on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Новини регіону

23.03.2017, 11:33

Демократичний розвиток областей України – Херсонщина не пасе задніх...

31.10.2016, 09:39

Відкриття фотовиставки "Європейці в Таврії"

27 жовтня в Херсонській  обласній універсальній науковій бібліотеці ...
19.10.2016, 12:02

На Zабалці 2016 - триб'ют парасолькам!!!

> Організації > Театр > Херсонський академічний обласний театр ляльок > Тамара Шумаріна - «хрещена мати» Херсонської ляльки

Тамара Шумаріна - «хрещена мати» Херсонської ляльки

КОР. Тамаро Аркадіївно, Ви одна з тих, хто створював театр ляльок у Херсоні. Як вийшло так, що тепер цей заклад-Ваше життя?
Тамара Шумаріна. Я завжди хотіла бути актрисою, але актрисою оперети. Дуже любила співати, танцювати, поєднувати все артистичне. Вступила в Київський театральний інститут, на третьому курсі мене «зрізали», але про вступ до інституту культури чомусь не думала.

Випадково наткнулась на оголошення про набір студентів у Херсонське культосвітнє училище. Тому повернулась до Херсона, стала студенткою. Практику проходила у рідній Каховці, в місцевому Будинку культури. І саме тоді туди приїхала перша трупа, яку набрали до відкриття майбутнього театру ляльок з виставою «Гулівер». І я була вражена...

Степан Іванович Івахін, перший режисер тієї трупи, якраз проглядав роботу «Вісім люблячих жінок» нашого Будинку культури. Це була робота, яку ставила саме я, своєрідний підсумок моєї практики. І, власне, тоді Степан Іванович запропонував мені працювати у театрі. На той час було, в принципі, все одно, буду я актрисою драми чи театру ляльок, головне -актрисою. І коли вже пройшли екзамени, і ми чекали розподілу, на мене поступила заявка від Івахіна. Тому мене й направили в Херсон.

КОР. Зазвичай вчорашні студенти не надто відповідально підходять до нової роботи... Як все починалось у Вас?
Т.Ш. Звичайно, спочатку це було начебто несерйозно, я дозволяла собі пропускати репетиції, була не надто відповідальною не ввійшла, так би мовити, в роль людини, яка працює в театрі. Але згодом зрозуміла, що це все ж робота, за яку, до речі, платять.

Чомусь згадалось, як у нас ставила свою дипломну роботу режисер з київського інституту, це була «Золота Чайка», де я грала хлопчика Юру. І от коли ми тільки починали працювати з лялькою, було досить незвично. У мене ж не було спеціальної освіти, я і зараз лише самоучка - вчилась, у кого могла. І працювала скоріш методом спроб і помилок, адже Степан Іванович теж не був режисером-лялькарем, він ставив вистави, але не з ляльками. Тому й тут він вимагав від нас внутрішнього змісту, а коли не знаєш, як поводитись з лялькою, це дуже складно. Мало того, що контролюєш рухи, потрібно ще й вкладати своє єство, давати якесь емоційне навантаження.

Це була моя перша роль хлопчика, і далі я отримувала характерні ролі. Коли ставили «Чебурашку і його друзів», я мала зіграти Шапокляк. Я не те, що засмутилась, я просто ридала! Так хотіла, аби в мене був або Чебурашка, або якась дівоча роль, а мені «всунули» Шапокляк... І лише згодом прийшло розуміння того, що саме такі ролі - дуже вигідні. У них є що грати, є характер, є зміст. Це не солодка, романтична роль, що дуже правильна, це справжня гра, і до неї треба докласти зусиль.

А потім пішло-поїхало, кого я тільки не грала! Чоловіча роль Вовка у виставі «Золоте курча» стала однією з улюблених, далі був Змій Горинич, і ще багато чоловічих ролей, частково пов'язаних зі специфікою голосу. Звичайно, були і негативні герої, сьогодні вже не вдасться прорахувати, скільки разів я грала Відьму, Бабу Ягу, Чаклунку.

КОР. Сьогодні Ви вчите молодих акторів театру. Хто свого часу був Вашим наставником?
Т.Ш. Не можу не згадати Тадеуша Варжало, це лялькар від Бога, саме у нього я й вчилась. До нього була ще Наталія Мажуріна, Наталія Бучма (колишній головний режисер театру — прим. ред.) - теж мої хороші вчителі. Саме в них я підглядала, просила показати, так і отримувала освіту. Це був своєрідний інститут в театрі, з нами займались як зі справжніми студентами, проводили заняття зі сценічної мови, сценічних рухів; ми вчили все, що можна було. І залежно від того, як змінювались режисери, підвищувався наш професійний рівень, адже кожен нам щось давав, чомусь вчив.

У нас були такі актори, як Таміла Максименко, це геніальна актриса, вона могла зіграти практично все. Вона вміла працювати з будь-якою лялькою, тому ми вчились і у неї. Пам'ятаю приїжджав також Сахаров, режисер, так от його дружина, Тамара, приходила до початку репетиції і відпрацьовувала уривки зі своєю лялькою. І я напрошувалась, щоб теж прийти раніше і подивитись, як вона працює. Вона була з тих, хто ділився не досвідом, а душею.

КОР. Чи багато було саме таких - щедрих душею ляльководів?
Т.Ш. Акторів у нас було дуже багато. Приходили такі, що лише хотіли відчути, як воно - працювати в театрі, а потім йшли геть. Просто спробувати - так не можна, в театрі потрібно жити, а не працювати. Потрібно проживати кожен день разом із театром. І це не високі пафосні слова, це я кажу з власного досвіду. Не можна просто прийти сюди, походити з лялькою і піти. Адже театр - окремий пульсуючий організм, в якому живуть всі - майстри, художники, технічні служби, ми ж всі працюємо над одним і тим же, щодня вкладаємо душу у свою справу.

Особливо це стосується нашого головного режисера. Саме з приходом Бориса Чуприни театр отримав нове дихання. Борис Володимирович не боїться експериментувати, він постійно пробує щось нове з лялькою - нові методи роботи, нові принципи постановок. Але головне, що він не обмежує актора рамками. Ти граєш так, як сам придумаєш, фантазуєш, власноруч створюєш свій образ. Він відбирає, чистить, але вимагає ініціативності, при цьому ніколи не вимагає чітко слідувати правилам. Це дає можливість зростати потенціалу, не стояти на місці.

КОР. Які у Вас плани на майбутнє? Якою Ви бачите перспективу театру?
Т.Ш. Я розумію, що все колись закінчується. І рано чи пізно я піду з театру. Але зараз я відчуваю у собі ще море енергії і не збираюсь здаватись. Є досвід, є бажання і можливість. Залишатимусь в театрі, поки не досягну вершини, а вершина для мене - це якщо, хоча б за місяць, ми продамо всі квитки на наші вистави. Тоді я буду пишатися нашою роботою, її результатом.

 

Марина Коваленко
"Акценти". - №26(228). - 13.07.2011. - стр.8,13

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.