкоштовно.
Для домашньої бібліотеки у Преображенці Софія Богданівна виписувала книги, пов’язані з історією заселення Чорноморського узбережжя, починаючи з Геродота і Страбона. На жаль, і бібліотека, і картинна галерея повністю втрачені.
«Білий палац» був побудований у формах англійської готики. За словами барона Олександра Едуардовича Фальц-Фейна його автором був архітектор німецького походження з Одеси. Комплекс у плані являв собою зигзагоподібну форму в один-два поверхи, не рахуючи трьох високих башт, які композиційно фіксували кути. Крайню північно-західну башту прикрашав баштовий годинник (кадран). Периметр всієї будівлі над карнизом обводив зубчастий парапет. Квадратний у плані північно-східний двоповерховий блок фіксувався по кутах восьмигранними декоративними вежами з зубчастими завершеннями. Фриз декорували псевдомашикулі, прорізи вікон були стрілчастими. Широка тераса першого поверху слугувала балконом для другого.
Від будинку до моря, яке знаходилось за два кілометри, розкинувся англійський парк зі ставками, водоспадами, штучними гротами. У святкові дні вздовж парку влаштовувалась ілюмінація. Тут постійно знаходився духовий оркестр і змішаний хор. Зараз від палацу і парку не залишилося і сліду.
Згодом, в часи Софії Богданівни, у Преображенці з’явились ремонтні майстерні, електростанція, паровий млин, водогінна насосна станція, магазин, винний завод, велика упорядкована лікарня. Шануючи пам’ять Густава Едуардовича, Софія Богданівна після смерті залишила його серце в Преображенці, поховавши його на кладовищі солдат Кримської війни, а тіло – у фамільному склепі в Асканії-Нова.
МАЄТОК ДУХ-ФІНЕЙ
(Досієй, Дусіней, Дофінівка, Дофіне зараз село Паризька Комуна або Роздольне).
Маєток знаходився на березі Каланчацького лиману за 15 км від Хорлів. Належав Фрідріху Івановичу Фальцу, пізніше за договором дарування від його дружини перейшов до сина – Густава Івановича Фальц-Фейна у складі маєтку Преображенка.
За описами свідків, «прежде чем русские завоевали Крым, к Дух-Финей прилегали две маленькие татарские деревни. С западной стороны по степи проходит небольшая долина, в которую весной стекает талая вода. При частых ливнях осадки, благодаря возведенной земляной насыпи, время от времени образуют маленький пруд, Вблизи долины росло несколько старых ив. Колодцы в Дух-Финей более мелкие, чем в Аскании-Нова. В отдельных из них прозрачная, безвкусная вода, в некоторых – мутная, соленая. Та и другая вода полезна для скота. Однако вода пресных колодцев не свободна от примесей. Как ни странно, колодцы, находящиеся ближе всего к морю, содержат самую чистую питьевую воду.
Растительность, тем не менее, богаче, чем в Аскании-Нова и пышнее всего поближе к берегу моря. Водоросли, выброшенные на берег в больших количествах, используются при производстве строительного кирпича, как превосходный соединительный материал. Наряду с двумя жилыми зданиями и хлевом в Дух-Финей есть две овчарни. Чтобы не испортить хорошее пастбище, земледелием в Дух-Финей совершенно не занимаются» (Зі спогадів Володимира Фальц-Фейна).
Після заснування у 1897 році Хорлів, маєток Дофіне почав постачати продовольство до нового порту. Софія Богданівна Фальц-Фейн відкрила тут кондитерську фабрику.
Дотепер у Роздольному зберігся парк – пам’ятник садово-паркового мистецтва, при створенні якого були використані природні особливості ландшафту.
ЧОРНОМОР’Я
Олександр Іванович Фальц-Фейн (1859-1908) отримав за договором дарування від матері землі біля урочища Михайлівського поблизу сіл Ново-Олександрівки, Дарівки, Маріївки і Мало-Олександрівки. Досягши повноліття, він отримав ще деякі землі біля Чорномор’я і хутора Минай. Пізніше купив окремі ділянки і до 1896 року в його руках зосередилось 36.969,4 десятини землі. Всі ці величезні угіддя складалися з двох маєтків: Чорноморського, за п’ять кілометрів від Бехтер, і Олександрівського Чалбаської волості. Олександр Іванович з дружиною Софією Степанівною Заговалло (1859–1897) постійно жив у Чорномор’ї. Тут він організував солерозробку, відкрив поштову контору, побудував телеграфну лінію до Бехтер.
У 1885 році відкрив у чорноморському маєтку лікарню. Палац Олександра Івановича на два поверхи з підвальними приміщеннями був включений до паркового ансамблю. Парк було закладено попереднім господарем не пізніше 1820 року. Вірогідно, ним був Петро Андрійовичем Марі. Зараз це Бехтерське лісове господарство, розташоване на північному сході від Ново-Чорномор’я. До нашого часу збереглися два озера з островами, між якими є залишки центральної алеї, прокладеної з півдня на північ уздовж всього парку. Від палацу збереглися лише підвали.
