В рамках святкування Дня українського кіно повнотекстова віртуальна
довідка до 95-річчя від дня народження Сергія Бондарчука, кіноактора,
кінорежисера.
Сергій Федорович Бондарчук – видатний актор та кінорежисер. Народився 25 вересня 1920 року в селі Білозерка Херсонської області. Його батько, Федір Петрович, на момент народження сина працював головою колгоспу. Мати - Тетяна Василівна - працювала в тому ж колгоспі. Окрім Сергія, в сім'ї була ще одна дитина - молодша донька Тамара.
Через кілька років після народження Сергія родина Бондарчуків переїхала спочатку в Таганрог (там батько знайшов роботу на шкіряному заводі), а потім - у Єйськ. У цьому місті Бондарчук закінчив школу. Коли випускні іспити були позаду і на руках у нашого героя з'явився диплом про закінчення середньої школи, батько порадив йому йти в інженери. «Солідна професія», - пояснив він синові. Однак той батька не послухав. «У артисти хочу піти, батя». Ще в другому класі Бондарчук брав участь у художній самодіяльності і грав у виставі «Золота табакерка». Батько наполягав на навчанні, мріяв побачити сина інженером і, коли син в сотий раз відповів «ні», попросту припинив з ним всякі стосунки. Вони довго не розмовляли один з одним .
Приїхавши до столиці влітку 1937 року, Сергій Бондарчук з другом вирушили в театральне училище при Театрі Революції. Подали документи в приймальну комісію і стали чекати іспитів. Всі ці дні ночували на лавці в залі очікування на Курському вокзалі. І от, коли до дати першого іспиту залишалося майже нічого, друзі раптово злякалися. У той же день вони пішли в інститут, забрали документи і першим же поїздом відправилися назад на батьківщину.
В дорозі Сергій Бондарчук раптово усвідомив, що зворотної дороги додому йому, власне, немає. Адже батько обов'язково запитає, чому він так швидко повернувся назад, і доведеться сказати йому правду. Правду про те, що його син в найостанніший момент злякався йти на іспити. Боягузом в очах рідних і друзів наш герой виглядати не збирався. Тому він зійшов з поїзда в Ростові-на-Дону і прямо вирушив до місцевого драматичного театру. Трупа була вже набрана і 17-річного випускника середньої школи, що прийшов з вулиці, не хотіли брати навіть у масовку. Інший би на місці нашого героя змирився зі своєю долею, махнув на все рукою і повернувся в рідні стіни. Але не такою людиною був Сергій Бондарчук. Він прийшов у театральне училище при драмтеатрі й буквально наполіг на тому, щоб його прослухали. На його щастя, серед педагогів знайшовся один чоловік, який поступився наполегливим вимогам юнака. Цією людиною виявився відомий викладач А. Максимов, який під час цього іспиту зумів розгледіти в красивому і статному юнакові майбутнього актора. Так Сергій опинився в числі студентів театрального училища в Ростові-на-Дону.
До початку війни Сергій Бондарчук встиг закінчити училище і якийсь час пограти в трупі театру. Потім його призвали на фронт. Він пройшов усю війну і демобілізувався тільки в січні 1946 року.
Після Перемоги він продовжив навчання в Москві на курсі акторського факультету ВДІКу (майстерня Герасимова - Макарової). Першою його роботою в кіно стала трагічна роль підпільника Валько, зіграна в знаменитому фільмі Герасимова «Молода гвардія» (1948). Ця робота відразу ж показала незвичайність обдарування молодого актора, хоча саме кульмінаційні моменти ролі припали на сцени, розкритиковані Сталіним і не ввійшли в прокатний варіант картини.
У ВДІКу Сергій познайомився з Інною Макаровою, що зіграла в «Молодій гвардії» Любов Шевцову. Вони одружилися. 10 травня 1950 року в сім'ї народилася донька Наталія, яка стала згодом відомою кіноактрисою та режисером.
У тридцять років Бондарчук отримав звання заслуженого артиста РСФРР. А в тридцять два, після виконання ролі Тараса Шевченка, актору була присуджена Сталінська премія і за особистим розпорядженням вождя присвоєно звання народного артиста СРСР. Він був наймолодшим серед народних артистів.
