on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Новини регіону

02.10.2020, 14:59

Вісім пісень з ізоляції: херсонці в опері від Apple, знятій на iPhone

Вісім пісень з ізоляції: херсонці в опері від Apple, знятій на iPhone Компанія ...
23.03.2017, 11:33

Демократичний розвиток областей України – Херсонщина не пасе задніх...

31.10.2016, 09:39

Відкриття фотовиставки "Європейці в Таврії"

27 жовтня в Херсонській  обласній універсальній науковій бібліотеці ...
> Теми > КУЛЬТУРОЛОГІЯ > Екологічна культура > Кінбурн: тест на цивілізованність

 Кінбурн: тест на  цивілізованність

Спроба на порятунок
Кінбурнська коса (півострів) -унікальний природний комплекс, що зберігся у відносно незміненому стані протягом тисячоліть до наших днів. Він, розташований на межі суші і моря, лиманів і напівпустель, пов'язаний з ландшафтами Геродотової  Плеї, і є останнім на сьогодні притулком для мільйонів живих істот, в тому числі популяцій кількох унікальних для світу і Європи видів. Кінбурн через століття буремних подій — розвиток і занепад античних цивілізацій, Отаманської і Російської імперій, добу Козаччини і СРСР, які наклали свій відбиток на його природу, — доніс в третє тисячоліття залишки реліктових і ендемічних видів і ценозів, первинних екосистем. Зараз важко переоцінити їх роль як складової гено- та ценофонду біосфери в умовах екокризи, що переживає сучасне суспільство.

Єкосистемне значення природних комплексів Кінбурну відображено в схемі Національної екомережі (формування якої передбачено законами України), оскільки тут перетинаються чотири природні коридори національного рівня: Азовсько-Чорноморський прибережний і Морський (широтні, біомно-зональні) та Дніпровський і Бузький (меридіанні, річкові).
Збереженість цих ландшафтів пов'язана з їх специфічністю, оскільки тут широко представлені труднодоступні болотяні, піщані і аквальні еко- та біотопи, та географічною віддаленістю. В той же час некерований розвиток суспільства, в тому числі українського, який екологічно-незбалансованим чином потребує все нових ресурсів і простору, загрожує сьогодні і Кінбурну, тому мова вже йде про його порятунок як природного феномена. Кінбурн - своєрідний рефугіум червоно- та зеленокнижних видів та угруповань, унікальних біо- та екотопів боліт та піщаних гряд, лиманів та озер, лісових оаз-колок (унікальних, бо в інших місцях їх вже «освоїли». Що з того вийшло, можна подивитися в Коблево).

Основні загрози Кінбурну зумовлені чинниками господарського освоєння території, розорюванням і залісненням (з наступними пожежами), знищенням унікальних орхідних полян для пасовищ і забудови, розбудовою туристичної інфраструктури. Всі ці види діяльності є небезпечними для вразливої місцевої природи, часто вони несумісні з підтриманням тендітної екорівноваги екосистем півострова і перетворять з часом, якщо не будуть припинені, цю місцевість у пустелю, непридатну для життя навіть людей.
Необхідно взяти до уваги, що протягом історичного періоду природні комплекси півострова суттєво змінювалися. Останні такі зміни (радянської доби) були пов'язані зі спробами масового заліснення, яке не всюди було потрібне і не всюди, відповідно, було вдалим. Були ще спроби меліорації, іригації та розвитку сільського господарства, щоправда, менш масштабні. На півострові також створили об'єкти природно-заповідного фонду -ділянки Чорноморського біосферного заповідника та регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса». «Фішка» сьогодення - приватизація. І це те явище, якому навіть такій, болотяно-піщаніи, природі важко протистояти.
В той же час слід зазначити, що на сьогодні екологічне законодавство України дозволяє достатньо системно управляти як процесами використання природних ресурсів, так і просторового розвитку. На папері. В «житті» ж йдеться про значні проблеми, пов'язані з впровадженням норм екологічних правових документів. Наприклад, сфера живої природи умовно захищена десятками міжнародних і національних актів, однак практика їх застосування свідчить про регулярну неправову діяльність як громадян, так і державних інституцій різного рівня. Це ж стосується і норм загально-екологічного, і галузевого, і загально-громадянського законодавства: йдеться про Закон про екологічну експертизу, Водний і Земельний кодекси, Адміністративно-процесуальний та Кримінальний кодекси тощо. Як результат, влаштовуються чи стаються пожежі, в яких гине все живе, косяться і розорюються поляни з орхідними з Червоної та Зеленої книг, виборними та виконавчими органами поза процедурою приймаються планувальні, розпорядчі та . приватизаційні документи. В частині виконання вітчизняного довкільного законодавства мова має йти про виконання багатьох статей базового Закону про охорону навколишнього природного середовища (1991, із змінами), Закону про природно-заповідний фонд (1992), постанови ВРУ (1992) і Закону (2002) про Червону книгу, Закону про тваринний світ (1993; 2001), Водного кодексу (1995), Закону про рослинний світ (1999), Закону про затвердження Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі і власне програми (2000), Закону про затвердження Загальнодержавної програми охорони довкілля Азовського та Чорного морів і самої програми (2001), Закону про екологічну мережу (2004) тощо. Окрім того, мова йде про десятки підзаконних документів, процедурних (порядків, положень, правил, методик, інструкцій), спеціальних (наприклад, щодо Зеленої книги (1997, 2002) та організаційних, про концептуальні документи, схвалені Кабінетом міністрів України (наприклад, концепція збереження біорізноманіття (1997), концепції програм - охорони довкілля морів (1998) та збереження біорізноманіття (2004) і т.д. - і всі ці документи все ще не працюють відповідним чином на Кінбурні.

