on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Новини регіону

23.03.2017, 11:33

Демократичний розвиток областей України – Херсонщина не пасе задніх...

31.10.2016, 09:39

Відкриття фотовиставки "Європейці в Таврії"

27 жовтня в Херсонській  обласній універсальній науковій бібліотеці ...
19.10.2016, 12:02

На Zабалці 2016 - триб'ют парасолькам!!!

> Теми > КУЛЬТУРОЛОГІЯ > Таврія і половці > Перший бій з монголами, або Таємниця загибелі Олешшя

Перший бій з монголами, або Таємниця загибелі Олешшя

01.05.2006

У квітні 2004 року на сторінках нашого журналу краєзнавець Віктор Ніколаєнко звернувся до теми знищення монгольськими завойовниками давньоруського міста Олешшя, що знаходилося на Великому Потьомкінському острові біля Херсона. Автор цих рядків пропонує свою версію загибелі «морських врат Київської Русі», яка ґрунтується на літописних джерелах та свідченнях арабського історика Алі-Ібн-аль-Асіра.

Рік 1223 став для Русі передвісником лихоліття. На південному сході з'явився новий ворог - монголи. Розвідувальний загін військ Чингізхана, очолюваний Джебе та Субудай-багатуром, перейшов Кавказ, завдав поразки грузинському цареві Георгію IV, розбив алансько-кипчацьке військо і зрештою розгромив кипчаків-половців на чолі з ханами Юрієм Кончаковичем та Данилом Кобяковичем, які загинули у жорстокому бою.
Сили завойовників не перевищували ЗО тисяч, зате їх озброєння було чи не найкращим у тогочасних Азії та Східній Європі, оскільки воно акумулювало в собі всі досягнення бойової техніки від Китаю до Ірану та Кавказу. Важко озброєний монгольський воїн мав металевий шолом, лускатий панцир, щит, шаблю або палаш, залізну булаву, спис, захалявний ніж.

Особливою гордістю монголів був складний лук та стріли, які легко пробивали ворожий обладунок. Коня , захищала шкіряна попона, обшита залізними платівками, та металевий налобник. Легкоозброєні кінні лучники одягалися у хутряну шапку-малагай та шкіряний панцир. Озброєння їх становили лук зі стрілами та легка шабля. Не буде зайвим і згадати про тверду дисципліну, яка досягалася у монгольському війську нещадністю до боягузів. До того ж, Джебе та Субудай чудово доповнювали один одного: якщо перший мав палкий характер, то другий був розсудливим та стриманим. Отже не дивно, що монгольський загін супроводжували лише перемоги.

Розбитий поблизу «валу Половецького» (нині Перекопський вал), кипчацький хан Котян втік до свого зятя - галицького князя Мстислава Мстиславовича, прозваного за численні перемоги Удатним. Той чудово розумів всю небезпеку, яка нависла над Руссю. За його ініціативою у Києві зібрався з'їзд князів, який ухвалив спільний похід проти монголів. Руське військо поділялося на три коаліції: Київську, очолювану великим князем Мстиславом Романовичем, Чернігівську на чолі з князем Мстиславом Святославовичем та Галицьку під проводом Мстислава Мстиславовича Удатного. Серед молодших князів найвідомішим був Данило Романович - майбутній король Русі. Не прибули лише війська володимиро-суздальського князя Юрія Всеволодовича, який не вважав за потрібне перейматися проблемами Корінної Русі.

Порадившись, союзники вирішили зустріти ворога па чужій території - у Половецькому степу. У квітні 1223 року руські війська вирушили з Києва і зупинились біля Зарубського броду (нині село Трахтемирів на Черкащині). Тут до них прибули монгольські посли з такою пропозицією: «Чули ми, що йдете ви проти нас, послухавшись половців. Ми вашої землі не займали, ні градів ваших, ні сіл ваших, і прийшли не на вас. Але прийшли ми, послані Богом, на конюхів й холопів своїх, на поганих половців, а ви укладіть з нами мир. 1 якщо прибіжать до вас половці, не приймайте їх, і женіть від себе, а добро їхнє беріть собі. Бо ж чули ми, що й вам вони чимало зла завдають, тому ми їх також б'ємо». Втім, це зовсім не був жест доброї волі - Субудай і Джебе сумнівалися в успішному результаті війни з Руссю, адже разом з кипчаками-половцями проти них стало б 60-80-тисячне військо, тож монгольські полководці наразі не мали наміру вступати у генеральний бій. Князі руські не лише не послухалися монгольських послів, але й перебили їх, розпочавши тим самим війну.

