on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Новини регіону

23.03.2017, 11:33

Демократичний розвиток областей України – Херсонщина не пасе задніх...

31.10.2016, 09:39

Відкриття фотовиставки "Європейці в Таврії"

27 жовтня в Херсонській  обласній універсальній науковій бібліотеці ...
19.10.2016, 12:02

На Zабалці 2016 - триб'ют парасолькам!!!

> Теми > КУЛЬТУРОЛОГІЯ > Українське козацтво в Таврії > Козацтво України на роздоріжжі.

Козацтво України на роздоріжжі.

01.06.2005

Наприкінці XX століття в уявленні більшості українців козацтво було лише середньовічним реліктом, якому, здавалося б, не було місця у сучасному суспільстві. Проте вже у 1989-1990 роках у різних регіонах України виникають товариства козацького спрямування: «Запорозька Січ», «Козацьке товариство Київщини», «Херсонський курінь», «Донецьке козацьке земляцтво». Влітку 1990 року у селі Капулівка Дніпропетровської області, де колись знаходилася найзнаменитіша із Запорозьких Січей - Чортомлицька, біля могили кошового отамана Івана Сірка відбулося святкування 500-річчя українського козацтва, що дало поштовх до створення козацьких організацій по всій території України.

О а початку свого відродження козацькі товариства не мали ані єдиної централізованої структури, ані чітко окреслених цілей. Та з 1990 року все змінилося - остаточно викристалізувалася громадська організація «Українське козацтво», був прийнятий статут, який визначив її завдання: військово-патріотичне виховання молоді, унеможливлення відновлення тоталітаризму, відродження козацької культурної спадщини. Вже за часів перших гетьманів новітнього часу В'ячеслава Чорновола (1991-1992) та Володимира Муляви (1992-1998) козацтво дедалі ставало поважною силою, з якою неможливо було не рахуватися. Про це, зокрема, свідчить Указ, виданий Президентом України Леонідом Кучмою 4 січня 1995 року «Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва».

Але, на жаль, у молодої Української держави не бракувало й ворогів - як серед спецслужб колишнього СРСР, так і серед кримінальних структур - і існування потужної національної сили не могло не непокоїти їх. Почалося зі спроб залякування, що, зокрема, втілилося у нерозкритому досі вбивстві крайового отамана Львівщини Теодора Скрипця та розправою над старшиною Херсонського Коша (4 жовтня 1995 року). Але мужність козаків зламати не пощастило. Тоді ворог змінив тактику, створивши умови для його розколу. Отже, в Українському козацтві виникла ситуація, аналогічна тій, що панувала в Україні після смерті Богдана Хмельницького, коли одночасно існувало двоє і більше гетьманів.

Перші паростки розколу в Українському козацтві виникли восени 1995 року, коли від нього відійшло утворене Олександром Панченком, на той час крайовим осавулом Запоріжжя, «Козацьке Військо Запорізьке Низове», в якого, на думку автора цих рядків як професійного історика, було дуже мало ознак давнього Запорожжя: сповідувало москвофільську орієнтацію, а по-друге, - цілковито підтримувало православ'я Московського Патріархату (як відомо. Запорозька Січ, до ліквідації її у 1775 році, мала церковну незалежність від Москви і лише номінально визнавала духовну зверхність Вселенського Константинопольського Патріарха). Позитивними сторонами «Козацького Війська Запорізького Низового» є активна військово-патріотична робота з молодцю та досить міцна економічна основа.

За часів наступника Володимира Муляви Івана Біласа розкол козацького руху в Україні не лише не був подоланий, але й поглибився. На додачу, до «Козацького Війська Запорозького Низового» з'явилися ще «Товариство Нестора Махна «Гуляй-Поле» (1998 рік), «Азово-Чорноморське козацьке військо» (1999), «Спілка козацьких організацій України» (1999), «Козацтво України» (2001), «Звичаєва громада українських козаків» (2001), «Характерне козацтво» (2001), «Українське Реєстрове козацтво» (2002), «Козацька територіальна оборона» (2002), «Міжнародний союз козаків» (2002), «Козацькі війська України» (2002), «Об'єднане козацтво України» (2003) та деякі інші.