Важливо згадати і спеціальні положення правових документів, які повинні знайти застосування на Кінбурні, — Закон про екологічну експертизу (1995) і Закон про ратифікацію Оргуської конвенції (1999). Оргуська конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, передбачають широку участь громадян в усіх процедурах, пов'язаних з довкільною діяльністю. І ці норми ще мають бути втілені в життя.
Щодо сфери міжнародних правових документів в сфері природного довкілля. З огляду на еколого-біологічні та ландшафтно-екосистемні характеристики Кінбурну та беручи до уваги вимоги світових та Європейських документів права, чинними для України є наступні документи (див. таблицю). Всі ці документи порушуються іноді в кількох статтях чи пунктах.

Не варто сумніватися, що найближчим часом відповідні міжнародні організації зацікавляться ситуацією на півострові. Ряд видів рослин і тварин знаходяться також в «червоних» списках Міжнародної Спілки Охорони Природи (МСОП-І-UCN) та Європейської Економічної Комісії (UN/ЕСЕ).
Є ще одна принципова обставина щодо ситуації з Кінбурном: це концептуальні порушення Україною міжнародних довкільних домовленостей політичного характеру. Про що мова? Мова про дух як вищезазначених актів, так і фундаментальних політичних заяв сучасності — Декларації Ріо (1992 рік, Ріо-де-Жанейро), міністерських декларацій про захист Чорного моря від забруднення (/ квітня 1993, Одеса; 14 червня 2002, Софія), Цілей Тисячоліття (2000 рік, Нью-Йорк), Декларації Саміту в Йоганезбурзі (2002 рік), зрештою, Київської міністерської декларації 2003 року, схваленої на Конференції «Довкілля для Європи» представниками 55 держав ЄЕК ООН тут, в Києві. Окрім того, в Києві було Україною підписано Протокол про стратегічну довкільну оцінку. Цей протокол передбачає, що держава має організувати процедуру оцінки можливого впливу програм, документів різного рівня, будь-якої діяльності в стратегічній    перспективі    у зв’язку з можливими наслідками для довкілля (наприклад, через 50 років). Зрозуміло, що це — веління часу, бо можливості екосистем планети обмежені, як і сама планета, і тому потрібно системно, з врахуванням цих природних обмежень, планувати соціально-економічну діяльність (а не навпаки — це вже не проходить, хоча в Україні це розуміють ще не всі, причетні до впливу на довкілля). І ця невідповідність слів і справ засмучує не менше, ніж неекологічна практика «в натурі».
Річ також в тім, що мова  йде про заборону на господарську діяльність на Кінбурні, мова — про потребу її екологізації в умовах вразливих екосистем, і така екологізація, по-перше, передбачена законодавством, міжнародним та українським, по-друге, вона може бути економічно доцільною, по-третє, вона сприятиме збереженню природи півострова для майбутніх поколінь. Базовим чинником має бути максимальне збереження традиційного укладу життя на Кінбурні і вписування в нього цивілізаційних елементів.

