on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Новини регіону

23.03.2017, 11:33

Демократичний розвиток областей України – Херсонщина не пасе задніх...

31.10.2016, 09:39

Відкриття фотовиставки "Європейці в Таврії"

27 жовтня в Херсонській  обласній універсальній науковій бібліотеці ...
19.10.2016, 12:02

На Zабалці 2016 - триб'ют парасолькам!!!

> Теми > Література > Літератори в Таврії > Сумний філософ Олександр Бутузов

Сумний філософ Олександр Бутузов


Двозначні долі. Дволиці люди.
Моління й співи. Усе дарма.
Усюди пекло. І рай усюди.
Ми поміж ними. Чи нас нема.

Ці рядки написав відомий поет, херсонський лікар-психотерапевт Олександр Бутузов – типовий, за власним визначенням, "оптимістичний песиміст". " Я пишу такі вірші, оскільки постійно зіштовхуюсь із негативним досвідом,  депресіями й неврозами, говорить Олександр Глібович. – І знаю, що життя – це погана штука, але треба вважати, що усе буде добре. Утім, згадайте дві взаємовиключні англійські приказки: "Усе, що не робиться – на краще" і "Найгірше – попереду". Ми живемо у світі, повному протиріч, любимо, зневажаємо, ненавидимо, сумніваємося, сміємося і плачемо – всупереч чи завдяки усьому, невідомо, це давнє філософське питання." Адже "сумно на світі жити", "ад на земле привычен, рая на небе нет" – як дивно перегукуються кінцівки вірша "Сум" в українському і російському варіантах. Бутузов давно помітив таку закономірність: при перекладі власних віршів з однієї мови на другу майже завжди виходять інші поезії, нібито ті, але із зовсім інакшим змістом. Так, як у вірші "Однокрилий янгол" :

И ангел, любопытство предваряя,
Мне прошептал, что бесам несть числа,
Но чтоб слететь в наш ад земной из рая –
Ему хватает одного крыла.

Збагнув я згодом всупереч облуді:
Таке життя панує на землі,
Що, як злетів назавжди поміж люди,
То непотрібні крила взагалі.

Олександр Глібович народився через три дні після початку Великої вітчизняної й 25 червня відзначив 70-річчя. Поважний вік, великий досвід і по-справжньому енциклопедичні знання Олександра Бутузова дозволяють йому робити такі філософські узагальнення. Дитинство в евакуації, а згодом – у напівзруйнованому Херсоні, без звичних дитячих іграшок і маленьких радощів. "У мене було вирізане з фанери каченятко, акробатик і пошите з матерії порося – ось і все. Зате читати почав мало не з п'яти років і добре пам'ятаю книжку російських народних казок з чудовими ілюстраціями Васнєцова. До речі, народився я у колишній квартирі письменника Бориса Лавреньова, жив у будинку Скарлатто, де свого часу мешкав і Всеволод Мейєрхольд. Може, щось і витало таке в повітрі. Пам'ятаю, як нас приймали в піонери, у спортзалі, а ми сиділи на підлозі, застеленій обгортковим папером. На вулиці Горького тоді було лише п'ять вцілілих будинків, дуже багато бур'янів, а ще усі боялися бандитів, які, за плітками, ловили дітей "на пиріжки". Де ж узятися оптимізму?" – сміється Олександр Глібович. А любов до рідного міста перетворилася на щирі віршовані рядки:

Все зле – натішиться і мине,
Як хуртовина або злива.
І розділити неможливо
Родинне місто і мене.

Він походить з інтелігентної сім'ї, з дитинства багато читав, а улюблена бабуся Марія Терентіївна навчила онука розмовляти на чудовому орловському діалекті російської мови, що вважається літературною нормою. А А мати Людмила Іванівна прищепила любов до українських пісень і казок, до всього національного й такого ж рідного. Російсько-українське походження дало можливість (і бажання) писати на обох мовах – і однаково талановито.
Закінчивши школу з золотою медаллю, Олександр вступає до Кримського державного медичного інституту, мріючи про кар'єру хірурга. А оскільки вірші писав із 16 років, то одразу став членом літературного гуртка, а згодом – і філософського. Останній давав можливість читати заборонених тоді Ніцше, Фрейда і Юнга (щоб нібито розвінчувати їхню "буржуазну" філософію). На старших курсах захоплюється психіатрією, засвоює методики гіпнотерапії, а дружба з відомим кримським бібліофілом Сергієм Доценком дала можливість познайомитися з творами Бердяєва, Соловйова, Гіппіус, Мандельштама, Пастернака, Мережковського.

