on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...
> Персоналії > Література > Щерба Таїсія Миколаївна > Єдність душі з душею Батьківщини…

 

Єдність душі з душею Батьківщини…

(Відгук на збірку поезій Миколи Василенка «Тавровані зоряниці»)

« Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає!»…
Леся Українка

Нещодавно, у видавництві «Просвіта» за сприяння Херсонської обласної організації Народного Руху України побачила світ книжка відомого на теренах Таврійського краю і далекого зарубіжжя Миколи Василенка «Тавровані зоряниці». До неї увійшло 564 віршів, які розміщені у 5 розділах:
- « Супроти вітру» (71 вірш);
- «Вінок надгробних написів» (86 віршів);
- «Кошик катренів» (298 катренів);
- «Автографи пам’яті» ( 81 вірш);
- «Каравели балад» (28 творів).

Усі ці вірші написані автором у другій половині минулого століття, які більше півстоліття не були оприлюднені з відомих причин, бо поет, Микола Василенко, - колишній політв’язень, зазнав важких поневірянь у сталінських концтаборах на Далекій Півночі з 1947 до 1955 рік. За часів рядянської цензури його твори не могли побачити світ, але поет ретельно зберіг тоді написане. І сьогодні, зусиллям небайдужих людей, його поетичне слово винесено на обшири сучасності в усьому блиску. Впевнена, що читачі збагнуть їх непроминальну вартість.
Мені вже не раз доводилося писати про свого «духовного наставника» і його творчий доробок, висвітлювати в обласній періодиці та фахових журналах, колективних збірках, альманахах тематичне розмаїття поезії і прози, щоденникових записів, дивуватися потужному творчому потенціалу, не зважаючи ні на що…
Реальні враження від пережитого самим автором , побратимами по нещастю, знайшли відображення у полум’яному слові, яке заборонялося більше 50 років і тільки тепер вибухнуло під такою метафоричною назвою «Тавровані зоряниці».
Твори збірки написані з громадською пристрастю на болючі теми того часу. Вони відзначаються широкою творчою амплітудою традиційних форм і зразками поетичного модерну. Як от:

До кожного розділу збірки вдало підібрані епіграфи - влучні вислови знаних людей у всьому світі.
До першого розділу автор бере слова Левка Лук’ яненка: «Я належу до тих, ким рухає не злоба до ворогів , а - любов до України»
І під ці мотто підпорядковане кожне слово поета, як от: «Сторожа», «Дух – живий! », «Зона», «Сіймо зерна свободи», «Лист», «Монолог», «Обітниця вірності», «Інта», «Сподівання», «Задля тебе, Україно», «Вийшов на свободу», «Додому», «Не смійтеся, блазні», «Хто ти?», «Хто?», «Сонце», «Слово»…
Краще про це свідчать твори самого автора:

Сторожа
Як вампіри косоокі,
П’ є сторожа з мене соки.
Доокола ніч сумна,
Ніч, хурделя - чужина.

Сніг, як смерть, - ламкі мости.
Їх мені не перейти,
Не порвати хижий дріт,
Не зробити переліт.

Хоч година непогожа
І не спить моя сторожа,
Дремену у рідний край,
І як звати – забувай.
1950

Дух – живий!
Не вчора,
ні,
тепер
в тюрмі я вже помер.
Лежу…
А люди йдуть,
хрести несуть…
Куди?
Не люди,
ні,
хрести.
А ти?
Свій келих пий,
гірку сльозу не лий,
допоки Дух живий!
1950

Земля розтоптана
Земля розтоптона,
Земля зів’ яла, -
Кукіль дістався нам з народних піль.
І наші будні
Гірші мук Тантала,
І злидні звідусіль.
1951 

Інта*
Інта в зморі. Пізній час.
Хотів би зараз птахом стати
І полетіти, де Тарас
На кручі спить;
Де Божий шлях,
Чумацький Шлях висить мостом
Над чорноліссям і Дніпром;
Де перші вірші написав
Про Сагайдачного й свободу;
Де мову рідного народу,
Як суть свого життя сприйняв.
Хотів би зараз бути там,
Вклонитись рідним берегам,
Тюрму залишити катам .
1952

* Інта- місто в Заполяр’ї, де в часи сталінщини знаходилися концтабори політичних вязнів
ОБІТНИЦЯ ВІРНОСТІ
Тебе, Славуте, я люблю,
Люблю причали-зваби,
І гомінкий бакай в гаю,
Де воду п’ ють сарматські баби.

І де б не не жив на чужині,
Яка б не стала мені путь,
Як зброєносець України ,
Тебе не зможу я забуть.
1953. 

Сіймо зерна свободи
Любомирові
Хоч і ніч на землі, і затьмилися гори,
І надія блукає в навальній імлі,
Наша чесна дорога прямує в простори, -
Сіймо зерна свободи на рідній землі!

Прийде час - і народпідведе свої крила.
Хто зазнав шельмування, подякує нам.
Із далеких сторін нші повні вітрила
Принесуть незалежність і волю братам.
1954

Сподівання
Політвязням ОЛПу №2,
м.Інта, Комі АРСР

Де утиски й свавілля , як чума,
Нам довго ще нести ярмо , вкраїнці,
Налито келих трутою по вінця,
А порятунку й просвітку нема.

