Німецький центр у Херсоні
Перші поселення німців з'явилися на Херсонщині у 1530 році, задовго до відомого указу Катерини ІІ. В історії розвитку нашого краю представники цієї національності відіграли помітну роль. Але йшов час, змінювалися обставини – багато етнічних німців поверталися на історичну батьківщину. Сьогодні в нашій області проживає 1400 осіб, які вважають себе німцями
Сім років тому у Херсоні було створено міський Центр німецької культури, який очолила Лідія Лазебна.
– Наша громадська організація – одна із 147, що діють зараз в Україні, але приходять до нас не лише етнічні німці, – розповідає Лідія Вікторівна. – Двері відчинені для всіх бажаючих вивчати німецьку мову та культуру. Особливою любов'ю користується «Сеньєр клуб» – наша духовна віддушина. Тут спілкуються люди, яких цікавить історія, прикладне мистецтво, німецький фольклор. Вікова категорія – від 8 до 80 років! Лише минулого року творчі колективи нашого центру взяли участь у п'ятьох фестивалях. Хочу зазначити, що ми дуже дружимо із представниками інших національних центрів: росіянами, поляками, греками, азербайджанцями, євреями, ромами. Без них ми не уявляємо жодного свого свята.
Особлива гордість центру – безкоштовні 3-річні мовні курси, організовані Ґете-Інститутом, з яким тісно співпрацює центр. Працюють дві дорослі та одна дитяча групи (всього 43 особи). Після закінчення навчання слухачі курсів проходять тест у Ґете-Інституті. Виданий сертифікат дозволяє продовжити освіту у Німеччині. Цією можливістю вже скористалися кілька людей.
– З 4 по 22 квітня у німецькому місті Швабеш-Халь знаходилася дитяча група цих курсів, яку очолювала викладач Оксана Козлітіна, – з гордістю розповідає Лідія Лазебна. – Здебільшого це учні загальноосвітньої школи № 16, за якої діє наш центр. Серед них не лише етнічні німці, а й діти, які досягли помітних успіхів у вивченні німецької мови. У Німеччині хлопці мешкали у місцевих сім'ях. Дзвонили батькам і із захопленням розповідали про свої враження. Наступного року очікуємо у гості німецьких школярів. Отак, гадаю, і народжується дружба.
Центр німецької культури зробив вагомий внесок у зміну статусу загальноосвітньої школи № 16. Нині вона – школа національних меншин. Німецьку мову з першого класу тут вивчають 76 учнів – і не лише етнічні німці. Центр багато робить для школи: з його допомогою створено комп'ютерний клас, придбано методичні матеріали німецькою мовою, закуплено шкільні меблі, відремонтовано частину даху.
Соціальним та економічним проблемам етнічних німців центр також приділяє велику увагу. За фінансової підтримки благодійного фонду «Суспільство розвитку» діти, люди похилого віку, інваліди щороку поправляють своє здоров'я в санаторіях та оздоровчих таборах. Протягом 3 років Червоний Хрест Німеччини надає адресну продовольчу та медичну допомогу малозабезпеченим сім'ям і не лише у Херсоні, а й у районах області. До речі, цікава деталь: облік у центрі ведуть не за кількістю людей, а за кількістю сімей. Нині їх 160.
Минулого року делегація Центру, до складу якої увійшли мер Голої Пристані Анатолій Негра та представники депутатського корпусу, побувала у румунському місті Хелтау. Протягом багатьох століть у ньому живе німецька громада.
– Нас зустрічали на дуже високому рівні, – згадує Лідія Лазебна. – Були запрошені Посли Німеччини та України у Румунії. Саме тоді було ухвалено рішення поріднитися містами. Тепер голопристанці їздитимуть на фестиваль черешні до Хелтау, а представники цього міста – приїжджатимуть на кавуновий фестиваль до Голої Пристані.
