on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Новини регіону

23.03.2017, 11:33

Демократичний розвиток областей України – Херсонщина не пасе задніх...

31.10.2016, 09:39

Відкриття фотовиставки "Європейці в Таврії"

27 жовтня в Херсонській  обласній універсальній науковій бібліотеці ...
19.10.2016, 12:02

На Zабалці 2016 - триб'ют парасолькам!!!

У дзеркалі «Мамайчуків»

У Херсонському обласному художньому музеї 14 жовтня  постійно згадували чотири свята, що припалали на цей день: свято Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День захисника України, день утворення УПА.

Над кем смеетесь? Над собой смеетесь!
Н.В.Гоголь. “Ревизор”

А ще саме цього дня в музеї відкрився неймовірний виставковий проект “Мамайчуки. Погляд поза часом”, автор якого – народний художник України Анатолій Мельник. Весь другий поверх заполонили “Мамайчуки” –очей не відірвати! Відкриття було піднесеним, багатолюдним, із спогадами, хвилиною мовчання, гучним “Героям слава!”, теплими словами, палкими промовами, квітами, автографами для воїнів, фотографуванням з автором, подарунками (три сотні мистецьких альбомів для бібліотек) і, звісно, з великим захватом від побаченого в очах усіх гостей.

Досье. Анатолій Мельник – художник-живописець, дослідник і видавець, автор дизайнерських проектів, громадський діяч, член-кореспондент Національної академії мистецтв, народний художник, член Національної спілки художників, Президент Українського національного комітету міжнародної ради музеїв (ІСОМ). 10 років (1987–1997) очолював Хмельницький обласний художній музей, працював заступником голови Хмельницької облдержадміністрації (1998–2000), займав посаду генерального директора Національного художнього музею України (2000 - квітень 2012). Сьогодні це один з найвідоміших представників сучасного мистецтва, який живе та працює в Києві. Твори Анатолія Мельника зберігаються в музеях та приватних збірнях України так за кордоном.

“Мамайчуки” вперше вийшли до глядача в 2012 році в Національному художньому музеї України в Києві, з того часу їх побачили Одеса, Харків, Полтава, Хмельницький, Львів, Кишинів, Китай, Арабські Емірати. Дійшла черга і до Херсона.

Тож, оскільки нам пощастило приймати у себе цей відомий проект, варто пильно роздивитися навколо. Більше 40 монументальних робіт, герої яких – сучасні нащадки легендарного козака Мамая. Справді сучасні. Хоча вони і мають чуби та вуса, та явно живуть в одні часи з нами: впізнаємо проблеми і образи сьогодення, сцени сучасного життя. А інколи, коли зіставляєш образ, назву і дату створення картини, просто питаєш себе: невже художник це знав, це передбачив, це напророкував? Дивіться самі: “Люстрація” (2012 – того року більшість взагалі такого слова не знала), “Мобілізація” (2009 – ще так далеко до війни), “Проводи” (2010), і ще, і ще... Невже люди такого масштабу здатні справді передчувати події, бачити майбутнє?

Тож десь мурахи по тілу від актуальності і соціальності картин, десь – усмішка і усвідомлення, що зображені ми, українці – з усіма недоліками, національними рисами. Роботи дуже позитивні і гумористичні, часом іронічні, часом саркастичні. Мабуть, нам, українцям, це властиво – сміятися над собою. І сміємося, згадуючи анекдоти про глобус України, наголошуючи, що Україна – батьківщина слонів, називаючи себе укропами, (образити нас хотіли – а не вийшло!). Отакі вони (тобто ми) – мамайчуки. Такими нас бачили і Іван Котляревський, і Микола Гоголь, і Остап Вишня. Такими показав художник Анатолій Мельник – щиро і емоційно, філософічно і життєво, героїчно й іронічно, актуально і поетично.

І хоча Анатолій Мельник вважає, що художник мало повинен говорити, бо має можливість показати все у творах, спілкуватися з ним було дуже цікаво.

– Анатолію Івановичу, почнемо з початку, з козака Мамая — що ця постать для Вас означає?
– Для мене Мамай – це Адам, бо він символ української генеалогії. Це образ – як народна картинка, про нього писали різні пісні – що Мамай як не чарку п’є, так бліх б’є. Тобто, присутній гумор. І я шукаю якісь мотиви, де можна було б усміхнутися, додаю трішки сарказму, іронії (як без неї?) і віри в те, що завтра буде краще.