Та прилетять іще привільні птиці,
Настане творчий пожаданий час,
Ми вийдемо з холодної в’язниці –
І привітає справедливість нас.
1954

Лист
Ярославові Павлюзі

Знову вістки від тебе нема.
Холоднішою стала зима.

Майбуття не приваблює ока,
В серці туга, мов рана глибока.

Серце, наче пустеля німа.
Знову вістки від тебе нема.

Не мовчи у своєму Алдані,*
Напиши, напиши при бажанні.

В Заполяр’ ї, в чужій чужині,
Лист розбудить надію мені.

По-новому і пісня полине,
Оживе, мов гілля тополине;

Оживуть сподівання рясні
В Заполяр’ ї, в чужій чужині.
1954.

*------------
Алдан- місто в Якутії

Задля тебе, Україно
Я тебе у серці
свято бережу;
задля тебе тиші
перейшов межу
і зелені вірші,
сонячні думки,
пронести бажаю
в Храм твій гомінкий.

Я за тебе здавна,
мов гора, стою,
у снігах гартую
молодість свою.
Хоч щодня голодний
і німіє кров,
на платню нечистих
не іду й не йшов.
1954 

Слово
Наче скеля , міцні ми у нашому слові,
Його крил не зламати ворожим рукам.
Рідне слово, - небесна потуга у крові, -
Запливає у серце, мов хвиля дзвінка.

Коли в темряві раптом проваляться гори
І надія на світло загубиться в млі,
Слово буде світити, як місяць і зорі,
Зберігатиме наші сліди на землі.

Не загине – воскресне калина казкова, -
Не засипати ворогу русло ріки.
Наше слово вкраїнське в духовній обнові
Привітає найдальші новітні віки.
1967.

У цій збірці Микола Василенко постає справжнім істориком і біографом свого народу. Він був, є і залишається борцем за справедливість, волю, правду, процвітання рідної Держави, української мови… Тут власна біографія тісно переплелася з історичною - України - народу.
Для мене сьогодні - це нове відкриття іпостасі Майстра Слова, творчий подвиг Митця, який пережив жорстокі випробування і художнім словом відстоює власну волю, дбав і дбає про незалежність України і, як у мотто до цієї статті, словами Мавки із твору Лесі Українки «Лісова пісня» має право стверджувати: «…Я маю в серці те, що не вмирає!».

Можливо, і не треба прямих аналогій, бо художній твір завжди глибинніший і складніший від життєвої конкретики, та не процитувати ще твори Майстра, я не можу втриматися. Мене вражає широта мотивів цієї збірки , афористичність висловів, добірна художня образність не лише в громадсько-політичній ліриці, а й - у пейзажній, інтимній, філософській. Вражає глибинна обізнаність не лише із сучасним для автора життям, а й з історичним минулим, яскравими особистостями давно минулих часів і сьогодення. Як от: «Дорога до Істини», «Балада про свободу», «Балада про материнське серце», «Вікно в Європу», «Притча про хліб», «Притча про пророка», «Чумаки», «Серце заповів батьківщині», «Петро Калнишевський», «Христофор Колумб», «Memento mori …

Дорога до істини
Людина шукає істину,
ворушить давнину,
одухотворюється світлом
національної ідеї,
полиском рідних прапорів…
Людина живе на глевтяках і воді,
ладна до жертовних дій,
тільки б не спокуситися на олжу
і не покритися ржею…
Людина грудьми закриває цівку кулеметів,
перетворюється в білих птахів,
у дощ і сніг…-
І народжується животворна суть.
Камінь починає говорити,
темрява зникає –
і забруньковується
нове дерево життя.
MEMENTO MORI…

На краю моєї тіні,
коли вона,
неначе магма,
навіки вічні захолоне,
поставте слово українське.

Воно, як вогнище родинне,
в своїх долонях теплоніжних
мене з дитинства зігрівало…
Воно фортецю спорудило
з живих шматочків мого серця,
немов з опаленої цегли,
щоб віру зберегти спромігся
в добро,
яке свободи гідне.

Отож поставте слово рідне
на краю моєї тіні.

Мій вірш
Немов рисак, який шалено біг,
Мій вірш , бувало, спотикався й падав.
Його підступно ударяла зрада,
А він до звершень закликав усіх.

Ішов крізь ніч, зривався з гір і стін,
Але свою дорогу добре бачив.
Нехай, як правда , торжествує він,
І світить людям полум’ ям гарячим.

Переживши страшні життєві випробування, Микола Василенко зберіг національну і людську гідність , любов до українського слова і України; виклав на папір, як на алтарь перед Богом, свої спогади, роздуми , надії.
Про його творчість Дмитро Павличко сказав так: «Поет ставить у центр свого «Я» свою Вітчизну, задля якої він страждає, і це усвідомлення єдності своєї душі із душею батьківщини допомагає йому витримати катування, злигодні і приниження».
Тож , маємо бути вдячні долі, що поруч із нами живе «живий смолоскип», правдолюб і достойний поет.

Таїсія Щерба,
член НСПУ, письменниця, літературознавець.

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.