on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Новини регіону

23.03.2017, 11:33

Демократичний розвиток областей України – Херсонщина не пасе задніх...

31.10.2016, 09:39

Відкриття фотовиставки "Європейці в Таврії"

27 жовтня в Херсонській  обласній універсальній науковій бібліотеці ...
19.10.2016, 12:02

На Zабалці 2016 - триб'ют парасолькам!!!

> Персоналії > Кіно > Єлагін Олександр Миколайович

Єлагін Олександр Миколайович

«НУ, А ТИМ, КОМУ ВИПАЛО ЖИТИ...»

Зараз виходить велика кількість поетичних збірок, що не мають ані найменшого відношення до літератури. І не тільки з тієї банальної причини, що авторам їх від долі не дано писати вірші. І справа тут навіть не просто в бідності природжених здібностей, а головним чином в тому, що, здавалося б, і небезталанним людям, що узялися за перо, якось нічого розповісти світу. Ось і пустують на необробленій майстром літературній ниві натовпу доморослих служителів біля літературної метушні — «без імені і загалом без долі», як співалося в колись популярній пісеньці.

Ну, ім'я, покладемо, — справа наживна, а ось доля... Поетичне слово—слово вистраждане... Брак живої душі, якій ніщо в цьому світі не чужо, не підміниш дозвільною самолегендой, достовірно в поезії тільки те, що пропущене крізь серце. Тому збірка віршів Олександра Елагина «Афганець я, і біль твою зрозумію...» не випадково сприймається як поетичний літопис долі автора. Тієї, реальної долі, де безпомилковою перевіркою на людську міцність став смертоносний Афган, і інший, яка вимірюється подіями не зовнішніми, а внутрішніми — тими «переміщеннями душі», які так чи інакше формують людську особу на всьому життєвому шляху.

Книга Олександра Елагина дозволяє читачеві відчутно пережити цю подвійну реальність — адже кожен вибух, що несе смерть, кожен душманський постріл в спину товариша відгукується гострим болем в серці ліричного героя збірки. Може, і тому, що не так вже часто автор і його основний герой-розповідач духовно, особово співпадають, як мовиться, один до одного. Так, саме так, адже біль, пронизливий довірливі, сповідувальні рядки А. Елагина, — це не тільки його особистий стан, вірші з граничною правдивістю передають психологію цілого покоління тих наших співгромадян, кого сьогодні називають «афганцями». І що теж важливо, збірка дає читачеві дійсне уявлення про війну, про яку ми, коли вона йшла, знали так мало. Адже воювати на ній було не легко, ніж на Вітчизняній. Тоді було все зрозуміло. Навколо була рідна земля, свої люди, потрібно було захищати Батьківщину, рідних і близьких від тих, хто прийшов їх убити і поневолити. Ворог був однозначно — ворог. Звичайно, інтернаціональний обов'язок — не трохи, не порожні слова, але тоді, у фатальних сорокових, був вищий борг — синів. А коли навколо чужі гори, які плавляться від вогню, коли ти сам вже прибулець на чужій землі, хай і з благородними намірами... Тут все змішується—честь і сором, героїзм і внутрішнє відчуття якоїсь страшної неправоти, в якій ти неповинний, а все ж винен. Напевно, кожен або майже кожен з тих, хто воював в афганських горах, зробив свій подвиг — звідси мужня гідність ліричного героя збірки. Але і образа: не дуже-то віддала по заслугах країна своїм не убитим (та і полеглим) героям. І ще якесь глибинне, не до кінця усвідомлене розчарування. У кому? Або в чому?

Ясність розуміння тут ще належить нажити. А ось що не викликає сумніву — це кров'ю військове братерство, що скріпляє на смертельних рубежах, відчуття надійного дружного плеча, яке завжди поряд. На війні і— після війни. Що пройшли крізь пекельне полум'я найчастіше виходять чистими, дрібне і порожнє вигоряє. Принаймні, в цьому переконують вірші А. Елагина, що нерідко викликають «вогонь на себе» своєю розкритою відвертістю, щирістю, що не знає обережних недомовок, розмовою по суті, звичайно ж, дискомфортним для дуже вже самоспокійних, відвиклих думати споживачів життя. Вірші, можливо, не всім доведуться до вподоби. Вони незграбні, як і гострі уступи афганських вершин, в них немає і натяку на «витончене» формотворчість. Але хіба війна —тема для солодкозвучних співів? Та і у відповідь читацький «вогонь» — це не тільки незадоволені колючі репліки, яких, може, і не буде. Це і у відповідь тепло, відгук тих, для кого поняття «дружба», «любов», «братерство» — як хліб насущний, а слова «честь», «борг», «вірність», «Батьківщина», «Бог» — не просто прикраси людської мови, а етична основа особистого і суспільного буття, еквівалент надійного світопорядку.

Добро завжди не лукаво, і так же простодушний герой збірки: допомогти страждаючому, захистити слабкого, вистояти самому і подати руку ближньому... Любити свою сім'ю, своїх дітей і не забувати про тих, хто залишився сиротами... Адже на них, «кому випало жити», — святий борг пам'яті і турботи: про вдів і матерів загиблих друзів, про їх підростаючих синів і дочок, яким ще належить гідно зіграти свою історичну роль...

Я не скажу, що книга А. Елагина художньо досконала, але у нього є свій власний, неповторний і непозиковий, голос — з такою щімкою нотою в звучанні, що при читанні цих віршів на очі навертаються сльози. Сувора ніжність? Не знаю... Так, збірка далека від якої б то не було солодкозвучної витонченості, але вірші, зібрані в ній, — сьогодення. Правда і Любов — ось що рухає пером поета-афганця. Звідси і біль, що живив, до речі, всю нашу вітчизняну Поезію. Тому що на ділі слідувати закону Любові і Правди — дуже непроста річ, душа буде і кровоточитиме. Але це — не передвістя загибелі, як на війні, це — як повернення до життя через страждання, як пристрасне твердження її.

Лада ФЕДОРОВСЬКА,
член Національного союзу письменників України,
лауреат Міжнародної премії імені Владіміра   Сосюри
Міжрегіонального союзу письменників України /МСПС - Москва/.

 

ДОРОГИ АФГАНА

Слышу: машины завелся мотор!
Горы молчат, лишь врагов «разговор»:
Вот бочки КамАЗов под гору ползут —
Душманы огонь по колонне ведут.

Выстрелом встречным машину зажгут,
Под шквалом огня ей уйти не дают.
Сорвалась машина и в пропасть летит —
И стоны солдат, и земля там горит...

Взрываются мины. Взлетает КамАЗ.
С дороги он съехал. Так было не раз.
По «духам» пальбу из укрытий ведём,
Срываются с неба «вертушки» с огнём...

И крошится камень. Вокруг все горит.
За помощь народу Аллах грозно мстит.
И сколько мальчишек в горах тех лежит!
От пролитой крови их — сердце болит.

Враги отошли, и закончился бой.
Машины проверим. Вздохнем мы с тобой.
Колонны опять поползут по горам.
А память Афгана — останется нам...

Зсилки по темі:

http://avtomat2000.com/phpBB2/viewtopic.php?t=432

http://avtomat2000.com/phpBB2/viewtopic.php?t=460

http://avtomat2000.com/phpBB2/viewtopic.php?t=460&postdays=0&postorder=asc&start=15

Галереї


Поезія О.М. Єлагіна

Фільми О. Єлагина

Статті

09.11.2007 Херсонцы отличились в Москве!
01.03.2007 Из отзывов на фильмы Е.А.Елагина "Афганские судьбы", "Эхо Афганской войны"

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.