Мистецтво шукає таланти і… меценатів
Палітра… Скрипковий ключ… Театральні маски… Коричневі металеві ворота у старий херсонський двір із аршинним написом: «Школа мистецтв». У вузенькому дореволюційному дворі за тими воротами набагато більше минулого, ніж сьогоденного. Втім, це не так. У минулого зовсім інший тембр. А тут – музика, дитячий сміх, пісні про веселу крапельку. Цілий світ за тими коричневими воротами із сонячними (навіть за кольором фарби) символами на них! Три організаційних революції пережив цей заклад на своєму більш як півстолітньому віку: музична школа-десятирічка, потім музшкола № 2 (семирічка), а останніх 10 років – сьогоднішній статус.
Школа мистецтв № 1 – це справжній (тільки дитячий) університет із дев’ятьма відділами: фортепіанним, струнно-смичковим, народним, духовим, теоретичним, хореографічним, вокально-хоровим, театральним, образотворчого мистецтва. Тут по-справжньому вчать справжньому мистецтву! Голос директора школи Олени Кузьменко – захоплений, піднесений: - Ми народилися тоді, коли школи мистецтва тільки-но почали з’являтися. А що таке школа мистецтв? Це заклад із повним циклом естетичного виховання дітей. І не сприйміть це за саморекламу: дітям на викладачів пощастило… Викладачів у школі півсотні, 15 – вищої категорії. Про таких зазвичай кажуть: інженери дитячих душ. А може, скульптори? В інженерів все зводиться до холодного розрахунку, у скульпторів – до відчуття прекрасного, яке народжується з безформного шматка глини чи мармуру.
Прекрасне тут – на кожному кроці. У музиці, кольорі, декламуванні… Програмі щорічного традиційного звітного концерту можуть позаздрити наші театри чи філармонія: 27 різножанрових номерів!
Серед виконавців – дитячий театр «Райдуга», театр танцю «Ніжність», струнний квартет, фортепіанний ансамбль, духовий оркестр… Серед них – переможці фестивалю «Маленькі зірочки», учасники фестивалю театрального мистецтва «Мельпомена Таврії», дипломанти обласного фестивалю «Херсонський первоцвіт»… Далеко не кожен дитячий освітній заклад може похвалитися власною філармонією. У школі мистецтв № 1 «Маленька філармонія» діє давно.
- Тематика наших концертів різноманітна, – говорить керівник цього творчого колективу, талановитий викладач Тетяна Бережна. – Їх назви промовляють самі за себе: «Увійдемо у світ музики», «Познайомимося з музичними інструментами», «Музика – мова почуттів і образів», «Діти малюють музику», «Пори року в музиці і поезії»… - Ви тільки тут виступаєте?
- Чому ж? У нинішньому році, наприклад, «Дитяча філармонія», якщо так можна висловитися, гастролювала у шести загальноосвітніх школах, восьми дитсадках, літературному музеї імені Бориса Лавреньова, обласній дитячій бібліотеці, школі мистецтв у сусідньому Миколаєві. Концерт «Сторінками пісень воєнних літ» відбудеться в госпіталі ветеранів Великої Вітчизняної війни… …Здавалося, що того дня музика зі шкільних вікон розбудила не лише сонце, а й бруньки на деревах, траву у скверах і парках. І дисонансом – проза життя у поезії мистецтва. Діти вимушені долучатися до мистецьких шедеврів у двох одноповерхівках ще дореволюційної забудови. Є ще і двоповерховий корпус із концертним залом. Але дітям туди шлях строго заказаний – будинок аварійний. Невблаганний час, підземні катакомби руйнують усі три будинки. І ніякі ремонти (крім капітальних) не примусять стояти їх ще принаймні століття. А поруч – триповерхова недобудова.
- Цю шкільну споруду загальною площею 833 квадратних метри зводили протягом 1980–1991 років за рахунок коштів, передбачених на капітальний ремонт, – пояснює директор школи Олена Кузьменко. – Планували, що це буде головний корпус школи. Та не склалося...
Олена Олександрівна каже, що на увагу до школи з боку влади гріх скаржитися: «Влада чим може – допомагає. Міське управління культури підтримує. Та ми вже дожили до того часу, коли без нового корпусу годі думати про повноцінний навчальний процес. Нема, скажімо, концертного залу – діти не мають концертної практики. А це багато значить!» Із міської казни на цей рік школі виділено 83 тисячі гривень. Вони підуть на дах «новобудови». У травні тут почнуть прокладати комунікації. А далі? Якщо зважити на те, що на добудову цього закладу за цінами листопада 2006 року потрібно було 1 мільйон 200 тисяч гривень, то можна уявити, на скільки років розтягнеться ця «музика».
А на порозі ще й кругла дата: школі мистецтв – півстоліття! І як би уславили себе ті державні мужі, які б до славного ювілею подарували юним і талановитим херсонцям не школу – палац! ...Ось підходить міський голова. Юні музиканти вдаряють туш… Перерізають жовто-блакитну стрічку… Але все це – фантазія на теми нашої бідності. Втім, трапляються у наш час і дива.
Василь Піддубняк
Гривна, 2007-05-03 (стр. 6)
