on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

Білогрудів – острів надії
 

Набережна Голої Пристані. Вечір. Сонна вода, верби ані шелеснуть...

Раптом парубоцький свист розтинає тишу – у такий спосіб мер містечка Анатолій Негра викликає перевізника з Білогрудова острова. Поки на тому березі спускають човна, показує нам оновлену набережну. Доріжки тут викладені плиткою, цвітуть і пахнуть троянди, весело плюскотить водограйчик у формі лілеї.
Трійко хлопчаків з вудками через плече вітаються з мером.
– Куди зібралися, хлопці? – питає мер.
– На рибалку, Анатолію Петровичу!
– У Гопрах кожна дитина знає мій мобільний, – повертається до нас Негра. – А раптом щось?.. Нехай дзвонять.

Таких демократичних мерів, як Анатолій Петрович, я більш ніде не зустрічала. Звичайне провінційне містечко Гола Пристань він перетворив на курортне, і воно увесь час відкриває для прибульців щось несподіване, вперше побачене. От взяти міську “околицю” – Білогрудів острів. Місце таємниче. Кажуть, саме там “пропадають” херсонські пенсіонери, втікачі з мегаполісів та й просто заїжджі туристи. Заінтриговані розповідями про острів, приєднуємося до черги бажаючих переїхати на той бік. Серед них і “аборигени” – мешканці Білогрудова острова.

– Анатолію Петровичу, міняємо будинок на острові на житло в Гопрах, допоможіть, – звертається до мера молоде подружжя з Білогрудова...
Із благ цивілізації на острові є вода зі свердловин та електроенергія. Восени та навесні повінь часто підтоплює домівки, і господарства стають “плавучими”. А взимку на роботу чи до школи доводиться йти по кризі...

Але острів’ян, які хочуть покинути Білогрудів, небагато. Нині на острові мешкає, може, дві сотні людей, і придбати тут житло – непросто.
...Нарешті, сідаємо у човен перевізника і махаємо на прощання руками Анатолію Петровичу, який лишився на набережній.
– А вы что, там живёте? – із явною заздрістю питають в “аборигенів” немолоді вже московські туристи – чоловік і жінка. – А у нас вылазка на природу стоит минимум 30 долларов!
На березі жінка роззирається, захоплено сплескує руками, а її супутник лізе у воду – виламати для неї очеретинку. Тут справді дуже гарно. Відпочиваючі розкинули на березі не просто намети – цілі шатра. Вечірні вогнища, задушевні бесіди, подекуди грає музика...

Далі все більше очеретів, стежина майже зникає... Аж раптом вигулькують перші будинки “аборигенів”. А за ними і рибалки з сітками, і корова, яка охолоджується від спеки у воді, і галасливі сільські песики, що не дають проходу. На березі чоловік у камуфляжній формі варить смолу для човна. Знайомимося – пенсіонер з Херсона, затятий фанат Білогрудова острова.
– Я тут будиночок собі купив, – розповідає Олександр Григорович. – Тепер дев’ять місяців на рік живу на острові, відпочиваю. Хочу – рибалю, хочу – полюю... Тут місця неймовірної краси. Щоліта приїздить із Росії донька з онуками. Ми тут безвилазно, і моря ніякого не треба. Хіба що за продуктами у Гопри їздимо.

До острова пристає пароплав з Херсона, і невдовзі з’являється дружина Олександра Григоровича - Інна. Несе подарунок чоловікові – антену. Звісно, телевізор на острові – річ зайва, наперебій говорять вони, але все-таки – раптом якісь важливі новини...
Йдемо далі... аж раптом на нас вирулює мотоцикл з коляскою. За кермом – підлітки. Штрафувати їх тут нікому, на острові – ні міліції, ні травмопункту.
І лише одна вулиця. Уздовж доріжки – один за одним акуратні пронумеровані будиночки. На деяких замість поштової скриньки висить обрізана пластикова пляшка або шматок труби. Отже, пошту сюди приносять...
Уявляю: ранок, альтанка, чашечка кави, квіти, грона винограду, верби над водою, відблиски сонця у ріці... Тут усе пахне життям! І готовий спати на траві, вмиватися рікою, гладити незнайомого пухнастого приблуду, що радісно трусить хвостом... Згадую житло у місті: нам добре видно з балкона... тільки балкон навпроти.

Ми дійшли до Чортового містка, всілися на траву під вербою, взяли по соломинці в рота і споглядаємо, як велике жовте сонце поволі котиться у Дніпро... Як добре, що є острів Білогрудів! І допоки він є, лишається надія, шанс – злізти з 12-го поверху і стати нормальними людьми.

Дар’я Аверченко
“Вгору” .- 6.09.2007

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.