На 17-й день походу русичі вже стояли біля Олешшя. Ще не дійшовши до нього, князі прийняли друге монгольське посольство. Цього разу посланці Субудая заявили: "Якщо ви послухалися половців, послів наших перебили і йдете проти нас, то йдіть, А ми вас не чіпали, і розсудить нас Бог». Князі відпустили цих послів.
Біля Олешшя на правому березі Дніпра (ймовірно, в районі сучасного селища Дніпровське) та на самому острові, де стояло місто, зібралися всі союзні війська: кипчацькі хани, великий князь Мстислав Романович з киянами, Володимир Рюрикович із смолянами, чернігівські князі, куряни, трубчани, путивляни, волиняни, галичани (частина останніх прибула на ладдях під проводом воєвод Юрія Домамерича та Держикрая Володиславича).

Особливою гордістю київського князя був загін професійних бійців-богатирів під проводом уславленого Олександра Поповича - прообразу билинного богатиря Альоші Поповича. Маючи таких воїнів, Мстислав Романович неодноразово заявляв: «Допоки я у Києві по цеп бік Яїка та Понтіпського моря, й ріки Дунаю шаблі не махати». Загалом же союзного війська нараховувалося 60-80 тисяч, але, на відміну від монголів, воно являло собою не міцний моноліт, а розрізнені феодальні дружини, де кожен князь вважав себе стратегом.

Озброєння руських та кипчацьких (половецьких) воїнів складалося з мечів (у половців - шабель), важких списів-оскеігів, легких метальних списів-сулиць, булав, бойових сокир, луків зі стрілами, захалявних ножів. Захисний обладунок становили кольчуга (рідше - лускатий панцир), шолом (іноді з захисною маскою-личиною), круглий або мигдалеподібний щит. Кінський обладунок, на відміну від монголів, застосовувався лише в поодиноких випадках.

Між тим на лівому березі з'явився передовий монгольський загін на чолі з Гемебеком. Всім стало зрозуміло, що монгольське військо вже вийшло з Криму, який Субудай і Джебе зайняли ще в 1222 році, здобувши найбільшу твердиню півострова - Судак. Ймовірно, саме там завойовники провели зиму. Тоді князь Мстислав Удатний з тисячею кіннотників перейшов Дніпро і вдарив на монголів. Бій відбувся, здогадно, на місці сучасної Голої Пристані. Русичі перемогли ворога і переслідували його до кургану Половецького (вірогідно, поблизу села Пам'ятне Голопристанського району; ця місцевість пізніше була названа татарами Мезарлитепе - Могильна гора). Монголи намагалися сховати Гемебека у кургані, але русичі знайшли його І передали половцям, котрі стратили ворожого ватажка.

Після того, підбадьорені першим успіхом, союзники переправилися через Дніпро. З військом київського князя Мстислава Романовича вирушили у похід і всі здатні носити зброю чоловіки Олешшя. Монголи, за своїм звичаєм, дедалі глибше заманювали ворога у степ, виставляючи перед собою то череди худоби, то загони легкої кінноти. Великий князь київський легковажив, заявляючи, що монголи «прості люди, гірші від половців», на що воєвода Юрій Домамерич відповів йому: «Ратники вони добрі». Скоро Мстиславові довелося пошкодувати за свої слова.

Після восьмиденного походу русько-кипчацьке військо досягло ріки Калки. Дослідники досі сперечаються про її місцезнаходження. Одні вважають, що це територія сучасного заповідника «Кам'яні могили» на межі Запорізької та Донецької областей (нині там встановлено пам'ятний знак на честь битви на Калці), інші - що це місце впадіння річки Конки у Дніпро біля Енергодару Запорізької області (кипчаки-половці називали цю річку Калкан, що у перекладі означає «щит», оскільки вона була першою серйозною перешкодою на шляху до Русі). Тут остаточно закінчилися узгоджені дії руських князів. Мстислав київський став будувати на узвишші табір, укріплюючи його «кіллям і камінням». Ліворуч від нього стали полки чернігівської коаліції. Лише Мстислав Галицький виїхав вперед зі сторожовим загоном і, побачивши монголів, наказав своїм воїнам озброїтися, проте не повідомив союзників про наближення ворога, бажаючи привласнити всі лаври перемоги.

