on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Новини регіону

02.10.2020, 14:59

Вісім пісень з ізоляції: херсонці в опері від Apple, знятій на iPhone

Вісім пісень з ізоляції: херсонці в опері від Apple, знятій на iPhone Компанія ...
23.03.2017, 11:33

Демократичний розвиток областей України – Херсонщина не пасе задніх...

31.10.2016, 09:39

Відкриття фотовиставки "Європейці в Таврії"

27 жовтня в Херсонській  обласній універсальній науковій бібліотеці ...
> Туризм, відпочинок, розваги > Кавунові справи > Кавуняча лихоманка: хвороба чи її симптоми?

Кавуняча лихоманка: хвороба чи її симптоми?
 

Для регіонів, де кавуни не вирощуються, постановка проблеми може звучати дивно: кавун в Україні був, є і буде. Але основне питання - скільки і по чому.

Раніше це було надзвичайно просто: у селах Півдня було по два поля з кавунами - одне радгоспне (колгоспне), а інше - простих смертних, на якому кожен мав свою латку у 15-20 соток. Могло бути і більше, рівно настільки, якої величини ланку у радгоспі з помідорами чи буряками селянин взявся обробляти. Кавун з радгоспного поля реалізувався централізовано, великими партіями, вивозився до Дніпра на баржі та відправлявся. Здача "людського" кавуна оберталась мало не святом: раз чи два на день у селі з'являвся якийсь "зальотний" МАЗ або КаМАЗ, його заготівельника й шофера брали попід білі ручки, немов старшу ДРУжку, та вели на баштан, де висловлювалась висока децизія: "Беру!" По здачі кавуна його рештки з апломбом вивозили на волах (конях, мотоциклах тощо) до моря, де, продаючи свій солодкий товар, почували себе на сьомому небі від гордості за виконаний перед Батьківщиною обов'язок.

Інша справа - зараз. Якщо десь у центральній Україні частка землі, яка залишилась у "великих приватних сільськогосподарських підприємствах", залишках колгоспів, складає десь 90-95%, то на півдні вона значно менша. Не тільки тому, що на пай припадає не по 1-1,5 гектари, як десь під Харковом, а по 4-8. Колишні колгоспники розбирають землю у сподіванні заробити на вирощуванні кавуна. На сьогодні це справді найприбутковіша культура, якщо хоч ненадовго згадати плачі про дешевизну зернових.

Отут і починаються негаразди. У порівнянні з радянськими часами площі під кавунами збільшились в десятки і сотні разів. Деякі фермери займають по 80-100 гектарів для найбільшої ягоди. Збутися цього багатства швидко і без проблем - головний біль виробників протягом всього сезону з кінця червня аж по листопад. Зробити це нелегко, оскільки щороку спостерігається чітка тенденція до нарощування, так би мовити, критичної маси кавуна та до його явного перевиробництва. Надії покладають тепер часто на... неврожайний рік, коли родить мало, зате за пристойною ціною.

Зважаючи на те, що склад кавуна на 97% не з ґуми, а з води, його цілісність і якість постійно наражаються на різні перешкоди, починаючи градом і закінчуючи всілякими болячками. Особливо сильно починає лихоманити восени: осінні тумани приносять кавунячі хвороби, збільшення кількості шкідників із розряду ґав, зайців та інших, спад попиту на південну продукцію та зниження цін. Причому останнє майже не стосується покупців кавуна - у великих містах ціна не має здатності стрибати. Більше того, можна сказати, що реалізаторська ціна штучно підтримується місяцями: спостерігаючи величезні купи кавунів і динь, обивателі справедливо зазначають, що напевно легше їх згноїти, аніж віддати дешевше.

Виникає природне запитання: чи не можна якось «усправедливити» цей процес? Альтруїстів та порадників вистачає. Спливають у пам'яті заклики Аграрної партії до селян не продавати зерно в перші місяці по врожаю, але виходить навпаки - хліб немає де зберігати, та й свіжа копійка сяяла в уяві цілий рік... З кавуном, ясна річ, ситуація гірша. Тож, стикаючись чи не вперше з перевиробництвом, селяни за правилами українського менталітету гроблять сусідів, а з ними й самих себе, відбиваючи один у одного заготівельників та скидаючи ціни на декілька пунктів одразу.

