on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

28.02.2024, 23:41

Проєкт “Lament of Kherson region” розпочинає створення книги про історії людей із Херсонщини

  В Естонії проєкт “Lament of Kherson region” під менторством ...
28.02.2024, 23:39

Херсонські громадські діячі отримали міжнародні відзнаки “History Keepers”

У Тбілісі  відбулось вручення відзнаки “History Keepers” ...
28.02.2024, 23:36

Армія РФ викрала з Херсона картину Людмили Вітковської

  Окупанти вкрали з Херсонського художнього музею картину майстрині ...

 

Чи втоне Асканія-Нова?

01.03.2004

Валерій Квілорія

Цей заповідник колись гримів на весь Радянський Союз. Сюди їхали звідусіль. Тут практикувалися студенти з усього світу, працювали вчені із багатьох країн. Тут велася акліматизація, гібридизація та одомашнення тварин з Азії, Австралії, Африки та обох Америк. Понад століття «Асканія-Нова» не втомлювалася дивувати світ.

Нинішній біосферний заповідник України засновано понад сто років тому на території Дніпровського повіту Таврійської губернії Російської імперії. Творцем оази серед спекотних таврійських степів був німець за національністю, поміщик-колоніст за походженням і натураліст за покликанням Фрідріх Фальц-Фейн. Першим у світі він вилучив із господарського використання ділянки степу, створив цілинний резерват та застосував систему зонування. Навколо ядра цілинного степу йшли сіножаті, потім пасовища і тільки потім орні землі. Через 70 років ЮНЕСКО прийняла за основу таку ж схему біосферних резерватів. А проект фальц-фейнівського парку з лісовим озерцем і гротом над ним, зі степовими галявинами та кипарисовими гаями, з грізною сторожовою вежею (вона ж водонапірна) та системою самопливних струмочків отримав золоту медаль на Паризькій всесвітній виставці ще 1889 року. Останній російський цар, побувавши у зразковому маєтку, був захоплений, і того ж 1914 року звів Фальц-Фейнов у спадкові дворяни.

Слідом за революцією на заповідник і першу російську зоотехнічну станцію, що працювала при ньому, обрушився каскад нещасть. Якщо махновці та денікінці стріляли бізонів та антилоп, то більшовики посилали та розстрілювали неугодних їм вчених. Якщо на злеті сталінської епохи тут знову зібрали найкращі розуми тваринництва, то за Хрущова заорали частину первозданного степу і вирішили серед цілинних земель (!) з урахуванням селища «Асканія-Нова» будувати місто-сад. Слава Богу, затія ця благополучно провалилася. Пам'яттю від неї залишилися лише засипані землею гігантські підвали зіркового готелю, що не побудували, понад тисячу гектарів заораної цілини, який відновлюється ось уже 30 років, і якому до повного відновлення залишилося ще близько півстоліття та майже 3 тисячі зайвих жителів.

Зайві асканійці
Селище при заповіднику планувалося на 500-600 осіб. В основному це були вчені та науковці, і лише невелика частина господарників, покликаних обслуговувати потреби науки та заповідника. Але за Микити Хрущова партія сказала «Даєш місто-сад!» і в центрі заповідного степу з'явилася пересувна механізована колона, ремонтно-будівельна ділянка та автоколона. Сьогодні ці підприємства простоюють без роботи, а у селищі, тим часом, проживає 3,5 тисячі людей. Більшість із них заповіднику не потрібні. Зайві, хто старший, намагаються вижити за рахунок підприємництва, дрібної комерції та баштано-садівничої діяльності. Зайва молодь трохи прикрадає, трохи курить траву і п'є. Значно знизилася народжуваність. Люди їдуть у пошуках кращої долі, внаслідок чого у селищі з'явився ринок квартир. Асканія повільно, але вірно вимирає. У державних магазинах селища крім оцту, солі, двох видів макаронів, трьох видів круп, кільки в томаті та горілки «Особлива» там нічого немає. Навіть хліб мешканці купують у свого ж фермера асканійця, який організував пекарню із висококласним обладнанням. І місцеві лише нахвалюють, споживаючи найсмачнішу випічку і не бажаючи навіть думати про магазинну продукцію. Не дивно, що хлібобулочні вироби держвиробництва не мають попиту.