Однак, низка безконфліктних ролей позитивних героїв сучасності та минулого привела актора до душевної і психологічної кризи: актор відчував, що в його роботі настає спад. Вийти з цього стану йому допоміг А. П. Чехов, чиї твори Бондарчука просто вразили.
Після важкої, але чудово зіграної ролі чеховського Димова у фільмі «Попригунья» (1955) С. Самсонова, Бондарчук створює романтичний образ Отелло в екранізації С. Юткевича. Про нього заговорили як про трагіка і видатного актора.
Спільна робота в «Отелло» звела Бондарчука з актрисою Іриною Скобцевою, яка грала Дездемону.
В газеті «Правда» від 31 грудня 1956 року і 1 січня наступного, було опубліковано оповідання Шолохова «Доля людини». Прочитав його і Бондарчук: «Прочитав - і потім, що б не робив, про що б не думав, я бачив лише Андрія Соколова, його мальчонку, його дружину, розлив Дону, війну, фашистський концтабір. Зняти цей фільм стало для мене більше, ніж «творчим планом». Більше, ніж мрією. Це стало метою мого життя».
Фільм «Доля людини» (1959) свідчив про видатний режисерський талант Бондарчука. Розповідь про життя простої людини і його військову долю знаходила у фільмі епічне звучання. Режисер, виконавець головної ролі Сергій Бондарчук і оператор Володимир Монахов отримали Ленінську премію. Картину визнали кращою на 1-му Міжнародному кінофестивалі в Москві 1959 року.
Згодом, в 1960 році, Роберто Росселліні зняв Бондарчука в ролі партизана Федора у стрічці «У Римі була ніч», використавши костюм і грим героя фільму «Доля людини». Росселліні познайомив його з Федеріко Фелліні і композитором Ніно Рота. Пізніше Папа Римський, знаючи Сергія Федоровича як віруючу людину, запропонував йому келію у Ватикані, куди режисер міг приїхати в будь-який час для усамітнення і зосередження ...
У 1961 році Бондарчуку запропонували поставити «Війну і мир» за романом Льва Толстого. Вісім років життя віддав він цьому грандіозному задуму. У співдружності з драматургом Василем Соловйовим писався сценарій. Потім почалися багаторічні зйомки. За цей час в сім'ї режисера народилися донька Олена і син Федір.
У трактуванні роману складна композиція побудована на ідеї органічного та нерозривного зв'язку окремих людей з ходом історії. Цій меті підпорядкований весь лад картини, її монтаж, її унікальні, зняті переважно з вертоліту, панорами.
Робота починалася важко. Не витримавши владного характеру Бондарчука, від нього пішли другий режисер та деякі актори й оператори. Сам Сергій Федорович ледь не помер - в 1965-му в нього на кілька хвилин зупинилося серце ...
Багато було проблем з пошуком акторів. Юну Людмилу Савельєву на роль Наташі Ростової Бондарчук знайшов майже випадково, після безлічі невдалих кінопроб з іншими актрисами. Далеко не відразу затвердили на роль князя Андрія Болконського В'ячеслава Тихонова. Дуже довго Бондарчук шукав актора на роль П'єра Безухова й зрештою зіграв її сам.
Фільм вийшов на екрани в 1966-1967 роках і відразу став світовою сенсацією. Він вражав масштабністю і кількістю дійових осіб. Сцени Бородінської битви, у зйомках яких взяли участь 15000 статистів, захоплювали уяву своєю реалістичністю.
Незважаючи на всі перепони, Бондарчук зняв сцену спільного молебну, який об'єднав армію перед Бородінською битвою. Ця сцена вийшла однією з кращих у фільмі.
Серед багатьох нагород, отриманих Бондарчуком за картину «Війну і мир», був «Оскар» за кращий іноземний фільм року.