Потім були 13 років роботи лікарем-психіатром у психіатричній лікарні, в обласній, де займав посади заступника головного лікаря та завідувача обласної консультативної поліклініки і "тягнув" на собі безліч звітів та інших паперових справ. Після 9 років роботи почав займатися переважно психотерапією, бо вона цікавила найбільше. "Це настільки близько до літератури, яку дуже люблю, що я навіть статтю написав "Лікування книгою". Інакше кажучи – бібліотерапія. Розробив власну теорію: цитую вірші або раджу прочитати певний твір. У мене це зветься "психотерапевтичне дзеркало", в якому людина порівнює себе з іншими, і часто знаходить відповідь на питання, що часом мучили її роками. І хоча сенс життя у кожного власний, така верботерапія (лікування словом) спрацьовує. А вже пізніше я прочитав про американця Еріксона, який лікував за допомогою притч. Психотерапія цікава тим, що завжди дозволяє імпровізувати, користуючись принципом: лікувати не хворобу, а людину. Бо часто причиною депресії можуть бути речі геть протилежні – наприклад, бідність і неблагополуччя, або багатство й нудьга. Від неврозів, як відомо, не вмирають, особливо якщо створюється конкуруючий осередок у мозку людини, і вона "переключається" на щось інше, що потребує її негайної і постійної уваги. Багато моїх віршів написані під враженням історій моїх пацієнтів або ж того, що відбувається в світі. Пишу "приступами" – можу не писати декілька років, а потім засісти на 2-3 місяці, останнім часом написав більше сорока віршів ( а світ побачили вже 15 збірок поезій – авт.)."

Сам Олександр Бутузов позиціонує свою лірику як філософську, а його син Гліб, яким батько по праву пишається, перекладач і коментатор європейських герметичних текстів, автор статей про психоаналіз і філософію творчості, вважає, що його поезію важко класифікувати, "що красномовно свідчить про її справжність: практично кожен вірш має метафізичний смисл, який відносить читача за межі поезії". І дійсно, його вірші інтелектуальні й афористичні, вони примушують задуматись, їх не прочитаєш на ходу або з чашкою кави, вони водночас і зрозумілі, і вимагають від тебе чогось більшого, ніж стандартний набір знань. Вони притягують і заворожують, вимагають перечитувати їх знову і знову, бо – справжні… Першим же читачем, літературним критиком і поціновувачем його поезій завжди є дружина (і колега, теж лікар) Світлана Володимирівна.

Давній друг і шанувальник творчості Бутузова, поет, лауреат Шевченківської премії Анатолій Кичинський говорить: "Вважаю, що потужність Олександра Глібовича як успішного психотерапевта зумовлена саме його поетичним даром, і – навпаки. Це два рівноцінних крила цієї талановитої людини. Я вже не кажу про те, що Бутузов має справді енциклопедичні знання, його начитаності можна позаздрити, а спілкуватися з ним – одне задоволення. Він для мене – джерело знань на різні теми, дивуюся, як одна людина може стільки знати. Дуже високий художній рівень його віршів, поет міського плану, він заглиблюється в філософію, у давнину. Мене особливо вразило риторичне запитання в одній із поезій: "На чиєму ти, Господи, боці?" Мабуть, не один з нас вигукував щось подібне, стикаючись із сучасними реаліями."
Ось лише декілька афоризмів від сумного філософа і оптимістичного песиміста Олександра Бутузова :

– Ти не бійся: все миттєво – і життя, і морок смерті.
– Всесвітній морок – стисле світло.
–Любов і смерть нас нищать крадькома.
– Ми слово істини шукаємо даремно – такого слова взагалі нема.
– А біль життя і дивина уяви крізь час і простір ляжуть на папір.
–Я був нестерпно молодий, тому щасливий і байдужий.
– І достатньо, щоб змінити долю, забаганки, вигадки, чуток.
– Бо світ широкий – то є насправді вузенька смужка межи повік.

Проте в житті існує щось, що до останнього триматиме нас на цій – ні на що не зважаючи – прекрасній землі. І визначення йому Бутузов знайшов давно:

Мою душу у світі тримала
Ніжна сила на кінчиках вій..

 

Тетяна Крючкова“Вгору” . -№26(457) . - 30.07.2011. -стр.13
www.vgoru.org/modules.php
 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.