on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Новини регіону

23.03.2017, 11:33

Демократичний розвиток областей України – Херсонщина не пасе задніх...

31.10.2016, 09:39

Відкриття фотовиставки "Європейці в Таврії"

27 жовтня в Херсонській  обласній універсальній науковій бібліотеці ...
19.10.2016, 12:02

На Zабалці 2016 - триб'ют парасолькам!!!

> Теми > Музика > З музичної історії Херсону > Віктор Василь: фольклор - це нереалізовані таланти

Віктор Василь: фольклор - це нереалізовані таланти

Він говорить українською, носить вишиванки, вважає себе націоналістом і може розповісти багато цікавого. Віктор Іванович Кисіль - музикант, етнограф, викладач Херсонського музичного училища, художній керівник та диригент оркестру народних інструментів, заслужений працівник культури України. Він збирає народні пісні, оркестр, яким він керує, їх виконує. Тож темою розмови і став фольклор - справа, якій він присвятив життя.

- Василю Івановичу, коли Ви зацікавились фольклором? І чи не було у сфері Ваших інтересів спочатку іншої музики, наприклад, джазу?
- Я змалечку почував себе в якійсь опозиції. Пам’ятаю, коли в першому класі сказали заспівати пісню, я заспівав «Стоїть гора високая». З мене всі сміялися тоді - я в російській школі навчався. А вчителька похвалила. Потім, коли ти українець - куди ти попрешся? Що в тебе осталося, крім фольклору? Викладачем української мови? Це останнє, найгірше, що було в ті часи. А це треба зберігати якось, поки в нас фольклор ще був. Та я аматор, освіти в мене спеціалізованої фольклористичної немає.

- А яка є?
- Київська консерваторія - народні інструменти, диригент і виконавець. Проходили фольклор, ходили в експедиції… Але то так, чисто по серцю. Та я радий, що не науковець, тому що то наука ця дуже непевна і спекулятивна. Як і історія зараз. Тепер науковці навчилися аналізувати, препарувати, класифікувати, а читати нічого за розумними словами. Тепер у фольклористці все є. Окрім фольклору.

- А самі-то збирали фольклор де?
- Тільки на Херсонщині. Коли був на Західній Україні, на трьох фестинах бойківських, звичайно, і там писав. Треба обов’язково їздити. Там наковтаєшся повітря - і вже зажимів нема. Тому що розмовляти іншою мовою в іншомовному середовищі - це зажими. Ми починаємо якоюсь мовою сукняною говорити, неживою. Це складна ситуація, вона, на жаль, недослідима. В мене колектив вже нащо національний. а й вони по-російськи між собою...

- Мовна проблема?..
- От я по селах був - росіяни по-українськи в селах говорять, українізуються. Це природній процес. Наші села на 90% українські. Їду у Галаганівку - українська мова, приїжджаю до Дарьївки - вже наполовину російська, в Херсон в’їжджаємо - уже всі росіяни. Люди не роблять з цього принципу. Української мови нема в Херсоні - ні преси, ні в кінотеатрі, ні в філармонії. Щоб існувала мова, потрібно середовище - а його нема повноцінного. Село гине, село знищене, села нема - а село постачало українське. От і я у своє село (я з Маячки Нової) стараюсь не показуватись, бо мені тяжко це бачити, як вся рідня вже російська повністю. Крім того, були такі, які просили, щоб «вас здесь не было, едьте к себе туда в Бандерщину». А по метрикам, сім моїх поколінь тут поховано (старших метрик і записів нема, тому що Катерина їх всі спалила, разом з татарськими архівами, і довести, що я тут 33 покоління - не можу). А сім є. І тікати мені нічого. Ми тут були, є і, дасть Бог, будемо.

- Старі люди, в пам’яті яких збереглися старовинні пісні, радо ділилися з Вами?
- Коли я щось знаю і я йому знаю вартість, я обов’язково буду радий, коли хтось його послухає. Із задоволенням співали мені, виспівували все своє. Фольклорна нація - це нація, в якої немає інтелігенції. Людина могла б стати Моцартом чи Бетховеном, але осталася Бєляєвою із села Катеринівка, і нікуди вона не пішла, нікому вона не потрібна. Не найшлось би ото Сошенка чи Енгельгарда - і остався б Тарас Григорович пасти воли, так би і вмер. Не всім же Господь так посміхається. Фольклор - це таланти нереалізовані. Там, де є перехід від нижчих щаблів до вищих, там фольклору нема - талант помітять. А у нас є фольклор.