Смерть Софії Степанівни Фальц-Фейн у віці 38 років стала для сім’ї великою трагедією. Три роки потому скорботний чоловік влаштував дружині чудовий склеп-каплицю на кургані, спорудивши його з червоної цегли і бетону в неоросійському стилі. Загальна висота комплексу – вісім метрів. Курган був обнесений 12-гранною цегельною огорожею. Є підстави вважати, що на цьому місці раніше знаходилась лютеранська кірха.
У 1908 році і прах самого Олександра Івановича був похований у склепі його дітьми Анатолієм, Борисом, Софією і Надією. Після революції склеп був пограбований і зараз більша його частина зруйнована.
ГАВРИЛІВКА
Гаврилівка – маєток на високому правому березі Дніпра на півночі Херсонської області (тепер Ново-Олександрівка). Свою назву отримав наприкінці ХVІІІ ст., коли був подарований Катериною II великому російському поету Гаврилі Романовичу Державіну.
У другій чверті XIX ст. Гаврилівку купив Фрідріх Фейн. А у 1896 році вона залишилась у спадок 32-річному Олександру Едуардовичу Фальц-Фейну. До того часу він уже там жив зі своєї дружиною Ганною (в дівоцтві –Зугаловська). Свій казковий палац Олександр Едуардович побудував, мабуть, на рубежі ХІХ–ХХ ст. в архітектурних формах неоренесансу. Двоповерховий будинок з ліхтарем у вигляді чотирикутного склепінчастого бельведера мав компактний прямокутний план із симетричним рішенням усіх фасадів. Їхня стриманість порушувалась високою баштою з фігурним куполом і шпилем, яка підносилась над центральним ризалітом північного фасаду, тоді як парадний вхід, у вигляді величезного двосвітного аркового порталу широкого виносу, був влаштований із заходу. Велику засклену арку входу доповнювали симетрично вирішені широкі тераси по обидві сторони від порталу.
З південного і західного боку з палацом межував дендропарк, розбитий на складному рельєфі з системою каналів, озер і фонтанів. Дендропарк, а також зоопарк, були влаштовані Олександром за прикладом брата Фрідріха (в Асканії-Нова). Але, на відміну від останнього, Олександр тримав екзотичних тварин не заради науки, а з естетичних почуттів. У вивченні живої природи він надавав перевагу іхтіології та іхтіофауні. Тут було споруджено 400-метрову дамбу зі складною системою каналів і три величезні ставки, в яких розводились рідкісні види риб. Перед будинком працювали фонтани, а в мармуровій чаші блискотіли золоті і червоні риби.
У самому будинку на другому поверсі знаходилась оригінальна інженерна споруда – величезний акваріум, який неодмінно викликав захоплення гостей. Після завершення будівництва комплексу маєток Гаврилівка отримав назву Фальц-Фейнове. Показово, що з початком Першої світової війни, коли прокотилася хвиля перейменувань назв населених пунктів німецького звучання, Олександр сам вирішив змінити назву Фальц-Фейнове у Державіне, чим виказав протест проти німецької політики. У маєтку, де на 1916 рік було 1,5 тис. мешканців, Олександр Едуардович побудував на власні кошти пошту, телеграф, пристань, школу і лікарню.
Парк у Фальц-Фейновому тоді займав територію у 300 десятин. В його хащах жило багато птахів і звірів. Уздовж ставків прогулювалися павичі, а на алеях можна було зустріти лам. «Я родился в райском саду», – любить повторювати барон Едуард Олександрович Фальц-Фейн, згадуючи рідну Гаврилівку.
Комплекс був знищений повністю. З березня 1919 до кінця 1920 року у палаці і в парку бешкетували військові різних політичних забарвлень. Відстрілювали косуль, оленів, фазанів. Останні екзотичні риби зникли зі ставків уже в радянські часи, коли сильним вибуховим зарядом була зруйнована кам’яна дамба. Більшу частину дендропарку затопили води Каховського водосховища. Над здичавілими деревами знищеного парку тепер височіють руїни колишнього палацу. Залишки архітектурно-паркового ансамблю знаходяться біля Ново-Олександрівки Нововоронцовського району, а Гаврилівка розташована на протилежному березі глибокої балки – затоки Каховського водосховища.
ХОРЛИ
У 1897 році Софія Богданівна Фальц-Фейн заснувала поселення Хорли, яке мало стати морським торговим портом. Це був її власний проект. Після обстеження узбережжя, рельєфу і глибин, почалось будівництво порту і поглиблення фарватеру. Споруджувались моли, набережні, корабельні доки, майстерні. Виросли великі склади, хлібний елеватор, контори, митниця, готель для моряків, метеостанція, пошта, телеграф (1898 рік), а також завод з переробки устриць. У місті було висаджено кілька парків, в одному з яких працювали ілюзіон, бальна зала, ресторани. Телефон з’єднував місто не лише з портом, але і з Асканією-Нова, і Скадовськом. Місто забезпечувалося овочами і фруктами з невеликого маєтку Дофіне (Дух-Фіней), недалеко від порту, де буди висаджені сади і овочеві плантації, побудований консервний завод.