Після успішного зарубіжного прокату цієї картини, Бондарчук отримав пропозицію від італійського продюсера Діно Де Лаурентіса поставити історичну епопею «Ватерлоо» (1970). У цій роботі режисер підтвердив своє вміння поєднувати психологічну складову характерів головних героїв з постановочним розмахом батальних сцен.
Закінчивши дві масштабні картини, Бондарчук отримав замовлення від Міністерства оборони зняти фільм до 30-річчя Перемоги. Режисер вибрав незакінчений роман Шолохова «Вони воювали за Батьківщину» (1975).
Успіх фільму вийшов справді всенародним. Бондарчук зібрав прекрасні акторські сили, досить назвати імена В. Шукшина, І. Лапікова, Н. Мордюкової, Ю. Нікуліна, В. Тихонова, Г. Буркова та ін. Картина відрізнялася технічною досконалістю батальних сцен, знятих з точки зору солдатів, які знаходяться в окопах під ураганним вогнем.
Здійснені Бондарчуком постановки «Степи» Чехова (1978), «Борис Годунов» Пушкіна (1985), де він зіграв головну роль, а також екранізація книги американця Джона Ріда про російську та мексиканську революції «Червоні дзвони» 1982 року, спільне виробництво з Італією і Мексикою, залишили глядачів байдужими.
У період перебудови Бондарчук, як секретар правління Спілки кінематографістів СРСР і представник офіційного радянського кіно, опинився в опалі. На п'ятому з'їзді Спілки кінематографістів Бондарчук був зміщений з посади.
У 1990 році італійський продюсер Енцо Рісполі погодився фінансувати постановку «Тихого Дону» в 10 серіях. Бондарчук підписав контракт, за умовами якого він відмовлявся від усіх прав на картину. У 1993 році режисер відзняв всі десять серій. В картині взяли участь понад 1000 акторів з багатьох країн: Дельфін Форест (Ксенія), Ф. Мюррей Абрахам (Пантелей), Борис Щербаков (Степан), Наталія Андрейченко (Дарина), Володимир Гостюхін (Петро), Ірина Скобцева (Іллівна). Батальні сцени перевершували розмах «Війни і миру». Спеціально для зйомок була побудована ціла станиця з хатами, куренями, майданами. Потім Бондарчук зробив чорновий монтаж, але в його відсутність фільм був перемонтований під стандарт американського бойовика. Два місяці пішло на відновлення зруйнованого. За словами Ірини Скобцевої, здоров'я чоловіка підкосила саме історія з «Тихим Доном». Він захворів.
Тільки в живописі Бондарчук знаходив собі розраду. Малював свої призи, курильні трубки, книжки, квіти... Він потоваришував з художником Олександром Шиловим, який писав парадний портрет Сергія Федоровича.
Тим часом італійський продюсер, що випробовував фінансові труднощі, місяць за місяцем обіцяв, що незабаром буде записана музика і проведено озвучування. Наприкінці 1993 року Сергій Федорович домонтував телеверсію. Наступний рік пройшов в болісному очікуванні обіцяного фіналу.
До прокату свого фільму Бондарчук не дожив. Сергій Федорович Бондарчук помер 20 жовтня 1994 року в Москві.
