Післясмак «Хлібного перемир’я»
Хороша вистава завжди запам’ятовується, залишаючи післясмак. Погана - миттю забувається.
Одна з найпотужніших постановок, яку херсонці отримали змогу побачити завдяки міжнародному театральному фестивалю «Мельпомена Таврії», - «Хлібне перемир’я». Виставу привозив Київський академічний театр драми та комедії на Лівому березі. Це одна з найновіших робіт іменитого театру. Постановку за однойменним твором сучасного вітчизняного класика Сергія Жадана створив знаний режисер, заслужений артист України Стас Жирков. І вона про дуже складну тему. «Ані поховати, ані народити... » - ця моторошна фраза звучить вже в другій дії і передає всю суть постановки. «Хлібне перемир’я» - про життя у «сірій зоні» першого літа російсько-української війни. 2014 рік. Саме тоді оголосили перемир’я, що обернулося зовсім не перемир’ям. Визначення «хлібне» додає ще більшого драматизму. Під час того самого «перемир’я» збирати врожай фермерам не давав ворожий вогонь, а декому й вже не було що збирати, бо поля спалили «гради». І саме поля, стиглої пшениці та соняшнику, рясно поливалися кров’ю українських захисників. Таке от перемир’я...
У центрі вистави - доля двох рідних братів. Антон живе за межами «сірої зони», має бізнес і дорогий джип. А от його брат Толік не зміг полишити рідне містечко, осівши поряд з матір’ю. Приїхавши в гості до рідних людей, Антон дізнається, що мати померла і вже кілька днів її тіло лежить на горищі... Поховати жінку не можуть, бо цвинтар - на тій стороні, а єдиний міст підірвали. А от дружині сусіда ніде народжувати, бо лікарня теж за мостом, якого тепер немає. Протягом всієї вистави звучать роздуми головних героїв. Потрапили у такі обставини. Війна. А хто винен? Та вони ж чесно ходили на вибори. І голосували... за стабільність. Постановка ідеологічна, та аж ніяк не схожа на політичну «плакатку», яких зараз дуже багато. У ній немає образливих асоціацій і звинувачень в лоба. Єдине, що дозволив собі режисер, - фоновий звук із телевізора, це передвиборний ролик одного з кандидатів, «про стабільність»...
- Жадан написав таку історію, коли людина опиняється в замкненому просторі. Знаєте, це як опинитися там, де всюди вогонь. І ти ніяк не можеш вибратися, просто хочеш вижити. Він намагається не виправдати, а пояснити цю логіку, коли людина каже: «Ну от я тут жив, а всі прийшли і в мене хочуть щось забрати». Напевно, він хотів розібратися в їхній психології. Тут немає хороших, поганих, тут всі в обставинах. Людина завжди хоче вижити. Мені здається, важливо такі вистави привозити сюди. Південь, трохи більше 100 кілометрів і - Крим. Прекрасно уявляю всі настрої, які у вас є, і супротивні настрої, - розповів режисер вистави Стас Жирков.
Декорацією для «Хлібного перемир’я» слугує конструкція у вигляді напівзруйнованої хати. Через розбомблений дах видно зірки... Акторська гра у виставі блискуча. Хоч профі на сцені було дуже непросто. Показати треба не тих, кого можна засуджувати, а людей, які підлаштовуються під війну.
- Треба було зануритися в цей світ - зовсім непростий світ різних доль. І прийняти це на себе в першу чергу. Нескладно було зрозуміти особисту трагедію мого персонажа, в якого померла мати. Але складно було з моєю українською позицією прийняти його таку патреналістичну позицію і приміряти її на себе... Як писав Шевченко: «Борітеся - поборете». У нас немає іншого вибору. Любити Україну і робити все, щоб вона розвивалася, - розповів актор Володимир Кравчук.
- Це вистава не тільки про Донбас, тих людей, це про кожного з нас, нас усіх. Повинні усвідомлювати, що зараз коїться. Вважаю, що в кожної людини має бути позиція. Байдужим бути не можна, - розповів актор Дмитро Соловйов.
Постановка зроблена українською, так прописав сам драматург Жадан. Російська звучить тільки в піснях та молитвах. І це додає емоційного забарвлення виставі. Ці люди виховані на російській культурі і Богу моляться, як вміють. До речі, тут теж автор вставив цікаві маркери. «Бог один, церкви різні» - звучить із вуст однієї з героїнь на початку вистави. «Бог один і церква одна» - говорить вона ж, але вже пізніше... Після вистави глядачі аплодують довго і стоячи. Постановка про життя заходить із перших хвилин і вже не відпускає. Можливо, тому, що то історія про життя, яке не десь там, у далекій країні, а тут і зараз. І те перемир’я, вже яке за рахунком, що ніяк не настане...
Марина Савченко
«Новий день».- №40 (5501).- 06.10.2021.- стр.14