Заповіднику ж, як це не блюзнірсько звучить, соціально-побутова деградація селища тільки на руку. Пройшовшись уламками асфальтового тротуару, я виявив серед буйної зарості один єдиний і вже напівзруйнований будинок. З розвалюхи вийшов якийсь Володимир Іванович у трусах-вітрилах і, потягуючи крихітний недопалок, довго і підозріло поглядав на заїжджого «гуся». Розговорилися. З'ясувалося, що в будинку мешкало п'ять сімей і що всі вони відселені. Тому і будинок напівзруйнований, бо кожен із колишніх узяв зі своєї частини все, що вважав за потрібне. А ось Володимир Іванович із матір'ю залишився. Чи не відселяють.

- Суча влада, - прокоментував він беззлобно і поспішно зізнався, що є шанувальником марксизму-ленінізму, а особливо їхнього китайського послідовника Мао Цзедуна, два томи якого, за порадою одного знайомого прокурора, прочитав у місцях не настільки віддалених.

ЧОМУ ФАЛЬЦ-ФЕЙН ПЛАКАВ ПІД ДУБОМ?
Влада, справді, за влучним зауваженням асканійського маоїста, трохи не того. У листопаді 1992 року племінник засновника «Асканія-Нова» громадянин Німеччини Едуард Фальц-Фейн передав для відновлення особняка свого дядька 100 тисяч доларів готівкою. Коли ж за два роки він приїхав подивитися на особняк, то виявилося, що його знесли і…
- Он той дуб бачите, - показав однією рукою Володимир Іванович, а другою прикрив величезну дірку на трусах ззаду. – Так ось під ним сів старий і заплакав…

Але це вже легенда, що передається з вуст у вуста. А ось фальц-фейнівські сто тисяч справді зникли. Почав «Агропромбанк» України, який заявив, що державі стільки готівкової валюти не треба і що гроші буде переведено до Швейцарії під золотий еквівалент і, що ця послуга коштує одну тисячу доларів. Продовжило гру «Херсонгіпроград», архітектори якого дійшли висновку, що будівля фальц-фейнівського особняка реконструкції зі збереженням не підлягає, бо фундамент дав осад. Варто зауважити, що будівлі, що стоять поруч, фундаменти яких теж просіли, були укріплені і стоять собі, як ні в чому не бувало. Але фахівцям-архітекторам видніше і тому було вирішено розібрати особняк по цеглині, оновити фундамент та знову зібрати будинок.

Уклавши договір із будівельною фірмою, асканійці зіткнулися з новою проблемою – подвійним валютним курсом, який існував на той час. Долари дозволялося продавати лише за курсом Нацбанку України, який був нижчим за біржовий раз на п'ять. Після чого їм довелося купувати будівельні матеріали та послуги вже за справжніми ринковими цінами. У результаті реконструкція виявилася неймовірно дорогою і грошей, природно, не вистачило. Будівництво застигло. Ось тоді, подейкують у селищі, і приїхав старий племінник пана і, вивернувши порожні кишені, заплакав під дядьковим дубом.

АСКАНІЯ-НОВА РОЗПАЛАСЯ СЛІД ЗА СРСР
Точніше розділилася і розділилася набагато розумніше. Якщо раніше заповідник підпорядковувався НДІ тваринництва степових районів, то тепер останній з усіма своїми господарськими та соцкультпобутовими надбудовами відділений. Більше півстолітня система абсурду, коли природоохоронна установа підкорялася установі, що експлуатує цю саму природу, була зруйнована в 1995 році. Біосферному заповіднику відійшли: сам заповідний степ, три наукові лабораторії, ботанічний, дендрологічний та зоологічний парки.

