«Голос громади» га сцені
Останнім часом у Херсоні активно розвивається театр нової драми. Для його вистав характерна гостра соціальна проблематика, відсутність традиційної награності, герої зі справжніми життєвими історіями. П'єси, створені в цьому напрямі, спираються на літературно необроблені тексти, отримані під час спілкування з простими людьми. Через це такий театр називають документальним.
Нещодавна у нашому місті з'явився проект «Голос громади», заснований саме на такому виді театрального мистецтва. Вистави створюються виключно на основі реальних монологів, діалогів, записів і спостережень за звичайними людьми у різноманітних життєвих ситуаціях. Завдання режисерів і акторів - зберегти оригінальність таких записів у п'єсі та правдиво їх передати глядачеві, а не зіграти. Однією з особливостей «Голосу громади» є те, що у процесі створення п'єс беруть участь і глядачі. Кожен охочий може долучитися до публічних читок текстів і репетицій, висловити свою думку щодо побаченого і навіть запропонувати себе на роль якогось героя.
Організаторами «Голосу громади» стали люди, які займаються новою драмою вже не один рік. Це драматург і науковець, голова Херсонського обласного відділення Соціологічної асоціації України Микола Гоманюк, режисер, арт-директор Центру молодіжних ініціатив «Тотем» Максим Афанасьев, письменник, учасник драматургічного семінару лондонського театру «Royal Court» Євген Марковський.
Яка основна мета «Голосу громади»? Чи популярним є документальний театр у Херсоні? Про що йтиметься у нових виставах? Ці та інші питання ми адресували одному з очільників «Голосу громади» Миколі Гоманюку.
- Мета нашого проекту проста. Ми хочемо, щоб театр був місцем не тільки для розваг Глядач має приходити туди для пошуків себе, свого «Я», - розповідає пан Микола. - Сцена і глядацька зала повинні ставати дискусійним майданчиком, на якому обговорювалися б найгостріші соціальні проблеми громади, а висновки, зроблені під час таких публічних мозкових штурмів, транслювалися б далі і знаходили відгук у суспільстві, У Херсоні вже накопичений певний досвід такої роботи. Силами херсонських громадських організацій (Центру Мейерхольда, ЦМІ «Тотем», Херсонського відділення Соціологічної асоціації України) вже створювалися документальні вистави, після яких довго не вщухали дискусії.
Одна з останніх робіт - театральне розслідування «Товариш Горхфок» - про долю навчального вітрильного судна «Товариш», яке Україна бездарно втратила на початку 2000-х. Але нам тоді не вистачало певних професійних навичок, адже документальний театр - це не лише творчість, а й дуже специфічна драматургія і режисура, за якими стоять соціологічні та психологічні методики збору інформації. Тому ми провели семінар, на який запросили визнаних майстрів документального театру - керівників московського «Театру.dос» Михайла Угарова і Олену Греміну. Семінар пройшов успішно, за його результатами було написано кілька документальних п'єс, з якими вже працюють режисери.
Утім, за словами Миколи Гоманюка, документальний театр наразі не конкурує в популярності з класичним. Все тримається виключно на громадській ініціативі та бажанні молодих акторів і режисерів пробувати себе в нових жанрах. Хоча ті, хто долучився до створення нетрадиційних вистав, тепер постійно цікавляться театром.
- Більшість людей, які були героями вистав, стали нашими глядачами, хоча до цього вони театром взагалі не цікавилися, - продовжує пан Микола. - А взагалі, глядач у нас різний. Коли ми ставили п'єси на основі спогадів свідків Другої світової війни, до нас прийшло багато літніх людей, які почали відвідувати й інші спектаклі. На виставу про вітрильник прийшли моряки, яких у Херсоні дуже багато. Завітали навіть ті, які свого часу ще ходили на «Товариші». Було багато молоді, студентів, людей різних захоплень.
Наразі учасники «Голосу громади» готують цикл вистав про Херсон І херсонців, які об'єднані любов'ю і водночас ненавистю до рідного міста.
- Одна з майбутніх новел - це розповідь про співробітницю шлюбного агентства, яка ненавидить свою роботу, не відчуває особливої симпатії до клієнток, глузує над ними і їхніми прагненнями залишити батьківщину. Однак згодом сама їде за кордон і влаштовується на роботу в... шлюбне агентство. Ще один твір - про міліціонера, який забуває про те, що він правоохоронець, тільки-но знімає форму. Не розповідатиму про всі роботи, інакше не цікаво буде переглядати. Ми вже влаштовували публічні читання, а тепер плануємо кілька показів та обговорень, - сказав наостанку нашої розмови Микола Гоманюк.
Іван Антипенко
«Новий день».- №12 (5059).- 21.03.2013.- стр.24