- Матеріал збираєте самостійно чи студенти допомагають?
- Зараз уже і не збираю. Свого часу працював в Будинку народної творчості, тоді, за Радянського Союзу, давали кошти на відрядження. Привозиш матеріал, а його викидають. Але треба було виконувати план. Потім працював в музеї краєзнавчому, в обласний бібліотеці, тому що фонд великий, треба було його складати. Зараз я працюю з дітьми. А потім все це треба якось устаткувати так, щоб їм можна було якось користуватися.

- На цікаві знахідки везло?
- Мені якось Бог давав. У Верхніх Сірогозах одна жінка років під 80 мене навчила пісні про кукушку. Це рідкісна пісня, напевно, з розряду троїцьких або русальних. «А як же ж ви пам’ятаєте?» - «А я маленькою працювала коло старих бабусь…» В принципі, везло…

- Час для фольклорних експедицій ще не втрачено?
- Час минає. Ми, як і Європа вся, вже виходимо із того фольклорного середовища, уже нема ні одягу саморобного, ні пісень. Але ми на Херсонщині якимось ще чином залишили ті пісні тисячолітньої (а може, і трьохтисячолітньої) давності. Час іде. Якихось консервуючи моментів немає. Якби була державна політика, як у Японії, де зберігають свій національний театр… Колись ми це регулювали, а тепер практично держава відсутня. І культурна політика відсутня. Тепер у кого гроші є, хто платить, того і слухають. А такі, як правило, не у провінції. Там багатих українців я не бачив, а якщо бачив багатеньких, то вони скупі. Судить не будемо. Колись буде і в нас еліта… А поки що ми далеко не передові. Може, по масі нас більше, а в представницьких органах нас немає. І нема до кого навіть звернутися.

- У піснях нашого регіону є якісь родзинки?
- Є і загальне, є і регіональні відмінності. Наприклад, я простежив весільні пісні від Осокорівки до Кізомиса і далі до Станіслава, од Ушкалки до Лазурного. Інтересні закономірності. Північ чомусь древніша, там тирхорні пісні, п’ятистопні, з рідкісними гуканнями магичними в кінці - баби воють. Правобережні і лівобережні різні, але на лівому березі в Рогачику теж триголосні - надзвичайно древні наспіви. Рідкісні для України чотирьохголосні у нас збереглись - Пролетарка, Великі Копані, Каїри. Цікаве російське село Нікольське - там теж переважно чотирьохзвучні українські, адже це був центр паланковий козацтва. Козаки були вигнані, потім переселили туди старообрядців - росіян з Тамбовщини й Курщини, але весільна традиція залишилася українська. Жінки співають зикінськими голосами - теж рідкісне чотирьохзвуччя. Антонівка, козацьке село Широке - симбіоз, поєднання з Київщиною, поміщик привіз як спадок з Черкащини. Цікава Федорівка, коло Дарьївки… Дивлюсь, а звідти родом автокефальний єпископ. То там навіть був осередок церковний. Те ж саме співають років 200 про Хмельницького там - я ці пісні зустрічаю на Волині. Виявляється, там був осередок культурний, якому «пришили», що він осередок УПА (це я дізнався тільки 2-3 роки тому). А доти не міг зрозуміти, чому воно там появилось. Питаю, чи є у вас пісні другої світової війни - вони й заспівали… Отак фольклористика як допоміжна наука може допомогти історикам. І оця «Кукушка», що Голощапова співала в Верхніх Сірогозах - а чисто російське село. Курські з Нової Маячки довго носили кокошники, все це є на фотографіях. Було це ще в 50-60 роки - і завмерло. Шляхтяни в нас є - села з Київщини, там весілля більш сучасне - католицька шляхта потім частково була переведена в православ’я, це рештки колишніх уніатів, які були Миколою І насильно «розділені»: або ти уніат - робись поляком і ходи в католицький костьол, або залишайся українцем, але будь православним. Після останнього польського повстання, видно, вирішили розрідити ті села і частину переселили сюди. Мова українська, пишуться поляками (бо тоді ототожнювалися з конфесією - нація ж більш пізнє формування). Отакі інтересні моменти у мене були.

Коли мені доручили монтувати весільний блок, працював у селі Козачі Лагері, яке ще на картах Нової Січі називалось Лотри, тобто Бандити. До того я не мав доступу до цих людей 10 років. Бабусі надто старенькі, страшно було, везли швидку допомогу. Але вони якось пішли назустріч, і ми це весілля зробили. Одні кажуть, що це саме хороше було, інші, що саме ганебне. Я вже звик до цього. Скандал - це краща реклама. Ще в нас, крім весільної, є традиція розспівних протяжних пісень. Батьківщина їх - це ми, мені здається. Самий крайній південь області дуже розспівний - там одне слово тягнеться, тягнеться… Є теорія така, що музика наслідує пейзаж. Коли нотками напишеш - це рівнина отака виходить. А наші старовинні пісні дуже складні, хоча і швидкі. А от на Галичині багатоголосся складного немає, там все зводилось до коломийки. Старовинні пісні осталися в підстепних селах - Кардашинка, Музиківка…

- Чи має значення для Вас мова пісні, національність носіїв?
- Я усе збираю, не тільки українські пісні. Вважаю себе націоналістом, але шаную всіх. Тільки націоналіст може зуміти зберегти своє рідне і розуміти йому ціну. Євреї боялися створити фольклорний колектив - я його створив, так воно трапилось. Поїхав у Сейдеменуху, де вони були зселені (нинішній Калініндорф), а там 2-3 сім’ї, і все. Пошукав інших, знайшов в Херсоні. Тут «відлига» - уже за це не розстрілювали, хоч могли ще з роботи вигнати. І ми створили ансамбль. Старі люди плакали, тому що давно не співали, і одбою не було, тому що страшенно талановиті всі. Правда, потім я пішов звідти, і ансамбль потихеньку зник. Хотів би я створити ансамбль у Маячці - там курська традиція і голоси такі! У Великому театрі з Маячки співали, у Бабкіної зараз співають. Та зараз уже не знайдеш тих весільних пісень, померли вже років 10 останні бабусі. Я вже не кажу про пісні взагалі екзотичних груп - бойків, це крайні Карпати. 60 років як їх виселили. І виселили не по-сталінськи, надто вже брутально, але дозволили їм селитися купно, з кумами-братами, зі збереженням родинних зв’язків. Це село Зміївка, три села звідти більш таких волинських, ніби як містечкова культура там галицька.

- Чим відрізняються пісні переселенців?
- Чим далі ми просуваємось на Західну Україну, тим менше питома вага вокального фольклору. Пісень менше - більше скрипкової інструментальної музики. Доходить до того, що на Гуцульщині і на Бойківщині це переважно коломийка. Декілька мотивів є – ну 12 (це же не 220, як у нас) і все. Зате скрипка що ти хочеш буде грати. Там абсолютно інше все. Тексти весільних пісень, правда, на диво подібні є, а мелодика, структура вірша інша.

- На чому зараз тримається Ваш інтерес до фольклору?
- У мене ж фольклорний ансамбль! Раніш у нас було як: народні відділи всі грають на балалайках і домрах (хоч домра створена в XIV віці із мандоліни). І так воно лишилось по сей день… У нас скрипка, у нас бандура. А ну я зроблю, а ну спробую. А програм нема, міністерство грошей на це не дає. На домру і балалайку є, а на скрипічні оркестри немає. Та й у нас як звикли: менше мороки - більше грошей. А в мене тепер в колективі є репертуар.. Тому я зацікавлений в записі таких пісень. І з’являється часом божевільна ідея: а може, все воно вмерло не своєю смертю, а може, можна реанімувати - а ну, я спробую...

- Чи можна видати пісні, зібрані Вами?
- Ще треба мені попрацювати, зробити хоча б першоджерело. А кому воно потрібно - не скажу. Зараз видає той, у кого гроші є. Яка мета того збірника? Тільки довести, що ми були? Можливо, і так. Для історії - у нас же попалені ще літописи. Та хочеться, щоб було. В усякому разі, фольклористика європейського значення у нас була. Потім знищена при Сталіні, але ж була. Бо ж все національно свідоме йшло в фольклор. У нього один був оазис - більше вони нікуди не могли піти. Я зараз цілей особливих і не ставлю – вже не той вік. Просто працюю. Бо подобається. По любви. Любов мене веде.

Лариса Жарких
"Херсон Маркет плюс".- №18 (276).- 05-11.05.2011.- стр. 15
www.khersonmarket.com.ua/

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.