Полки зустрілися, але перевага була на боці монголів, які атакували русичів та кипчаків, узявши, скоріш за все, на галопі. Жодного зачину бою не відбулося - лише одна маса кіннотників кинулася на іншу. У битві було поранено воєводу Василька Гавриловича та 18-річного волинського князя Данила Романовича.

Не витримали удару монголів і кипчаки хана Яруна, нічого не досягнувши, вони кинулися втікати, зім'явши при цьому лави руської піхоти. Поки Субудай займався галичанами та їхніми союзниками, Джебе розбив чернігівські полки. У битві полягли 6 князів: Святослав Канівський, Ізяслав Інгваревич, Святослав Шумський, Мстислав Чернігівський з сином та Юрій Несвицький. Субудай і Джебе переслідували розбитого супротивника до Дніпра. Першим до переправи прибув Мстислав Галицький, який, досягнувши правого берега, звелів спалити всі судна, боячись погоні. З простих воїнів додому повернулася лише десята частина, але багатьох з них на зворотньому шляху пограбували союзники-кипчаки.

Ще трагічнішою була доля киян. Протягом трьох днів їхній табір облягали монгольські тисячники Чегірхан і Тешухан. Згодом великий князь Мстислав Романович, його зять Андрій та Олександр Дубровський піддалися на умовляння отамана донських бродників (їх вважають предками козаків) Плоскині. Він, поцілувавши хрест, обіцяв київським князям, що у разі здачі киян не вб'ють, а відпустять за викуп. Виманивши князів з табору, Плоскиня передав їх монголам. В той самий час вороги накинулися на беззбройних киян і перебили їх всіх до одного. Ймовірно, саме тут загинули й олешани. Опір вчинили лише 70 богатирів на чолі з Олександром Поповичем, але й ті полягли у нерівному бою. Найстрашніша доля чекала на князів: за вбивство монгольських послів їх, зв'язаних, кинули «під дошки», на яких бенкетували переможці, і всі вони були розчавлені. Сталося це 31 травня (6 червня) 1223 року.

Переслідуючи русичів і знищуючи все на своєму шляху, монголи досягли Новгорода-Святополчого біля Витичевого броду. Місцевий люд, не знаючи їхньої підступності, виходив їм назустріч з хрестами та хоругвами, але завойовники вбивали всіх. Ось як свідчить про це арабський історик Алі-Ібн-аль-Асір: «Татари по їхніх (русичів та кипчаків) слідах вдерлися туди, вбиваючи, палячи й руйнуючи все, що було на їх шляху. Поважніші купці і багаті жителі країни виселились з найціннішим майном і переплили море, щоб урятуватися у магометанських країнах.

Ймовірно, саме тоді загинуло й Олешшя. у південно-західній частині городища на Великому Потьомкінському острові серед попелу й обвугленого дерева було знайдено сотні людських кістяків зі слідами пошкоджень холодною зброєю. Більшість з них належить жінкам і дітям. Отже, місто виявилося беззахисним перед жорстокими завойовниками - майже всі чоловіки полягли на Калці. Та й полонених монголи не брали, адже військо Субудая і Джебе не обтяжувало себе ясирем, оскільки вело розвідку боєм. До того ж після 122-3 року Олешшя повністю зникає зі сторінок давньоруських літописів, тож його можна вважати якщо не першим, то одним з перших міст Київської Русі, що стало жертвою монгольської навали...

Нині, у часи відродження державності України як спадкоємниці Давньої Русі, потроху відновлюються могили воїнів та мирного населення, які загинули в боях з монгольськими завойовниками. Подібні акції були проведені у Києві біля фундаментів Десятинної церкви та на Львівщині. Отже, настав час поховати по-християнськи останки жителів Олешшя, а поруч з братською могилою обов'язково має постати каплиця у формах давньоруської архітектури. Це й буде даниною пам'яті нашим великим предкам - русичам, що полягли у нерівному бою з монгольською ордою.

Олексій Паталах
Журнал “Новий фаворит” травень 2006

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.