Причиною цього явища послужила не лише амбіційність окремих отаманів чи конфесійне питання (деякі козацькі товариства сповідують православ'я Київського Патріархату, інші - Московського, окремі - Греко-Католицьку конфесію, а деякі, взагалі, - неоязичництво, «РУНвіру»), але й певна недалекоглядність гетьманів Українського козацтва, яка виявилася у незнанні чи свідомому ігноруванні ними історичних особливостей козацтва. Справа в тому, що в Україні до втрати нею наприкінці XVIII століття останніх ознак незалежності, існували три козацьких Війська: Гетьманське або Реєстрове (Центр), Слобідське (Схід) та Славнее Військо Запорозьке Низове (Південь). На Західній Україні козацтво існувало лише кілька років за часів Великої Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Спираючись на це, окремі старшини - фахівці з історії ще на початку 1990-х років пропонували Генеральній канцелярії запровадити у структурі Українського козацтва міжобласні об'єднання - Війська: Гетьманське Реєстрове Козацьке Військо, Слобідське Козацьке Військо, Славне Військо Запорозьке Низове та Галицько-Волинське Козацьке Військо з обов'язковим підпорядкуванням їх гетьману Українського козацтва. Проте у Києві до цього проекту поставилися вороже, мотивуючи це загрозою розколу, хоч у сусідній Росії існує 12 козацьких військ і до жодного розколу це не призводить. Зате така позиція лише сприяла утворенню окремих козацьких товариств, нерідко очолюваних особами, далекими від української ідеї, що експлуатували історичну козацьку термінологію.

До того ж, у східних областях України, особливо на Донеччині та Луганщині, починаючи з 1990 року, утворилися об'єднання донських козаків. До 1917 року невеликі частини територій згаданих областей справді входили до складу Війська Донського, але у роки громадянської війни їх козацьке населення було майже повністю винищене шахтарськими червоногвардійськими загонами. Отже й до вказаних «донських» об'єднань нині входять переважно особи не козацького походження, а звичайні росіяни, як правило з числа «відставників». Звідти й проросійські потуги, як наприклад, присяга на вірність Росії у 1992 році.

За радянських часів присягу іноземній державі сприйняли б як зраду Батьківщини, але далеко не прихильне до українства керівництво Донецької та Луганської областей не лише не припиняє цих акцій, але й, посилаючись на демократію, сприяє їм. Цікаво, що на теренах Всевеликого Бійська Донського (сучасні Ростовська й частина Волгоградської областей Російської Федерації) земляцтва інших козаків (кубанських, терських та інших) входять до його складу на правах окремих громад, але на території українських «донців» цей принцип явно не поширюється.

Особливо загострилася ситуація щодо козацтва під час Виборів Президента України-2004. Окремі товариства, що створювалися під конкретні кошти окремих бізнес-кланів підтримали кандидатуру Віктора Януковича. Таку ж позицію зайняли «донці» Донеччини та Луганщини, які навіть заявили про готовність йти на Київ для розгону Верховної Ради України.

Ставлення Українського козацтва до «Помаранчевої революції» було майже однозначним. Не зважаючи на відверто зрадницькі заяви гетьмана Івана Біласа про підтримку кандидатури Януковича, основна маса козацтва залишилася вірною ідеї української державності, а Отаманська Рада, що відбулася у Києві 11-12 грудня, позбавила Біласа гетьманської булави.

22 січня 2005 року на Софіївському майдані (площа Богдана Хмельницького) у Києві Велика Рада Українського козацтва обрала Гетьманом України всенародно обраного Президента України Віктора Ющенка, який заявив, що докладе всіх зусиль для об'єднання всіх гілок козацтва, які існують в нашій державі, у міцний суспільний стан. Показово, що відбулася ця урочиста подія саме на тому місці, де 29 квітня 1918 року отримав булаву Гетьман України і Військ Козацьких Павло Петрович Скоропадський, який першим з українських лідерів XX століття узаконив існування козацького стану.

На тлі розколу та бурхливих суперечок між козацькими товариствами України Херсонщина залишається своєрідним острівцем стабільності. Так, у травні 2003 року всі зареєстровані в області козацькі товариства увійшли до «Спілки козаків Херсонщини», що дозволило їм плідніше працювати на ниві військово-патріотичного виховання молоді, відродження кращих історико-культурних та господарських традицій наших предків, сприяння1 органам внутрішніх справ в охороні громадського порядку. Одним з реальних кроків «Спілки» є робота Обласної ради з питань розвитку Українського козацтва.

Показово також, що Херсонський Кіш Українського козацтва зайняв чине найконструктивнішу позицію щодо виборів Президента України. Рада кошової старшини ухвалила, враховуючи різні політичні уподобання членів товариства, не брати участі у передвиборчих баталіях, але водночас кожен козак як громадянин України міг голосувати й агітувати за будь-кого з кандидатів, не використовуючи при цьому козацькі однострої та символіку. Політичним же ідеалом козака мусить бути лише міцна незалежна Українська держава.

Олексій Паталах, осавул Українського козацтва
Журнал «Новый фаворит» июнь-июль 2005 г.

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.