Фільмографія:
Акторські роботи:
1948 — «Молода гвардія» — Валько
1948 — «Мічурін» — Уралець
1950 — «Кавалер Золотої Зірки» — Сергій Тутаринов
1951 — «Тарас Шевченко» — Тарас Шевченко
1953 — «Кораблі штурмують бастіони» — Тихон Прокоф'єв
1953 — «Адмірал Ушаков» — Тихон Прокоф'єв
1954 — «Про це не можна забувати» — письменник Олександр Якович Гармаш (прототип — Ярослав Галан)
1955 — «Незакінчена повість» — Юрій Сергійович Єршов
1955 — «Отелло» — Отелло
1955 — «Попригунья» — лікар Осип Степанович Димов
1956 — «Іван Франко» — Іван Франко
1958 — «Йшли солдати» — Матвій Крилов
1959 — «Доля людини» — Андрій Соколов
1960 — «Сергійко» — Коростельов
1960 — «У Римі була ніч» / Era notte a Roma — солдат Федір Олександрович Назуков
1965 — 1967 — «Війна і мир» — П'єр Безухов
1969 — «Золоті ворота» — текст поза кадром
1970 — «Дядя Ваня» — Михайло Львович Астров
1973 — «Мовчання доктора Івенса» — Мартін Івенс
1974 — «Вибір цілі» — Ігор Курчатов
1974 — «Такі високі гори» — Іван Миколайович Степанов
1975 — «Вони захищали Батьківщину» — Звягінцев
1977 — «Пошехонська старовина» — текст від автора поза кадром
1977 — «Степ» — Омелян
1978 — «Оксамитовий сезон» — містер Роберт Бредвері
1978 — «Батюшка Сергій» — Отець Сергій
1979 — «Зліт» — текст поза кадром
1980 — «Овід» — кардинал Монтанеллі
1986 — «Борис Годунов» — Борис Годунов
1988 — «Випадок у аеропорті» — генерал-майор Токаренко
1990 — «Битва трьох королів» — Селім
1992 — «Гроза над Руссю» — боярин Морозов
2000 — «Сергій Бондарчук» (документальний)
Режисерські роботи:
1959 — «Доля людини»
1965 — 1967 — «Війна і мир»
1970 — «Ватерлоо» (Виробництво СРСР та ІталіЇ)
1975 — «Вони захищали Батьківщину»
1977 — «Степ»
1982 — «Червоні дзвони»
1986 — «Борис Годунов»
1992 — «Тихий Дон»
Список літератури
Высторобец Анатолий Иванович. Сергей Бондарчук: судьба и фильмы / А.И. Высторобец. - М. : Искусство, 1991. - 331 с. : ил.
Толченова В.П. Мера красоты. Кино С. Бондарчука /Н. Толченова. – М.: Сов. Россия, 1974. - 287 с.: ил.
Бондарчук Сергей Федорович. Желание чуда /Сергей Федорович Бондарчук. - М. : Молодая гвардия, 1981. - 223 с. : ил.
Ханютин, Ю. М. Сергей Бондарчук /Ю.М. Ханютин. - М. : Искусство, 1962. - 181 с., 15 л. ил.
Подвиг Вячеслав Петрович. Мастерская Сергея Бондарчука /В. П. Подвиг, А. Ф. Черненко ; [авт. вступ. ст. В. В. Фролов]. - Москва : Искусство, 1985. - 400 с. : фот.
Інтернет-ресурси
Бондарчук Сергій Федорович [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу: https://www.google.com.ua/ – Назва з екрана.
Сергей Федорович Бондарчук. Биография [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://to-name.ru/biography/sergej-bondarchuk.htm – Назва з екрана.
Бондарчук Сергей Федорович - биография [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.k1no.ru/bondarchuk.htm – Назва з екрана.
Сергей Бондарчук (Sergei Bondarchuk) [Електронний ресурс] // // Кино-Театр.ru.. – Режим доступу: http://www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/sov/519/works/ – Назва з екрана.
Бондарчук Сергій Федорович (25.09. 1920 – 20.10.1994) [Електронний ресурс] // Херсонська обласна бібліотека для юнацтва ім. Б.Лавреньова. – Режим доступу: http://www.unalib.ks.ua/region_known_people_bondarchuk_sf.htm – Назва з екрана.
Сергей Бондарчук [Електронний ресурс] // КиноПоиск. – Режим доступу :https://dianerocamora.appspot.com/www.people.su/ua/16010 – Назва з екрана.
Сергій Федорович Бондарчук: Біографія [Електронний ресурс] // people.su – Режим доступу :https://dianerocamora.appspot.com/www.people.su/ua/16010– Назва з екрана.
Бондарчук Сергей Федорович [Електронний ресурс] // Академик. – Режим доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/bse/ – Назва з екрана.
Бондарчук Сергей Федорович [Електронний ресурс] // Art. Кавун.– Режим доступу :http://artkavun.kherson.ua/ua-bondarchuk_sergej_fedorovich.htm – Назва з екрана.
Джерело інформації: Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека
