on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Новини регіону

23.03.2017, 11:33

Демократичний розвиток областей України – Херсонщина не пасе задніх...

31.10.2016, 09:39

Відкриття фотовиставки "Європейці в Таврії"

27 жовтня в Херсонській  обласній універсальній науковій бібліотеці ...
19.10.2016, 12:02

На Zабалці 2016 - триб'ют парасолькам!!!

Вдячні долі

Імена подружжя Людмили й Олександра Степаненків добре відомі в нашому місті й за його межами. Поетеса і перекладач, архітектор і художник – їх об'єднує висока духовність, любов до прекрасного і оте згадане ще Довженком уміння бачити зорі навіть у буденних калюжах.
Мабуть, вічна дискусія між "фізиками" і "ліриками" завершилася саме на Людмилі: важко уявити, що викладач математики вищої категорії пише надзвичайно проникливі вірші, які не можуть залишити читача байдужим.

У них йдеться і про щирість людських почуттів, і чітко проглядається небайдужа громадянська позиція автора, гостре засудження хамства, псевдоінтелектуальності й псевдозірковості, "заповзятливої сірості", що пнеться до влади і таки досягає її. З розпачем вигукує поетеса: "Народе мій, тебе в тяжку годину ділити хоче зграя бандюків…" Людмилі Степаненко болить біль власного народу, який ніяк не може скинути пута меншовартості і приниження себе як нації.

І у тій знахабнілій скаженості
Тільки гідність лишиться собою.
Не розчиниться в смраді
злиденності,
Не піде за чужою гарбою,

– упевнена авторка, і її впевненість передається читачеві. Україна для неї – не просто слово, а біль, що пройшов через серце справжньої патріотки. До її вірша "Пам'яті жертв голодоморів в Україні" херсонський композитор Анатолій Шейченко написав музику. Уперше твір прозвучав на Всеукраїнському радіо у передачі "Зоряний час" у 2008 році, відтоді звучить щороку. А ще вона багато перекладає – поезії Лесі Українки, Ліни Костенко, Ганни Чубач, Адама Міцкевича. Минулого року вийшла збірка перекладів поезій Василя Симоненка, у якій поетеса подає твори в оригіналі й у власному перекладі російською, що дає можливість краще сприймати тексти і порівнювати їх. А у 2008 році Людмила Степаненко здобула почесне звання лауреата Всеукраїнського поетичного вернісажу в Києві "Троянди і виноград."

Уже готова до друку книга "Кримських сонетів" Адама Міцкевича, перекладених з польської мови на українську. Розповідає чоловік Людмили, відомий херсонський архітектор і художник Олександр Степаненко: "Я знаю польську давно, ще в юності так захоплювався групою "Червоні гітари", що самотужки вивчив мову, навіть багато років працював гідом-перекладачем в "Інтуристі". Тож зробив для дружини дослівний переклад, а вже вона втілила його у літературну форму. Скажу одразу, що було нелегко, оскільки твір – специфічний, "кримський", у ньому зустрічається багато слів тюркського походження, є велика кількість старопольської лексики. Особливістю майбутньої збірки є також наявність оригінальних текстів польською і власне, переклади їх українською.

А ще вона ілюстрована моїми акварельними мініатюрами – до кожного із сонетів. Ось такий у нас вийшов сімейний тандем. Тепер ми мріємо про путівку в життя "Кримських сонетів" – їх видання, і сподіваємося, що це незабаром відбудеться, якщо пощастить вирішити фінансове питання."
Про майстерність аквареліста Степаненка говорить народний художник України, професор Володимир Чуприна у передмові до виданого ще у 2007 році альбому "Мелодії старого міста": "Старий Херсон поступово стає новим, а залишити у роботах його первісну виразність, самобутність, – це, з історичної точки зору, великий подвиг громадянина міста, з другої – ці роботи, крім етнографічної достовірності, несуть у собі художню цінність."

І дійсно, рідні, знайомі з дитинства куточки старого центра, ніби вже оповиті невловимо-прозорим серпанком дійсності, що відходить, викликають почуття ностальгії і ніжності до минулого. Старі вулиці, брами, подвір'я, провулки пройняті теплотою і любов'ю автора до зображуваного. Олександр – людина багатогранна, він і чудовий карикатурист, свого часу багато друкувався у періодичній пресі колишнього СРСР, музикант (у молоді роки грав у ресторані, на танцях, у вузах в період навчання).
Ось такий сімейний союз людей, яких об'єднало мистецтво, і які вдячні долі за можливість творити і бути разом.

Дається нам нелегко все хороше.
І прошу вас, не зраджуйте Добро,
А збережіть Любов – це найдорожче!
Так є, так буде, так завжди було!

Тетяна Крючкова
“Вгору”.- №25 (456).- 23.06.2011.- стр.17

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.