Про першочергові кроки. Йдеться про системне планування діяльності на базі термінового створення національного природного парку, в рамках менеджмент-плану якого необхідно охопити основні функціональні завдання території, починаючи від природоохороної. Парк може стати лабораторією інновацій, впроваджуючи енергозберігаючі та зелені технології, сонячну і біо-дизельну енергетику, сприяючи легкому туризму, який буде базуватися на материку, не потребуючи важкої інфраструктури на півострові. В цьому переконують сучасні тенденції, коли цінується натуральне і природне, а туризм є однією з найприбутковіших і найперспективніших сфер зайнятості, насамперед такі його види, як спостереження за птахами і дельфінами.
Реальністю це стане в умовах співпраці місцевих мешканців з управлінцями, екологами, громадськими організаціями, освітянами та журналістами. Місцеве самоврядування може продемонструвати зразок дбайливого ставлення громадян до їхнього близького довкілля, пам'ятаючи, що жадібний платить значно більше і що сьогоднішнє бажання отримати прибуток коштуватиме дорого — спочатку збіднення природи півострова, а далі -знищення Кінбурну як перлини Причорномор'я, перетворення унікального куточка в смітник.
Спостереження: місцевий колгосп називається «Свідомість». Провидіння проявиться, з'явиться свідомість?
Кінбурн вартий бути збереженим для завтрашнього дня. А сьогодні українці - на півострові, в Очакові, в Миколаєві і Херсоні, в Києві і Донецьку — проходять тест на цивілізованість. Ми ж його пройдемо, чи не так, панове?

Післямова
Після того, як були написані ці рядки, мали місце масові масштабні лісові пожежі (вони пройшли в засобах масової інформації як «пожежі в Херсонській області»). Горів Кінбурн. Горів, як і кілька років тому, чи ще серйозніше. І ці пожежі — як знак, як символ. Символ того, що за все треба відповідати — і за ліси, посаджені «не там», і недопалки, кинуті «не туди», і відсутність повноцінної системи попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій (людей, системи інформування і планування, техніки і технологій). І хай нас ці тривожні і трагічні події спонукають до співпраці — заради природи, людей і держави. Ми цього варті.

Ярослав МОВЧАН, натураліст
Правда Украины.-2007.09.27

Назва документу, коли укладено                                                          Статус для України

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і         4 жовтня 1988; Указ Президії ВР УРСР № 6673- XI про                                                                    природної спадщини(1972,Париж)                              ратифікацію
                      
Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають          ВР СРСР 26 грудня 1975 -
міжнародне значення, головним чином, як                 29 жовтня 1996,Закон України №  437/96-ВР  про
середовища снування водоплавних птахів                 правонаступництво щодо  зобов'язань СРСР                                                                                                                                                                                                                                                                     
 (1971, Рамсар, Іран)

Конвенція про збереження мігруючих видів                 19 березня 1999; Закон України № 535-XIV
диких тварин (1979, Бонн)                                              про приєднання

Угода про збереження афро-азіатських                           4 липня 2002; Закон України № 61-IV  
мігруючих птахів (1995, Гаага )                                         про ратифікацію

Всеєвропейська стратегія збереження                            Підписано від імені України   
біологічного та ландшафтного різноманіття
(1995, Софія)

Конвенція ООН про біорізноманіття (1992,                   29 листопада 1994, Закон України № 257
Ріо-де-Жанейро)                                                               про ратифікацію

Конвенція ООН про боротьбу з                                       4 липня 2002;Закон України № 62-IV про
опустелюванням (1994, Париж )                                       ратифікацію 

Європейська ландшафтна конвенція                               7 вересня 2005; Закон України №2831-IV
(2000, Флоренція)                                                               (ратифікація)

Конвенція про захист Чорного моря                                4 лютого 1994; Постанова ВР України
від забруднення (1992, Бухарест)                                      № 3939-12 про ратифікацію

Протокол про збереження біорізноманіття та                  22 лютого 2007 закон України №685-У  
 ландшафтів Чорного моря до Конвенції про                   (ратифікація)
 захист Чорного моря від забруднення (2002, Софія)

Стратегічний план дій для захисту та                               Підписано від імені України 
 відновлення Чорного моря (1996, Стамбул)

(Це документи, які мають безпосереднє відношення до екосистем Кінбурну; частина з них мають дочірні угоди,
протоколи, є ще загальні чинні акти щодо морського довкілля чи юридичних процедур.)

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.