on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

Херсонський Гідропарк

Сонце обливає нас теплим сяйвом. А ми чешемо через рідний мікрорайон - Острів, з усіх боків оточений водою і болотами. Рідна вулиця, рідна школа, оп-па (стрибай, Ромцю!) - рідне дерево при дорозі. Воно риє асфальт, скільки я себе пам'ятаю. Цікаво, чи схожі ми на тих радянських херсонців, натхненних гаслами на кшталт: "Крепость ног - залог здоровья". Я дуже хочу бути схожою.

Ми біжимо повз суднобудівний завод, і мені так хочеться бути електрозварювальницею 70-х. І обов'язково хрещеною матір'ю суховантажу, який ми будуємо. І щоб ми здавали корабель в обгін п'ятирічки, і щоб я під клацання фотокамер розбивала пляшку "Советского шампанского" об борт носатого морського звіра. І щоб гуляти всі вихідні на премію від дострокової здачі плавзасобу. А в понеділок усміхатися зі шпальти газети "Ленінський прапор" на дошці преси - на заздрість співробітниць по цеху.

Я навіть себе не картаю за такі антидемократичні фантазії. Просто я виросла в Херсоні. І моє радянське дитинство було переповнене наївним чорно-білим кіно про прекрасний Радянський Союз. І я брала кадрики фільму і накладала на наше місто. І воно було прекрасним. У тій епосі мені було добре, спокійно. А тепер час від часу, коли я приїжджаю в Херсон, на мене накочує ностальгія. І тоді я біжу в єдине місце, що лишилося нам із тих часів, - гідропарк.

Ми якраз вибігли на пряму, викладену бетонними плитами, - тепер її "заїдає" трава. Із забутої тролейбусної зупинки (пам'ятаєте - "Матеріальні ворота"?) - нас гукає міський лісовичок: "Что, автобус догоняете?". Але ми наздоганяємо епоху, яка тікає, сиплеться піском і запливає маною. Її майже не лишилося на наших вулицях, у життєвому порядку городян... Але ми відкрили літню ранкову годину у гідропарку: з восьмої до дев'ятої, коли справжні радянські херсонці збираються погріти кістки, розіграти зворушливі сценки, проговорити неймовірні діалоги і з першими звуками бридкого радіо піти на тролейбусну зупинку.

Саме тому цю годину ми живемо на херсонському пляжі. Народу тут вже доста. Здебільшого це постарілі електрозварювальниці, друкарки й водії тролейбусів, а також інші представники рідкісних нині професій.
Два довгих ланцюжки (привіт піонертабору!) тягнуться за великими тьотями до ріки. "Косички" і "шорти" тримаються за руки і щосили радіють літу. А по тихій прозорій воді пливе, дрібно перебираючи руками, високо піднявши попу над водою, якась бабуська у панамці. Її проводжає поглядом собака Вася і час від часу рявкає - нагадує, щоб не перекупалася.

Ромка майже переплив річку, ще трохи... Але вертає, хвалько, знову не діставшись протилежного берега. Ми влягаємося на топчани, збиті з дощок ще за часів Горбачова. Рівно опів на десяту нас (нахаб) разом з табунцем літніх людей "попросить" офіціантка бару "Очерет". А доти ми слухаємо, як плюхкотить старенький баркасик, і як під акацією діти наривають кучугури - хто більшу, - оголошуючи: "Доставка піску!" І як сусіди по "шезлонгу" обговорюють вчорашній вітер на пляжі і сьогоднішнє ласкаве сонечко.
- Дима! - вигукує дядько на крайньому ліжнику. - Ты сегодня не сам? — і косує на білу з чорними плямами дворнягу, в якої ледь не до землі висять цицьки і яка сумирно йде за чоловіком у чорних шортах і в бейсболці. — Я этого пса знаю. Я его прозвал далматинцем, и тебя прозвал Далматинцем. Вон он какой: белый с чёрным! -І після паузи, оглянувши обох: — А он хозяйский?

- Хозяйский. Это она. Сначала девятерых родила, потом восьмерых, а теперь вот, четверо.
- Да, я смотрю, у неё такие сиськи, шо она и тебя прокормит! Она - молодец, ты - молодец, вы оба - молодцы!
Діма чвалає далі повз людей на ковдрах, повз піщані фортеці й чужі сніданки. Яке неймовірне щастя - херсонські канікули: я впізнаю своє місто. Воно, як і двадцять років тому, нікуди не поспішає, вміє відпочивати, дружити, запливати за буйки, але повертатися на береги, огорошене рупорним голосом рятувальника: "Гей там! Плаваєм бліже к берегу! Давай поварачівай!"

Дар'я Аверченко
Газета «Вгору», 10 августа 2006

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.