Інтерес до німецької мови та культури постійно зростає. За словами Лідії Лазебної, до Херсонського міського Центру німецької культури приходить багато молоді. Окрім вивчення історії, культури, традицій та мови рідного народу, хлопці доглядають військове поховання на вулиці Фонтанній. Там 987 могил німецьких військовополонених. Разом із архівом молоді люди проводять пошукову роботу з вивчення історії етнічних німців. Також вони відгукнулися на пропозицію Суворовського райвиконкому доглядати могили на старому міському цвинтарі, де лежить прах 16 громадян німецького походження, чиї долі тісно пов'язані з історією нашого міста.
17–20 квітня у Херсоні відбувся фестиваль німецького мистецтва. У його рамках відбувся семінар, присвячений сучасній німецькій літературі, літературні вечори, перегляд фільму «Гуд бай, Ленін», виставка народно-ужиткового мистецтва (докладніше див. «Гривню» № 18). А 19–20 квітня в облмуздрамтеатрі відбувся відбірковий регіональний тур Всеукраїнського фестивалю німецької культури. На нього зібралися 200 учасників із Криму, Херсона, Миколаєва, Запорізької та Одеської областей. Але, як кажуть німці, "und das ist nun immer so!" (і це ще не все!).
Софія СЕРЕБРЯКОВА
Гривня-СВ, 2008-04-25 (стор. 4)
Nimetsʹkyy tsentr u Khersoni
Редакция_ИР5
Раїса Марківна
Редакция_ИР5
Сергей Шмигель
Редакция_ИР5
Елена
Редакция_IR5
Валентина
Владимир Щетинин (Доплер)
Родился я 19 января 1954 года в Кемеровской области, в глухой, Горной деревушке под названием - Шалым. Там были шахты золотых приисков, а при них лагеря ГУЛАГА, вот в них- то я и родился.Всю жизнь скрывал,что отец у меня немец Доплер Иосиф Петрович.
Мама родом с Алтая, русская. Её корни с поволжья. В 1905г, По Столыпинской реформе, прадет собрал семью и пешим ходом подался в Сибирь, от голода пошол тайгу корчивать, себе пахатную землю облагоражиать, та семью Щетининых подымать. И поднял, когда пришла коллективизация то крепкая семья была. Немало земли, коней, волов, живности было, сельхоз инвентарь и Даже молотарка своя. В общем крепкое хозяйство было. Патифон в Доме был, на то время это большой показатель достатка! В трица- том всё забрали, ограбили под чистую! А в 1937 деда вообще расстреляли как кулака-единоличника не вступившего в колхоз. Тогда их 27 человек с села забрали и где то, не далеко от Бийска, в какой то пещере и порешили. Бумага о реабилитации пришла в 1963г. и 200р. Возмещение от государства! Во как! Да ведь никто за деньгами не ходил, кровавые они, кровавые! Да и семьи растреляных в лагеря кинули, по обычаю, как же – семейство врага народа! Только ведь какого народа? Так моя мать на приисках оказалась. Ко всему ещё и война, вся молодость изувечена так, что и мне досталось тоже, вместе освобождались. Отец – русский немец так же с поволжья, был интернирован в лагерь в 1942 году по приказу Сталина со всей семьёй. В 1954, когда мне было 8 месяцев, отца не стало. Я мало чего об этом знаю, но по Рассказам мамы знаю, что набил он морду коменданту лагеря, заступился за женщину, был суд и всё. С тех пор я ношу фамилию мамы и во всех документах вместо отца стоит прочерк.
Потом отчим – молдаван, он так же на приисках был. Его отца судили, в 1948г., на 10 лет лесоповала, а семью, жену и трое детишек в Сибирь на прииски, золото для родины копать за миску похлёпки. Да слава Богу, что хоть живыми остались. Страшное время тогда было, многие люди до лагерей то и не доехали, а в лагерях сколько отошло, не дай Бог! Не дай Бог такого.