Увінчувало діяльність Софії Богданівни засноване нею пароплавство з власними вантажними і пасажирськими суднами, кількома буксирів. Коли у 1903 році сюди прийшло перше судно, Хорли отримали статус порту, він був єдиним незамерзаючим у всьому Північному Причорномор’ї. У наступні роки на хорлівському рейді можна було побачити прапори Німеччини, Австрії, Італії, Греції та інших держав. Звідси направлялися до Європи овечі шкури, зерно, м’ясо, худоба. Найбільш комфортабельне судно «Софія» рухалося по лінії Хорли – Одеса, Хорли – Севастополь. В 10-х роках XX ст. почалось будівництво залізниці до Хорлів.
Сьогодні у Хорлах зберігся північно-східний парковий ансамбль і, частково, південний приморський, розбитий на окремі ділянки. Біля колишнього будинку морського порту 50-х років XX ст. і перед управлінням порту початку XX ст. збереглась скульптура фонтану «Діана», виконана з білого мармуру. Серед декількох вцілілих будівель слід відзначити будинок лікарні, а також портові складські споруди.
АРХІТЕКТУРА І АРХІТЕКТОРИ
Архітектура маєтків Фальц-Фейнів вирізняється різноманітністю стилів, хоча несе на собі відбиток національної приналежності сім’ї. Фальц-Фейни вважали себе росіянами, але, як і у багатьох німецьких колоністів Причорномор’я, у них проявилася схильність до традиційного німецького архітектурного напрямку – готики. Однак, поряд з неоготикою, на межі XIX–XX ст. стало відчутним захоплення неоренесансом, який символізував багатство і аристократизм.
Головною особливістю центральних маєтків Фальц-Фейнів є облаштування живописних паркових ансамблів з використанням багатого арсеналу малих архітектурних форм. Важливим є питання про те, хто проектував ці чудові палаци і парки. На жаль, однозначної відповіді поки що немає. Але відомо, у всякому разі, які будинки у Херсоні і Одесі належали Фальц-Фейнам. В Одесі жив Володимир Едуардович Фальц-Фейн (1877–1946). Він закінчив Новоросійський університет, був депутатом третьої Державної думи (в еміграції написав чудову книгу «Асканія-Нова», яка вийшла друком у Німеччині в 1930 році, а в Україні – лише в 1997). Його мати Софія Богданівна побудувала в Одесі величезні корпуси підприємства з виробництва м’ясних і рибних консервів. Воно мало назву «Чорноморсько-Азовська фабрика консервів».
Можна припустити, що саме нею у 1899 році був побудований двоповерховий особняк з мансардою на вулиці Надєждинській, 5 (Гоголя), а в 1900–1901 – поряд з ним чотириповерховий з мансардою прибутковий будинок (Надєждинська, 7). Вони склали один об’ємний ансамбль, що включав невеликий скверик, ворота з огорожею, дворовий комплекс з широкою терасою над урвищем Військового спуску. Будівлі зведені у формах голландського бароко з червоної облицювальної цегли в сполученні з потинькованими у вохрі фігурними поясками, сандриками, з включенням маскаронів, акротеріїв і гербових картушів. Кутовий еркер прибуткового будинку спирається на відому скульптурну групу атлантів, що підтримують небесну сферу, роботи скульптора Фішеля. Архітекторами комплексу були Лев Влодек (1842–1913) і Семен Ландесман (1860 – після 1919).
Вірогідно, Львом Влодеком був побудований і триповерховий прибутковий будинок у Херсоні в 1888 році на замовлення Густава Івановича. Добудови до нього виконував Владислав Домбровський (1854–після 1916), який працював у Херсоні з 1885 по 1890 рр. В архітектурі будинку використані прийоми ренесансу, фасади, прикрашені каріатидами. Цей будинок став одним з останніх пожертвувань Софії Богданівни місту, прибуток з нього мав спрямовуватися на утримання євангельсько-лютеранської общини, церкви і школи у Херсоні.
До тепер не збереглася не тільки матеріальна спадщина родини Фальц-Фейн, а й документальні свідчення про архітектуру маєтків Фальц-Фейнів (проекти, креслення, описи). Та дякуючи живим спогадам барона Едуарда Олександровича Фальц-Фейна, який народився у Гаврилівці в 1912 р., сімейному архіву, переданому ним до Державного архіву Херсонської області у 2005 році стало можливим хоча б розпочати це дослідження. За матеріалами та спогадами Едуарда Олександровича у Москві було видано книгу «Барон Эдуард Александрович Фальц-Фейн. Жизнь русского аристократа» (Москва, 2000). Суттєвим документальним свідоцтво тепер стали спогади Володимира Фальц-Фейна, видані у Германії ще у 1930 році, а тепер і перевиданими в Україні.