І заповідник зітхнув на повні груди. Його співробітникам тепер не треба витончуватись у добуванні кормів для тваринницьких потреб інституту, у якого до 90-го року лише овець було 22 тисячі голів. У самого заповідника всього близько тисячі диких тварин та ще близько 4, 5 тисяч різних птахів. Їх значно легше прогодувати. До того ж поголів'я тварин, за збереження видового складу, планується дещо скоротити. Оптимальна їхня кількість для асканійських степів - 640-700 голів. Саме стільки здатні при посусі прогодувати угіддя Великого Чаплинського поду.

А ось дендрологічний парк, навпаки, рік у рік нарощує свій фітопотенціал. Тут уже прижилися 948 видів рослин, а ще 150 видів перебувають у стадії акліматизації.

Налагодилася у заповіднику та дисципліна. До поділу він більше був схожий на прохідний двір. Тепер це справжня режимна територія, на яку важко безконтрольно проникнути, ще важче щось вкрасти. Охороняють її досить жорстко озброєні єгеря. Брат, сват, кум нині не береться до уваги – люди бояться втратити роботу. І хоча одержують вони здебільшого 74 гривні (4 гривні – 1 долар), існує навіть конкурс на вступ до заповідника. Тут, на відміну інших організацій, зарплату отримують і отримують без запізнень. А ось на самих мешканців заповідного степу та зоопарку держава не виділяє жодної копійки вже більше 10 місяців поспіль.

МИ ВІДКРИЄМО ВОЛЬЄРИ І ПОГОНИМО БІЗОНІВ НА КИЇВ
До 100-річчя біосферного заповідника «Асканія-Нова» прем’єр-міністр України обіцяв виділити на його потреби 1 млн. гривень.
– Цих коштів, – стверджує директор заповідника, кандидат біологічних наук Віктор Гавриленко, – нам би вистачило на 10 років уперед. Ми б закрили питання захисту степу, насамперед від пожеж, повного радіозабезпечення та забезпечення тварин та птахів кормами.

Обіцяних грошей заповідник так і не отримав. Мало того, йому з того часу перестали виділяти гроші на паливо, на запчастини та на корми тваринам. Звичайно, після поділу утримувати їх заповіднику полегшало. В основному це травоїдні жителі пустель і напівпустель. Копитних певною мірою можна підгодовувати сіном, заготовленим на протипожежних укосах, що обрамляють ділянки цілинного степу. Торік, наприклад, таким чином було заготовлено 1200 тонн сіна. Але цього не достатньо. Того самого птаха сіном не нагодуєш.

І заповідник почав господарювати сам. Насамперед, узяв у свої руки всю екскурсійну діяльність, якою раніше займалася фірма «Херсонтурист» та гроші, від якої йшли до обласного центру. До речі, торік зоопарк відвідало 42 тисячі екскурсантів. Крім того, щорічно для 150 заможніших туристів є можливість виїхати в заповідний степ на тачанках.

Ще одна стаття доходів заповідника – продаж тварин та птахів. Здебільшого це австралійські страуси Ему. Як стверджують у заповіднику, ціни на них значно нижчі від цін Ротердамської звіроторгової біржі.

Третьою та останньою прибутковою статтею для асканійців стали послуги з організації на території України дендрологічних парків, розбивки скверів та зоокутників. Загалом працюють співробітники заповідника багато, але, на жаль, зароблених ними грошей вистачає лише на поточний утримання тварин та птиці. Зараз, наприклад, заготівля кормів на зиму ведеться у борг. Сенаж, соковиті та концентровані корми постачають сусідні господарства. Постачають лише тому, що знають заповідник за попередніми роками як чесну та платоспроможну організацію. Йде час, зростають борги. Тим часом, на всі запити керівництва заповідника, влада надсилає відписки на кшталт: «Заповідник буде профінансований у міру надходження коштів державного бюджету».

- Я проситиму у держави, - у гарячці ледь не кричить директор Гавриленко. - Гроші нам потрібні зараз, а не восени, коли не буде чого заготовляти або коли корми поб'є морозом! Тоді вони, - тицьнув він пальцем угору, - нарешті дадуть і скажуть: "А ви не зуміли спрацювати".
Чиновниками від держави, яким начхати на свою природу, директор-біолог та його співробітники дуже незадоволені.
Зрештою, кажуть вони, ми відкриємо вольєри та поженемо бізонів на Київ. Це буде набагато більш захоплююче видовище, ніж похід шахтарів.

