Його столиця — Станіслав
03.08.2006
Щедрі Нижньодніпров'я та Прилимання подарували Україні безліч розмаїтих талантів. Одним із них є самобутній поет, перекладач, композитор та педагог В'ячеслав ДРУЗЯКА. Нині він мешкає у Чехиї.
Станіславський мис — відкритий, гострий і крутий виступ материка у Дніпровсько-Бузький лиман із висоти нагадує корабельний ніс. Здається, село наше — корабель, який вічно кудись пливе, долаючи вітри, хвилі і... віки. А корабель цей двопалубний: верхня «палуба» (там живуть «горяни») тяжіє до спекотного степу, нижня (для нас, «низян») — то вже суть водна, лиманська стихія. Так і живе у своєму гармонічному лимансько-степовому ритмі наше село: і степ, і лиман — то одвічні годувальники і тіла, і душі.
Куди б не закинула поета доля на непростому життєвому шляху, він усім своїм єством лине до своєї першої любові — села Станіслава Білозерського району, де все йому миле: від тендітної билиночки у рідному степу до «блакитного подиву лиману». Дорога від рідних воріт до захованої у батьковому саду й материному квітнику хати, від хати до степу, від степу до лиману — все це первинний мікрокосмос поета і композитора В'ячеслава Друзяки, з яким він завжди співвідносить світ навколишній. А в центрі цього світу — Берегиня, мати, ненька, вчителька Лідія Григорівна, до порогу якої «всі стежини сонячні ведуть»...
«Я вас проводжаю,
І вас зустрічаю»,
— Шепочуть ледь чутно вуста.
Біду і хворобу здолає, я знаю,
Ця щира молитва проста.
Саме матері присвятив поет першу збірку «Вікно лиману» (Одеса, 1995).
Поетичний світ В'ячеслава Друзяки світлий, життєствердний і, якщо можна так сказати, оркестрований, омузичений. Степ у нього то «натхненно ніжний лірник в час світань і вечорів», то звучить неугавно «резонансами віків», вітер — «диригує... вправно джаз-оркестром півтонів», літня ніч — сповнена симфоніями цикад, «що шаленіють від літа», «божеволіють, мабуть, востаннє...».
Дається взнаки музична складова поетичної душі автора, яка ще в дитинстві ввібрала від батька — моряка Михайла Гавриловича — музичні здібності та почуття ритму. Ця весела за вдачею людина вражала односельців своїм іскрометним матроським танком. Саме батько подарував по війні шестирічному Славкові його перший музичний інструмент — невеликий баянчик, який привіз із Дунаю. Незабутні уроки Станіславського самородка-музиканта Сили Кравченка і, взагалі, вся музично-мистецька атмосфера села зробили своє: В'ячеслав захопився музикою всерйоз і надовго. Закінчив Нікопольське педагогічне училище, де потім працював концертмейстером і викладачем гри на баяні. Під час служби в армії грав у дивізійному оркестрі, що брав участь у військових парадах у Києві.
Логічним продовженням було навчання у Київській державній консерваторії, по закінченні якої працював викладачем музики, розділяючи свої музично-поетичні радощі та печалі із дітьми.
Уже перша збірка віршів В'ячеслава Друзяки засвідчила народження талановитого поета, майстра зворушливої пейзажної лірики. Та для «багаторегістрового» поетичного погляду мого земляка було замало «вікна». 1997 року, знову в Одесі, виходить збірка віршів «Степовий всесвіт».
Як відзначив у передслові до книги голова Одеської організації Національної спілки письменників України Богдан Сушинський, «поезія В'ячеслава Друзяки в своїй суті ностальгічна» і що «обрамлений золотавим степом лиман — справді був тим вікном, завдяки якому поет мав змогу філософічно осмислювати навколишній світ...».
За словами голови товариства чеських реемігрантів Олександра Дрбала, обидві збірки В'ячеслава Друзяки підтвердили, що автор зумів зберегти нетлінну витонченість та хвилюючу мелодійність рідної мови як знаряддя праці, хоча писав і російською. Окрім власних віршів, поет включив до збірки два самостійні розділи перекладів та переспівів творів російських та американських поетів. Уже мешкаючи у Чехії, почав перекладати українською твори чеських поетів. Особливо йому припали до душі поезії Я. Поспішила, зокрема про Україну.
У своїх творах Друзяка пише про славних пращурів-козаків, звитяжну працю степовиків-хліборобів, лиманських рибалок, село Станіслав, проводить через усі твори думку про нерозривний зв'язок поколінь, відродження і збагачення багатющої національної культури, рідної мови.
Творчі здобутки В'ячеслава Друзяки були високо оцінені критикою і 1999 року увінчані прийняттям його до Національної спілки письменників України. Наступного року у нього вийшов перший поетично-музичний альбом «Журавлині мрії». Музику до його віршів писали також одеські та херсонські композитори П. Рябошапка, В. Сисоєв, О. Бевз, С. Перепелова.
Хочеться побажати В'ячеславу Друзяці подальших творчих злетів і нагадати, що у далекому, і водночас близькому, його «столичному» Станіславі чекають на проникливе слово земляка.
Полетів я в теплий вирій
з журавлями,
Від калини, України і від мами.
Ох, і важко ж мені жити
у цім світі.
Повернувся б, сил не маю
долетіти...
Олександр Голобородько
Газета «Новий день», 3 серпня 2006
