on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

Михайло Руденко

 

ДОПОМІГ НЕЗНАЙОМИЙ
{новела)


Був гарний квітневий ранок.
Центральною алеєю міського цвинтаря ішла немолода уже жінка. Віра Сергіївна, а саме так звали її, ішла не поспішаючи, і все ніби шукала когось очима. Так і не побачивши нікого, звернула у свій сектор. Підійшла до могили свого чоловіка, поставила відро з совком, пляшку з водою. Знову пошукала когось очима — жодної живої душі. Віра Сергіївна була тут учора. Земля на могилці за зиму так просіла, що важка металева надгробниця дуже перекособочилась. Отож спочатку треба вибрати з неї землю, відтягти її набік, місце розрівняти, утрамбувати, поставити надгробницю на місце і засипати зно¬ву в неї землю. Зрозуміло, без сторонньої допомоги їй не обійтися.
Вона звела очі до неба,— чиста бездонна блакить.
— Господи милосердний! — промовила вона одним лиш серцем.
— Синок мій весь час зайнятий, а більше нікому мені допомогти.
Опустила очі долу і взялася за роботу. Коли вибрала землю, почала надгробницю тормосити, намагаючись, бодай зрушити її з місця. Але даремно. Від натуги у грудях гупало, перед очима попливли якісь фігури.
— Ні, мабуть, нічого у мене самої тут не вийде,— сказала вона собі.
— Вам допомогти? — почула над собою чийсь голос.
Віра Сергіївна випросталася. Перед нею стояв чоловік середніх літ. Охайно одягнений. Його лагідні очі дивилися на неї якось не по-тутешньому.
— Ой, я буду дуже вдячна Вам,— відповіла вона з ра¬
дістю.


Удвох взялися за надгробницю і відставили її набік. Віра Сергіївна розрівняла місце і притоптала землю ногами. Знову взялися за надгробницю і поставили її туди, де вона простояла всю зиму.
— Я Вам така вдячна, така вдячна... — сказала вона і, ніяковіючи додала,— тільки ж у мене немає чим і віддячити.
— Та мені б трохи водички на руки,— сказав незнайомець.
— Водичка у мене є! — зраділа жінка і нахилилась за пляшкою.
Розпрямилась — нікого. Якийсь час стояла мов отетеріла, дивлячись на порожнє місце. Потім з якимось острахом огледілась — поблизу нікого.
І раптом — думка, як блискавка, і острах знову пройняв її. Коли вони удвох піднімали оцю важку надгробницю, вона ж зовсім не відчувала її важкості.
Жінка глянула на небо — уста її щось прошепотіли. Опустила очі і побачила у руках пляшку з водою, поставила її на місце й взялася кінчати роботу.
 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.