on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

Олешківські піски


У нашій країні існує дуже багато туристичних районів, які кожного року відвідують сотні туристів і назва цих курортів у всіх на слуху. Олешківські піски до таких місць не належать. Якщо казати більш буквально, то про них чули, а бували на них лише одиниці.
Олешківські піски — це унікальний витвір природи, найбільший піщаний масив на Європейському континенті. Розташований за 30 км на схід від міста Херсон у Цюрупинському районі, біля узбережжя Чорного моря. У діаметрі – близько 15 км. Власне дніпровські піски займають площу 161 200 га, а з міжаренними землями — 210 000 га. Назва походить від старої (до 1925 року) назви міста Цюрупинськ — Олешки. Масив утворений із безмежних барханів («кучугурів») висотою близько 5 м, древніх піщаних алювіальних відкладень р. Дніпра. Дивно, але про це «українське диво» мало знають навітъ самі українці.

Подекують, що Олешківські піски в нинішньому своєму вигляді з'явилися зовсім недавно. Зовсім іншими й не такими бачив ці землі давньогрецький історик і мандрівник Геродот. Але було то в незапам'ятні часи – ще у другій половині V століття до нашої ери. У четвертій книзі своєї знаменитої «Історії», описуючи Північне Причорномор'я, вчений-подорожанин згадує про країну лісів – Гілею. Не гай, не зелений масив – країну!
Та суть полягає в іншому: «країна лісів» – не домисел очевидця. Справді – країна, бо простягалася на сотні кілометрів уздовж р. Дніпра. I підпирали небо в тій країні липи й клени, в'язи і дуби, березки та ясени.

I шуміли там осокори, явори, вільхи, і горнулася калина до верби... Ніхто достеменно не знає, коли хоч приблизно щезла та Гілея разом із димами й туманами. Можливо, скіфи, а можливо, ольвіополіти поклали край тій країні.
Причина знищення Гілеї, кажуть вчені, «у знищенні лісів людиною і надмірному випасі худоби». Ось у чому, твердять, причина оголення території, її дефляції (руйнування під впливом вітру). А ще учинили свою чорну справу блискавки, грози, інші природні катаклізми.
Додаткових негативних впливів Гілея зазнала починаючи з другої половини ХVІІІ століття – тоді проходило освоєння звільненого від турків і татар Північного Причорномор'я. «Країну лісів» стерли з лика земного не стільки сокири, скільки ненажерливі овечі отари.


Проте крім цієї думки існує ще й інша, щодо виникнення Олешківських пісків. Багато віків котив сюди свої хвилі могутній Дніпро. Під впливом обертання Землі відхилявся вправо, залишаючи чисті кварцові наноси. Сім крупних піщаних арен, разом із міжаренними супісками займають зараз площу в двісті тисяч гектарів. На півтори сотні кілометрів – від Каховки до берега Чорного моря – лежить ця мертва зона, багато разів опрацьована вітрами. Важко тут усьому живому. Поверхня піску нагрівається, буває, аж до 75 градусів за Цельсієм. Опадів дуже мало. Були навіть роки, коли за три з половиною місяці не впало жодної краплі води.
А ще Олешківські піски – страшенна загроза полям, пасовищам, криницям, селам, дорогам, плавням, тощо. Але люди знали, що крім лісу, не існує в природі іншої «сили», здатної приборкати цю пустелю. Спроби засадити пустелю лісом почалися ще на початку ХХ століття. Тодішнє правління по-різному сприяло залісненню неозорих європейських Каракумів білою акацією і кримською сосною. У казенному Олешківському лісництві створювалися захисні смуги. Владою всіляко заохочувались до спільної справи місцеві селяни, але ті не дуже переймалися проблемою. У кращому випадку землі (не піски) засаджували виноградниками та садами, а то й звичайною шелюгою.
Отже, кілька поколінь лісоводів намагалися зупинити «наступ» Олешківських пісків і виростити на них ліси, закріпити їх посадками шелюги та інших порід. Вони застосовували різні способи обробки грунту – та все марно.


Сьогодні ж, із різних причин, приборкані піски знову «заговорили». Та ще й мовою потужних бульдозерів і вантажівок. А тут ще й природа підкидає свої сюрпризи – із якихось причин подекуди почав опускатися рівень грунтових вод, на цей фактор почали одразу реагувати «зелені бастіони». Все більше дерев усихають. А де нездорове сухе дерево, там хвороби, шкідники та пожежі...
Ще дуже цікавим є той факт, що серйозних наукових досліджень, присвячених Олешківським піскам, на подив не густо. Причина – особливий статус секретності регіону: в пустелі довгий період знаходився військовий полігон, на якому відпрацьовували бомбометання пілоти зі всіх країн Варшавського договору.
Нині Олешківські піски – унікальний природний об'єкт, який посів почесне місце у спецномінаціях всеукраїнської акції «7 природних чудес України». А незабром Олешківські піски мають стати національним парком.
Торік у цих краях побував Президент. І вирішив дати Олешківським піскам статус національного парку. Тепер херсонські чиновники готують усі необхідні документи. Коли це станеться – очікують на потік туристів із усієї Європи.


