Музучилище наперододні ювілею
- Євгене Семеновичу, у Херсоні є кілька музичних шкіл. З якою метою організовуєте свою, і чому вона обласна? Які завдання ставите перед собою?
- Хочемо прилучити до музичного мистецтва якомога більше юних херсонців. Фахівці у нас високого класу, приміщення розташовані в центрі міста. А в перспективі плануємо влаштувати стаціонар для найбільш обдарованих дітей з усіх куточків області. Створимо ліцей, який паралельно з училищем даватиме молоді музичну освіту на найвищому рівні, котра відкриває найталановитішим двері до вищих музичних закладів. Це цілком нам під силу: наше училище визнано провідним серед споріднених навчальних закладів України.
- Як і личить одному з найстарших у країні музичних навчальних закладів?.. - Так, ми готуємося навесні відзначити 90-річчя училища. Ювілеєві присвячуватиметься влаштовуваний у нас Всеукраїнський конкурс виконавців на духових інструментах (19-25 квітня). Вийде книга про історію
закладу. Відбудуться звітні концерти творчих колективів і солістів училища. А великий заключний концерт відбудеться 24 квітня в облмуздрамтеатрі. Чимало наших концертів на вулицях, площах, у парках Херсона влаштуємо на честь ювілею рідного міста - Херсону виповнюється 220 літ. Маємо підтримку і міських властей, і колег з музичних шкіл.
- Чекаєте на гостей?
- Сподіваємося, що наші випускники, котрі стали відомими музикантами і працюють нині у багатьох країнах світу, злетяться до рідного гнізда, не кажучи вже про тих, хто трудиться в Україні. - скажімо, такі, як Микола Шпак чи Наталя Строчан. Запросили ми на свято і друзів з Франції - педагогів та студентів Руанської консерваторії. Чекаємо приїзду і мера Руана – пана Івона Робера, нас тішить, що контакти між Херсоном і Руаном, які рік у рік тіснішають, започаткували саме музиканти.
Отож належить добре підготуватися до прийому гостей - зробити ремонт будівель училища, випустити чимало друкованої продукції. Клопоти чималенькі, але приємні. От коли б іще й зароблену платню наші педагоги вчасно одержували! В 1996 році не дали нам грошей за 5 місяців, в 1997 - за 4. Педагоги, щоб хоч якось прогодувати себе і сім'ю, змушені найматися продавцями борошна, цукру...
Можна було б зрозуміти, аби гроші з бюджету йшли, скажімо, на охорону здоров'я. Але ж і медики не отримують заробленої платні! В той же час тільки й чути про презентацію нових фондів, компаній і т.д.
Геббельс говорив, що при слові "культура" йому хочеться схопитись за пістолет. У мене складається таке враження, що хтось узявся за
пістолет і націлився в освіту, культуру й мистецтво. Гірко говорити про це напередодні 90-річного ювілею училища.
Тим більше захоплення викликає самовідданість наших педагогів, котрі в таких неймовірно тяжких, я б сказав - рабських, принизливих умовах - знаходять у собі сили творчо ставитись до свого фаху, дбайливо розвивати здібності дітей, наполегливо вести їх у світ прекрасного. Це люди, які увесь зміст свого життя бачать у служінні обраній справі. Слід віддати належне і студентам: вони вчаться наполегливо. Раніше до нас приходили ті, хто міг учитися, а сьогодні - ті, хто не може не вчитися. Хоча вже упродовж двох років не отримують стипендії.
Ось так держава "дбає" про своє майбутнє. Як можна говорити про "національне відродження'', коли не виконуються дві основні заповіді держави: виростити дітей освіченими і здоровими? А в нашому суспільстві на перший план чомусь вийшов перерозподіл власності. Не маємо чи не хочемо мати при владі істинно державних мужів?..
1.01.2000 р.