У цій ситуації не втрачають оптимізму у своїй вигоді заготівельники (більшість їх складають мешканці сонячного Азербайджану). Збивають ціну нижче й нижче, що аж свербить їм запропонувати: "А по одній копійці не хочеться?" (хоч не сумнівайтесь - узяли б разом із огудиною), перебирають кавуном наче непотребом. "Этот нэ сладкий!" - "То посип зверху цукром!", - можна почути на полях. Селяни з зітханням констатують, що все одно приходиться погоджуватися і на найгірші умови: кавунів стільки скрізь, що вивозити можна аж до Нового року.

Альтернативою цій напасті був дещо раніше самовивіз: селянин арендував вантажівку з водієм та віз продавати сам, проплачуючи по долару за кілометр та ще й за “простоювання” під час продажу. Але й така форма відійшла у небуття, бо із зростанням площ нова вантажівка потрібна мало не щодня. Та й ринки в Україні в більшості своїй контролюються людьми з-за Кавказу - можна прогоріти так, що потім від водія з автоматом будеш півроку відбиватись. Везти ж за кордон тепер можливо лише з допомогою купи різних довідок плюс ліцензії на зовнішньоекономічну діяльність. Тож і виходить, що в сусідніх російських районах Нечорнозем’я, хоч може й бачили кавуна раз у житті, як і баклажани “для компоту”, чекати їм свого, астраханського перевиробництва - не дочекатись. У Польщі іспанські та інші європейські кавуни під кінець сезону коштують біля 1,5 долара за кілограм. Говорячи про ці “можливості”, селяни лише бідкаються процентами мита на найближчих кордонах. А що вже наша митниця... Врешті вже зараз велика частина врожаю іде на корм худобі, домашній птиці та на добриво - заорюється в землю.

Безвихідь ситуації породжує тільки нових і нових посередників від виробників до споживача: з'явились "приганяльщики" машин, які беруть собі майже стільки, скільки платять на полі, набивають собі ціну бригади вантажників (честь і слава їм, звичайно, але...), зростають проценти подарованих заготівельникам кавуна на "битий" і "зелений". На сільських гарманах (токах), де зважується тоннаж, хаос і невизначеність.

Наостанку декілька невтішних слів про селекційну частину кавунячої епопеї. Незаперечним королем українських полів та ринків почувається зараз сорт "Кримсон світ", в народі знаний як "Американка", хоч, зважаючи на країну його походження, правильніше було б його назвати "Летючим голландцем". Лідерство пояснюють гарними смаковими якостями та швидкістю достигання (хоч цього року цей "надшвидкий" сорт у деяких місцях спромігся принести плоди аж на перше вересня). Сяку-таку конкуренцію заїжджому гостю намагається створювати український сорт "Таврійський" (народна назва "Білонасінний"), та й його успішно добивають деякі "знаючі" покупці, вважаючи недозрілим. Цей кавун оплачується також за дешевшою ціною, завдяки заготівельникам з акцентом, і прямує до знищення культивування.

Про такі ж архаїзми полів як "Огоньок" чи "Скороспілка харківська" можна хіба що прочитати в довідковій літературі, їх ера закотилась ще в 80-ті зі зміною клімату в середній смузі України. Нові сорти, які все ж виводить Українська дослідна станція баштанництва, не витримують конкуренції з "Американкою". "Княжич", "Гетьман", "Борисфен" пройшлись хвилями у південних степах і згубились, хоч їхні і смак, і товарність мають гарні показники (не торкаємось інших сортів - "Продюсер", "Новачок", у яких гарна тільки назва). "А в чому мораль? - спитають деякі, - нам аби солодкий був та свіжий!" Мораль знову ж таки в грошах: кілограм насіння смугастої гості коштує біля 350 гривень. Тож коли фермер чи ПСП закуповує елітне насіння, закупорене в іноземних (або не дуже) банках, то ці кошти ідуть на розвиток баштанництва... Голландії.

Ситуація з кожним роком обростає новими сюрпризами, що відображуються потім лише на виробниках і покупцях. Допомогова діяльність у цьому напрямку управлінь сільського господарства та фермерських селянських асоціацій дорівнює майже нулю. Але ж кавуняча депресія - то лише перший сигнал, який не промовляє - кричить: якщо Україна з кожним роком лише нарощуватиме виробництво сільгосппродукції, бахвалячись перед власним народом мільйонами тон зібраного на житниці Європи і не запускаючи в дію відомих всьому світові методів регуляції та боротьби з перевиробництвом, її чекають у майбутньому непрості запитання численного ще, на щастя, селянського середовища.

Роман КАБАЧІЙ
Газета “Взгляд” 3 ноября 2005

 

 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.