Історико-культурна цінність території
Наявність на Олешківських пісках предметів матеріальної культури людини різних епох – від палеоліту до середньовіччя – дозволяє заключити, що вона була більш заселена людиною у минулому, ніж сьогодні. Найбільше залишків цих культур відомо для Козачелагерської арени.
На Козачелагерській ділянці запроектованого національного парку «Олешківські піски» був зібраний під час археологічних досліджень певний матеріал, який свідчить про існування на цій території поселень від палеоліту до часів Київської Русі. Залишки матеріальної культури доісторичної людини на Олешківських пісках знаходили А. І. Піотровський, В. І. Крокос, П. І. Луцький, В. І. Гошкевич та ін.
А. І. Піотровський повідомляє про знахідки черепків глиняного посуду, ножеподібні пластинки, скребки кремнієві наконечники стріл та інші вироби з кремнію, які вчені відносять до часів палеоліту.

На Козачелагерській ділянці були зібрані ножеподібні пластинки та різці, скребки та мікроліти з кремнію епохи мезоліту.
На території природного парку зустрічаються ділянки, на яких були знайдені уламки посуду та знаряддя праці епохи Енеоліту.
На арені були зібрані різноманітні за орнаментом та формою черепки глиняного посуду. Посудини черепків були виготовлені людиною, яка жила на цій території у міднокам’яний вік.
Можна передбачити, що у ті далекі часи енеоліту рельєф території був спокійнішим. Він був горбистим з окремими грядами голих горбів, крупними котловинами та більш глибокими сагами. У цих котловинах зростали мішані ліси з переважанням листяних видів дерев із чагарниковим підростом. На горбах зустрічався деревостій борового типу, головним чином із сосни звичайної. Людина облаштовувала своє помешкання у котловинах та більш густих куртинах лісу. Цим пояснюється знахідка кремнієвих черепків по сусідству через 200-300 м. Стоянки були короткочасними і сезонними або існували протягом кількох сезонів. У випадку довшого перебування людей на одному місці накопичення залишків кремнієвих знарядь, черепків та ядер залишилося б більше. Наявність ядер, головок від ядер дозволяють вважати, що кремнієві знаряддя вироблялися на місці.

Про існування стоянок людей в епоху бронзи свідчать незначні знахідки матеріальної культури, зокрема кам’яної сокири з просверленим отвором.
У залізному віці на території арени існували стародавні майстерні з видобутку заліза. Оскільки для залізоіндустрії необхідно було багато деревного вугілля, можна казати про значні запаси деревини на цій території. Стародавні залізовиготовельні «майстерні» розташовувалися також уздовж країв арени. На краях арени, на товщах похованого ґрунту, були знайдені стародавні багаття, навколо яких знаходили шлаки. Останнє говорить про те, що давні мешканці Козачелагерської арени могли на місці виробляти залізо. Вугілля завжди знаходили на залишках похованого ґрунту. В одному випадку в 2 км від краю арени вугілля залягало вертикально півкругом, радіус якого був 20 см.

У пісках зустрічаються брудно-буро-жовті, теракотові та цегляного кольору черепки грецьких амфор античного часу. Археологи відмічають чисельні знахідки наконечників скіфських бронзових стріл. Були також знайдені: залізний ніж, бронзові прикраси від кінської збруї, бронзові пряжки, шила, залишки бронзового дзеркала та уламок скіфського котла, бусини скіфсько-сарматських часів та інкрустовані бусини римських часів. Знайдений бронзовий наконечник поясу датується середньовіччям. На окраїні арени у 1952 р. біля с. Раденське була знайдена мідна монета часів Київської русі. На території Козачелагерської арени знайдені також уламки глиняних козацьких курильних трубок.
Найбільша кількість стоянок на окраїнах протягом багатьох тисячоліть, свідчить про більшу густоту заселення периферії арен, ніж її внутрішніх масивів. Оселятися людині було вигідно на межі лісу та степу, тому що у цих двох типах рослинності були кращі умови для існування об’єктів полювання, а в лісах давня людина могла будувати собі помешкання та зігріватися багаттям. Сьогодні розподіл населених пунктів зберігається таким самим, як і тисячі років тому.
 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.