В 1959г. в Молдавию приехала мать с ребёнком, а сама- то русская. Молдаване, ох какие злые на русских были, да и понятно, какие там освободители после репрессий сороковых? В общем ни работы, ни жилья и всеобщее призрение, всё помню как с голоду пухли, как бомжовали, как милостыню просили! Всё было, не дай Бог такого никому. В 1961 получил отчим однокомнатную в четырёх квартирном доме, так и ютились там – мы и родители отчима, ещё мать сестрёнку родила. Всё б ничего, да отчим пить сильно стал, драться и разбивать всё - что в руки попадёт, я стал с дому убегать. В общем на улице рос, со всеми её прелестями и соответствующим воспитанием. С восьмого класса работать пошёл, начал одеваться нормально и построил себе пристройку, отдельную комнату, даже мотоцикл себе купил – «Ковровец». Весной 1972 ушёл в армию. Вот так кончилась моя юность. Потом большая жизнь, много разного было, покрутило хорошо. Вот скоро как 13 лет в Великой Лепетихе живу. Предприниматель, имею свою мастерскую. Если б не писал бы стихи, вряд бы дожил до сегодня. Это как - Отдушина, мало кто поймёт, но это так!
Дик Петр Давидовичь
Мой папа этнический немец,родом из Дальнего востока,Хабаровский край,поселок Ургал,Дик Давид Андреевич имя.Пожалуй и все что известно мне о нем.Известно что он погиб в 1985 году.С тех пор не могу найти родственников по папиной линии.Прошу Вас помочь розискать родственников. Заранее благодарен Петр
Редакция ИР12 09.07.2013
Рекомендуем обратиться к Лазебной Лидии Викторовне - председателю Центра немецкой культуры по этому номеру тел.: 050 97 47 774
Лиля
ЗДРАВСТВУЙТЕ Я ЛИЛЯ Я ЧИСТОКРОВНАЯ НЕМКА ПО РОДОВОЙ ДЕНАСТИИ КОТОРУЮ ВЫВЕЗ НА УКРАИНУ ФАЛЬЦВЕИН И ВОТ Я ЖИВУ В ОДНОКОМНАТНОЙ КВАРТИРЕ С ДВУМЯ ДОЧЕРЬМИ И ВНУКОМ ДЕНЕГ НЕТ ВНУКУ ДАЖЕ ПАМПЕРСЫ КУПИТЬ НЕ ТО ЧТО ЕДУ ЗА ЕДУ Я ВОПЩЕ МОЛЧУ ПОСЛЕ СМЕРТИ МАМЫ МЫ ВЫЛЕТИЛИ В ТАКУЮ ТРУБУ ЧТО СЕЙЧАС НЕЗНАЕМ ЧТО И ДЕЛАТЬ ТРИ МЕСЯЦА ДЕНЕГ СОБЕС ВОПЩЕ НЕЛАТИТ ЗА ЧТО ПОКУПАТЬ ЕДУ ПАМПЕРСЫ МОЛОКО РЕБЕНКУ ПОМОЩИ ЖДАТЬ НАМ НЕОТКУДА ЧТОБЫ ХОТЬ НЕМНОГО КУПИТЬ ЕДЫ НАМ ПРИШЛОСЬ ВЛЕСТЬ В КРЕДИТ А ТЕПЕРЬ НУЖНО ОТДАВАТЬ И СНОВА НЕБУДЕТ ЗА ЧТО ЖИТЬ И ПЛАТИТЬ ЗАЖИЛЬЕ И НА ЕДУ ТОЖЕНА РОДИНЕ ПРЕДКОВ ДУМАЮ НЕ ДАЛИ БЫ ТАКИТЬ КАК НА УКРАИТНЕ И ЧТО ХОЧЕШЬ ТО И ДЕЛАЙ КАК ХОЧЕШЬ ТАК И ВЫЖИВАЙ
Редакция ИР12 04.07.2013
Добрый день, Лиля! Редакция портала Арткавун передала Ваш запрос Лазебной Лидии Викторовне - председателю Центра немецкой культуры. Она порекомендовала перезвонить ей по этому номеру тел.: 050 97 47 774