on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

Про що лепетіли француженки?

Є імена, що не потребують коментарів. Скажеш — Алла Петрівна Коваль — і вже навіщо уточнювати: професор, письменниця, мовознавець, викладач... Багато людей читають і люблять книги Алли Петрівни. А тому нам приємно повідомити, що А. П. Коваль написала цю статтю спеціально для читачів «Нового дня». Найменше уваги ми, звичайно, приділяємо тому, з чим зустрічаємося щодня. Чи доводилося вам замислюватися над тим, чому село чи місто, в якому ви народилися, виросли і вже прожили чимало років, зветься, приміром, Нижні Сірогози, Верхній Рогачик або Скадовськ? Чи багато людей, яких звуть Павло, Петро чи Степан, знають щось про своє ім'я: звідки воно, що означало, як давно існує? Кого з видатних людей минулого так звали? Поширене воно чи рідкісне? Я вже не кажу про прізвища: записано у когось в документах Погутькало чи Пластунець, дражнили його за прізвище в школі, посміхалися при знайомстві пізніше, та помаленьку призвичаївся, терпить. А виявляється, що цими прізвищами можна пишатися, бо предок ваш був козаком-запорожцем, людиною не просто хороброю, а відчайдушно хороброю (ми б сказали сьогодні — «ходив у розвідку за лінію фронту»). Багато чого можна «вичитати» і з назви міста, і з прізвища людини, якби був час і бажання. Тому спробуємо розібратися хоча б з небагатьма назвами населених пунктів Херсонської області. Може, у вас з'явиться бажання самим виявити, що ж ховається за назвою саме вашого міста чи села, якщо його не буде серед опублікованих в газеті. Нехай щастить вам у пошуках.

БЕРИСЛАВ
Прозора назва: «Бери славу!» Але яку і в кого? Подивимося. Там, де тепер стоїть Берислав (зараз це правий берег Каховського моря), на початку XV ст. було збудовано литовську фортецю і митницю. На честь литовського князя Вітовта її назвали «Вітовтова митниця». Недовго простояло це укріплення. У 1450 році не лише фортецю, а й усе пониззя Дніпра захопили татари, а пізніше, у 1475 році, — турки. На місці зруйнованої Вітовтової митниці була збудована нова фортеця — «Кизи (Кизь) — Кермен», українською мовою — «Дівоча фортеця». Ця назва підкріплюється таким досить похмурим фактом минулого: у фортеці був один з найближчих невільницьких ринків, де дівочих (та й не лише дівочих) сліз було вилито безмір. Хоча існує й інший переклад цієї назви, можливо, ближчий до істини: на думку Ю. Карпенка, перше слово можна перекласти і як «червоний», «розпечений до червоного кольору», «рудий», «золотий», «золотистий». Головним завданням фортеці було перегородити шлях до Чорного моря нашим запорожцям. Простояла ця фортеця до 1695 року, коли спільними зусиллями військ Петра І і запорізьких полків фортецю було взято. Далі — 1774 року — землі між південним Бугом і Дніпром були приєднані до Росії, а в 1784 році фортецю перейменовано — на честь здобутої перемоги і слави окружної — на Берислав.

БІЛОЗЕРКА
Слово Білозерка так легко розпадається на два: Білоозерка, а значить, десь недалеко є Біле озеро. І справді: селище стоїть на березі озера, яке зветься Білим. Ця назва закріплена за селищем з 1847 року, раніше це була слобода Іванівка. На нашій землі Іванівок — наче зірок на небі, неміряно-нелічено, і лише вряди-годи вдається встановити, хто ж був той Іван, який дав поселенню своє ім'я. Та про власника Іванівки-Білозерки можна розповісти багато чого цікавого. Звали його Іван Абрамович Ганнібал. Це був дядько матері О. С. Пушкіна, генерал, учасник багатьох морських битв; під його командуванням було взято фортецю Наварин (1770 p.); високу хоробрість і майстерність проявив він і в Чесменському бою. У 1778 році І. А. Ганнібал був призначений головним командиром фортеці м. Херсона, яку він фактично побудував і укріпив. Помер генерал-поручик І. А. Ганнібал 1801 року, та, на жаль, не залишив імені свого навіть у назві невеликого тоді села — немає вже Іванівки, нема і не було Ганнібалівки, та лишився Херсон, у підмурівках і каменях якого зберігається пам'ять про його будівничого.

ВЕРХНІЙ РОГАЧИК
Селище, яке звалося колись Казенне, лежало на шляху, ще ним здавна возили з Криму сіль. Тут зупинялися чумацькі валки на нічліг і відпочинок поїли своїх волів у Рогачику — річці, на якій розташоване селище. Вона й дала назву містечку. А сама річка дістала назву від однойменної затоки Дніпра. Затока ця схожа на рогач. Звідки й назва. Значить, затока - річка — село; саме так рухалася назва, а не вода.

НИЖНІ СІРОГОЗИ, с. ВЕРХНІ СІРОГОЗИ
Слово Сірогози — турецького походження, воно складається з двох слів: сіра - «лінія» і гузун — «довга». Його вживали, коли йшлося про старе русло, куди збігає весняна вода і залишається у довгих ямах — «сірогозах». Що стосується слів «Нижні» і «Верхні», то вони у цих назвах вжиті досить своєрідно «Нижні» означає «південніша», «розташовані на півдні», а «Верхні» — «північніші», «розташовані на північ» (від селища Нижні Сірогози). Цікаво, чи називають на Херсонщині такі довгі калюжі сірогозами й сьогодні?

ВЕЛИКА ЛЕПЕТИХА, с. МАЛА ЛЕПЕТИХА
Прислухайтеся, як звучить слово «лепетиха»: лепече, лопоче, леліє вода в струмка; і річечках; лепече, лопоче, ще не вміючи говорити; лепече незнаною нам мовою мил; жіночка, намагаючись щось сказати чи запитати. Саме так ми відтворюємо враженню від звучання чогось приємного, милого, м'якого, але неясного, незрозумілого. У нашій мові є багато слів, якими можна передавати враження від чиєїсь мови — це так званні звуконаслідувальні слова: джерготіти, тріщати, бубоніти, гугнявити та ін. Про чию ж мову йдеться у слові «лепетиха»? Виявляється, це мова французька. Обидва поселення засновані французьким; емігрантами у 1795 році. Їх мови не розуміли селяни з оточуючих сіл, отож і казали мабуть, про них: «Щось лепечуть, а що — не розбереш...». А все ж були наші з вами предки людьми доброзичливими і приязними — не сказали ж «белькочуть», «гергочуть», а «лепечуть» — як діти. Давно вже заросли травою стежки, якими ходили ті перші поселенці — французи, і пам'ять про них — у назві «Лепетиха» - живе.

Коваль А. П.
«Новий день».- 01.01.2000

1. 13.10.2013 18:54
kuzma

Так чию ж ми історію підносимо?

 

Нинішня влада та депутатський склад не хочуть визнавати Українського походження Малої Лепетихи. Відмовляються визнавати правдиву дату заснування Малої Лепетихи  1253 рік. Для них є догмою  російско-нацистська доктрина німкені Катерини- що до неї тут існував Дикий степ. І московські лизоблюди та інші зайди невгамовно їх підтримують. А правдиву історію нашого краю паплюжать. Це і є відверта антиукраїнська політика !

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.