ПІДВОДНА ЧОВНА У СТЕПЯХ УКРАЇНИ
Жарти жартами, але степ справді пливе. У найнестерпнішу спеку (у тіні часом перевищує 40 0С), то тут, то там можна побачити солоні калюжі і навіть цілі поля, залиті морською водою. Дійшло до того, що водо-болотні птахи стали селитися там, де споконвіку був посушливий степ. Минулого року за 30 км від заповідника водою розмило ґрунт у кількох селах. Будинки розповзалися у людей на очах, перетворюючи нажите роками на порох.
Звідки ж у степу море? Все дуже просто. На півдні України ведеться інтенсивне зрошення ґрунтів. Там, де природою передбачено 350 мм річних опадів, подається близько 600-800 мм додаткової вологи. І так кілька десятиліть поспіль, поки поливна вода не промочила наскрізь ґрунти та не досягла дна Понтичного моря. Як тільки це сталося, пішов зворотний капілярний підйом солоної води. Солі, що піднялися до поверхні землі, стрімко руйнують гумус і утворюють на ній щільну кірку. У результаті, на місці південних чорноземів і темно-каштанових грунтів очікується утворення пустель і напівпустель.

Землі заповідника «Асканія-Нова» знаходяться у лещатах двох потужних водних систем. З одного боку розташована Каховська зрошувальна система, з іншого – Північно-Кримський канал. Останній проритий без належного захисту від фільтрації (проникнення води у ґрунт). У результаті через дно і береги каналу в ґрунт йде близько 40% води, підтоплюючи і без того підтоплені землі Чаплинського, Скадовського, Каланчацького, Голопристанського районів Херсонщини (на півдні цієї області зрошується близько 60% земель). Та ж загроза нависла над поливними землями Запорізької, Миколаївської та Одеської областей. При цьому врожаї на зрошуваних територіях збираються з кожним роком дедалі менше. Тепер це близько 40 ц. з га. Тим часом, якщо у виведених нових сортів урожайність нижча за 65 ц, Академія аграрних наук України їх просто не бере на випробування. Дослідження показали, що за 30 років поливу відсотковий вміст гумусу в ґрунтах досяг нижньої межі родючості. Якщо не вносити органіку та мінеральні добрива, стверджують вчені, то років за десять на поливі робити нічого.

Перебуваючи в такому оточенні, заповідник виборює своє не підмочене життя. З боку Північно-Кримського каналу цілину прикриває лінія відсічного дренажу, глибинні наноси якої відкачують підземні води, що наступають на степ, і повертають їх назад у канал. А ось з боку Каховської зрошувальної системи заповідник беззахисний уже два роки. Хтось заповзятливий упер усі алюмінієві дроти і пограбував трансформатори. Рятують степ, мабуть, те, що через економічні труднощі зрошення з цього боку зведено майже нанівець. Водночас, за прогнозом Каховської гідрогеологічної експедиції, з боку Каховки на «Асканію» настають ґрунтові води, які до 2005 року перетнуть заповідник навскіс. Вода рухається на 15-метровій глибині, що поки не є небезпечним. Можливо, вода піде у мертве море Сиваш, до якого рукою подати. А можливо, вийде на поверхню, і тоді заповідний степ просто загине.
Як бачите, сьогодні «Асканія-Нова» більше нагадує острів, що омивається з усіх боків руйнівними хвилями людської цивілізації. Чи вистоить він, залишившись колишньою пам'яткою первозданної землі, чи потоне?
Виїжджав я зі степової оази в Каховському напрямку. Скелети померлих дерев тягли свої сірі кістляві руки до небес, наче скам'янілі велетні в молитві.

Валерій ГРУЗІНОВ

1. 15.04.2009 19:41
Катуша

мне все очень понравилось!! здесь описано многое интересное и познавательное для всех кругов общества...

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.