– Ваших “Мамайчуків” завжди сприймають з гумором?
– Часто чув: “А чому в творах так багато критичного?” Немає зовсім! Я згадую Гоголя, Остапа Вишню. Гоголь казав: “Той, хто не вміє посміятися над своїми власними вадами – тому вік не сміятися”. І не потрібно боятися говорити про свої вади, мої особисті в тому числі. Я надягнув вишиванку – показав, що я теж суб'єкт своєї експозиції.

– Якихось героїв писали з себе?
– Думаю, у кожній картині є частина мене. Сучасний світ відкритий. Люди тому й цікаві, що спілкуються, знаходять якісь аргументи через гумор, через доброту, через усмішку. Щоб разом сісти посміятися, випити чарку, поговорити. Коли є гумор, є розкутість, є висока культура – це дуже важливо.

– Вищі чиновники здатні сприймати “мамайчуків” як частину себе?
– Якоюсь мірою. Символ української влади булава, інколи через ту булаву правителі намагаються до чогось вас примусити. Був випадок, коли, працюючи в адміністрації, поміняв в кабінетах своїх колег роботи реалістичного характеру на абсолютну абстракцію. І цим привернув увагу: всі думали, що якийсь дивний чоловік прийшов у владу. Почали говорити, що він, можливо, неадекватний... А потім я їм пояснив, що те, що очі бачать – цього замало.

– Працюючи у владі, чи мали змогу реалізовувати себе як художник?
–Ні, я мав перерву 10 років. Коли прийшов у Національний музей, будівельні та господарські справи забирали весь час. Але пізніше зрозумів, що можу собі дозволити інколи бути і художником. Мій робочий день починався вдосвіта, щоранку о 6 годині я ходив у майстерню. Мене знали, і я знав двірників, ми віталися, і мені було приємно, коли вони говорили, що розчищають дорогу для моєї творчості. А тепер я багато працюю. Зараз паралельно проходить виставка в Національному музеї Тараса Шевченка у Києві, називається проект “Фортеця”, беру участь у проекті палацу мистецтв у Львові, а ще в Китаї – і теж зі своїми “Мамайчуками”.

– До речі, як іноземці сприймають ваших “Мамайчуків” – не знаючи української історії, наших національних особливостей?
– А тут нема нічого прихованого, що можна було б трактувати двозначно. Є гумор, в якійсь мірі іронія. І вони це сприймають як мистецтво, як погляд художника.

– Розвиток цієї теми буде?
– У мене вже є робота “Хода”. Чотири великі картини, шириною майже 2 метри, висотою 3,60. Це туманний ранок, блакитний день, червона гама заходу сонця і глибока ніч. Так ми ходимо з ранку до вечора, і не тільки 24 роки незалежності держави – починаючи від хрещення, більше тисячі років ми все ходимо, шукаємо... Це погляд на те, що ми знайшли і що шукаємо. Знову там є козаки, вони без зброї – лише усмішка, впевненість, доброта – усе, що є у філософії козацтва. Це – нескінченна тема.


– Чи припав до душі вам Херсон, відкриття виставки в такий символічний день?
– Такого теплого прийому в такому камерному залі ще не відчував. Я думаю, що мені вперше в житті так пощастило — і пощастило на Херсонщині. День захисника України ми сьогодні святкуємо вдруге, День українського козацтва – з 1999 року, а свята Богородиця, напевно, в кожному з нас є в підсвідомому духовному світі, тому я дуже задоволений. Вражений кількістю людей, які прийшли. Це велике свято для мене. Окрема подяка всім робітникам музею. Згуртована, потужна професійна команда. Музейники – це каста, повірте мені, я чверть свого життя був у ній і залишаюся. Хочу побажати, щоб ніхто не насмілився порушити ваш спокій – життєвий і громадянський. І якраз така культурна подія дасть можливість людям усвідомити, що ні у злості, ні у війні, ні в агресії – наше майбутнє, а лише в доброті, у духовній культурі, любові до свого народу, до побратимів.

Тож приготуйтеся, потрапивши на виставку, зустрітися з гарним сучасним українським мистецтвом, а ще побачити щось дуже знайоме: не тільки сусіда, а й себе, посміятися над собою, усвідомити свої вади і вийти з музейного залу кращим. І не зволікайте з відвідуванням аж до Різдва (хоча у планах тримісячна експозиція) – не побачити цей прект просто злочин.

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.