Образи, душею творені
У виставковій залі обласного відділення Національної Спілки художників України херсонці і гості обласного центру знайомляться з новими роботами відомого майстра пензля Володимира Гончаренка. Близько трьох десятків робіт об'єднані під дещо претензійною назвою - «Образи нерукотворні».
Десь на початку нинішнього століття, уроки чи не найглибших творчих пошуків і найбільшого творчого злету Володимира Гончаренка, критики звернули увагу на те, що улюбленою технікою художника є акварель. Цікавлюся - чому?
«Розумієш, - сказав тоді Володя, - акварель - це почуття, експресія, одне дихання... Акварель найближча до поезії, до граничної відвертості, до множинності думок і почуттів».
Із роками художник не перейшов на «прозу», а продовжує творити в улюбленій - поетичній і сповідальній - манері, вбачаючи своє головне завдання не в тому, аби вразити глядача «Істинами непрописними», а саме насамперед настроєвістю. І тут він стоїть ближче до Максиміліана Волошина, ніж до Михайла Врубеля. І здається мені, що творча манера Гончаренка десь посередині між стилями і тематикою названих вище майстрів.
Цього разу на суд глядачів херсонський художник виставив роботи у техніці монотипії. Один із критиків з приводу цієї техніки зауважив: «Лик Христа на плащаниці - теж свого роду монотипія!» Так вважає і Володимир Гончаренко, назвавши вернісаж теж... акварельно: «Образи нерукотворні».
- Я свідомо не підписував назви робіт, а проставляв лише номери, - говорить художник.
- Чому ж?
- Хай люди дивляться на них і домислюють до того, що зображено.
- На цей раз в експозиції - монотипія.
- Дозволь нагадати, що монотипія - це техніка, коли художник спочатку малює картину на склі, а потім робить відбиток на гладенькій поверхні. Тут найцікавіше ось що. Я заздалегідь не знаю, що відіб'ється на крейдяному папері. А потім настає не менш цікавий етап творчості: побачити, що головне на відбитку, і придумати до зображуваного назву. Я назвав би це маленькою грою в образи для дорослих.
Чого я цю виставку зробив до Пасхи, два місяці доробляючи те, чого, на мій погляд, не вистачало для цілісної композиції, у якій є, до речі, роботи, виконані і десятиріччя тому? Хотілося, щоб виставлені роботи об'єднувалися однією тематикою - біблійною: «Голгофа», сюжети, настрій... Малюючи картини, слухав передачі релігійної тематики. Випадково знайшов у себе в майстерні старий церковний календар на крейдяному папері. Осяйнула думка: «Так цей же папір - саме для монотипії!». Тому цю виставку можна було б назвати й інакше: «Листки церковного календаря». Це не ілюстрації чи доповнення до Біблії. Я ставив перед собою інше завдання: передати насамперед дух Святого письма через асоціації від того, що чув, що бачив. А взагалі я вважаю: усі художні твори - це таки образи нерукотворні.
Василь Піддубняк
«Наддніпрянська правда».- №45.- 14.06.2013.- стр.6
