На Херсонщине выращивали хлопчатник
Ещё в далеком 1904 году на Херсонщине начали экспериментировать с новой сельскохозяйственной культурой - хлопчатником. Впрочем, успехи тогда оказались посредственными. Посевы пришедшей к нам из Средней Азии культуры так и не достигли каких бы то ни было промышленных масштабов.
К вопросу выращивания в херсонских степях хлопка вернулись вновь уже после установления здесь советской власти. Причин для этого было несколько. Во-первых, в исконно хлопководческих республиках Средней Азии с трудом только устанавливалась советская власть. А посему существовали серьёзные проблемы с поставками сырья, которое в количестве около 6 миллионов тонн в 1920-е годы ввозили из-за границы. Во-вторых, согласно исследованиям, юг Украины, а именно Херсонщина, по своим почвенно-климатическим условиям оказался наиболее подходящим регионом для развития хлопководства. Поэтому для создания сырьевой базы для планируемого мощного современного предприятия, способного обеспечить остро нуждавшуюся в тот период страну дешёвыми хлопчатобумажными тканями, уже в1929-м в Херсонском округе было засеяно хлопчатником 2 тысячи гектаров.
В последующие годы благодаря созданию ряда хлопководческих хозяйств в южных районах нынешней Херсонской области хлопководство в нашем регионе достигло определенных (впрочем, весьма скромных по меркам Средней Азии) успехов. В 1934 году был пущен в строй хлопкоочистительный завод, а в 1935-м - принято решение о строительстве крупнейшего в стране ХБК. Впрочем, осуществление намеченного стало возможным лишь после окончания войны. Меж тем работы по выращиванию хлопчатника в нашем регионе продолжались и в период фашистской оккупации. Мало того, в оккупированном Херсоне был создан научно-исследовательский институт по улучшению выращивания этого стратегического сырья.
Однако наибольших результатов хлопководы Херсонщины смогли добиться уже в послевоенные годы, в период восстановления народного хозяйства. В то время уборочная страда касалась каждого трудоспособного сельского жителя. Не оставались в стороне от общего дела и дети.
Вот как рассказывает о том далёком послевоенном времени бывший гендиректор Херсонской областной гостелерадиокомпании «Скифия» журналист Виктор Гридасов:
«21 серпня 1951 року - особливий день для Херсонщини. Цього дня 5 трудівниць її ланів стали Гэроями Соціалістичної Праці. Це Грець (Меркотан) Катерина Федорівна та Дудченко (Гришко) Олександра Петрівна з села Виноградове, Шевченко (Шпак) Євдокія Михайлівна з Білозерки, Швець Варвара Іллівна з приміської Киндійки, Кисіль Мотря Антонівна з села Мала Лепетиха. В скупому рядку указу про нагородження сказано: “За отримання високого врожаю бавовни в 1950 році на неполивних землях...”.
Такої кількості одноразово нагороджених однієї професії в нашому краї більш не було.
Я нікого не знав із цих жінок. Але в моїй уяві всі вони постали в образі ланкових із Нижніх Сірогоз, яких ми, школярі, бачили в роботі й житті.
...Перед нами розкинулось безкрає поле, вкрите білим-білим пухом. Хтось із наших “поетів” декламував: “Це бавовник білосніжний свої коробочки розкрив і пух пускає ніжний...” А знайомі нам тітоньки, серед яких було чимало наших матерів, розставляли нас навпроти пухнастих рядків, які бігли в далечінь, зливаючись там у суцільне сніжно-біле шумовиння.
Так починався наш робочий день на збиранні бавовника-сирцю. Було це на початку 1950-х років. Нас, 4-, 5-, 6-класників, у кінці жовтня - на початку листопада один день на тиждень виховували працею. Збирали волокно рученятами при температурі 5-10°С, складали в спеціальні фартухи, а потім – у мішки. Тоді й стала зрозумілою роль ланкових на вирощуванні бавовника. Вони показували, як одним порухом вийняти з коробочки все волокно. їх зір знаходив кожний не оброблений нами кущик. Нас приємно вражало, коли при зважуванні зібраного бавовника мало в кого з працівниць вага виявлялася такою, як у ланкових, - не менше 300 кілограмів. А ще вони одразу перепинили хитрощі наших “ударників ”, у яких серед бавовника вагар знаходив звичайнісіньке каміння.
Опісля днів роботи в полі й аж до наступних нам вистачало спогадів про наші витівки. Все це з новим виїздом відходило в забуття».
Остаётся добавить, что ныне проблемами хлопчатника занимается Херсонский институт орошаемого земледелия Национальной академии аграрных наукУкраины. Возможно, когда-то в будущем хлопчатник вновь займёт своё место в числе выращиваемых на Херсонщине сельскохозяйственных культур.
Александр Захаров
Джерело інформації: «Гривна-СВ».- №35 (979).- 27.08.2020.- стр.13
Публікація першоджерела мовою оригіналу
