on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Новини регіону

23.03.2017, 11:33

Демократичний розвиток областей України – Херсонщина не пасе задніх...

31.10.2016, 09:39

Відкриття фотовиставки "Європейці в Таврії"

27 жовтня в Херсонській  обласній універсальній науковій бібліотеці ...
19.10.2016, 12:02

На Zабалці 2016 - триб'ют парасолькам!!!

Зелені ритми

13.11.2007

Восени 1966 року в Херсоні проходив семінар літераторів-початківців. Перед нами виступали вже знані в Україні поети й прозаїки - Леонід Куліш, Іван Плахтін, Никифор Білоконь, Алевтина Дрозд...

Володимир Куликівський -високий, стрункий, у яскравій вишиванці - сипав жартами, епіграмами - він був дуже яскравий, і в нього вже вийшла книжка віршів "Зелені ритми".
Ми допізна гуртом ходили вулицями Херсона, читали один одному вірші.
Володя Куликівський приголомшив нас тим, що дуже артистично читав напам'ять поему "Євгеній Онегін" Пушкіна, знав безліч поезій Єсеніна.
Мешкав він тоді на вулиці Михайловича, неподалік ринку. Запросив нас у гості. В однокімнатній квартирці ми ледве вмістилися - хто на стільці, хто навпочіпки під стіною, а хто й на підлозі. На імпровізованому столі, складеному з енциклопедій, з'явився домотканий рушник, на ньому - величезна в'язка бубликів. .. А потім господар вимкнув світло й заніс до кімнати підсвічник із таємничими вогниками і величезний ріг із вином. Ми передавали по колу той ріг і до ранку читали вірші.
Володя розповів, що ріг-келих йому подарував сам Расул Гамзатов. Не знаю, наскільки це була правда, але вірилося в те легко, бо все життя Куликівського складалося з неймовірних для будь-кого іншого пригод. Наприклад, одного разу він без запрошення взяв і подався на ювілей до Михайла Шолохова. Тоді він привіз з Вьошинської багато сувенірів, у тому числі й перо-значок з автографом великого письменника, чим дуже пишався.

І прокидались. І від снів-химер Дивилися на світ незрозуміло. А за вікном котились хвилі біло, І сад стояв, закоханий в четвер...
Його карколомні життєві експерименти й імпровізації часто обростали романтичними легендами. А траплялося, поета Куликівського "забривали" на 15 діб за вчинки, які суперечили загальноприйнятим нормам. Якось, проходячи повз облуправління внутрішніх справ, він побачив мотоцикл. За допомогою кількох сірників увімкнув систему запалення й подався до Дар'ївки - навідати друга. Міліціонери, виявивши пропажу, кинулися на пошуки, аж тут в управлінні пролунав дзвінок - Володя телефонував із сільського відділення зв'язку:
- Алло! Це поет Володимир Куликівський. У вас украдено мотоцикла. Так це зробив я. Хотів перевірити пильність нашої славної міліції. Нині знаходжуся в Дар'ївці. Виїжджаю вам назустріч...

Улітку 1967-го, по закінченні школи, я працював кореспондентом Цюрупинської райгазети. Володя в той час ніде не працював, але іноді на радіо йому доручали підготувати якусь передачу. Та він скрізь - і вдень, і ввечері - з'являвся з портативним магнітофоном (завбільшки з невеликий чемоданчик) через плече: мовляв, стрічайте посланця обласного радіо! На той час кореспондент газети чи радіо - це було дуже "круто". Часто однієї критичної статті або радіопередачі вистачало, щоб невдатний керівник отримав догану, а той взагалі позбувся кер¬івного крісла. А могли й із партії виключити.
І ось ми з Володею їдемо у село, мешканці якого написали, що у них геть занедбаний магазин, у ньому нічого не купиш.
Була пора жнив, центральна садиба - безлюдна. Аж ось іде на¬зустріч невисокого зросту чоловік у солом'яному капелюсі та в "обкомівці" з вишитими кишенями.
То був голова місцевого робочого кооперативу, котрий і відав усією торгівлею в селі.
- Ось що, Миколо Миколайовичу, на Вас є скарга, - рішуче сказав Куликівський. -Будете сповідатися перед мікрофоном, а ми з колегою зробимо екскурсію по Ваших торговельних точках.

Він встановив на столику під вербою мікрофон і скомандував:
- Говоріть сюди все, що знаєте, але не відхиляйтеся від основної проблеми - обслуговування трудівників!
Володя сказав це з таким пафосом, що у чоловіка затремтіли руки.
.. .Коли ми повернулися до верби, у магнітофоні вже скінчилася плівка, але голова робкоопу продовжував натхненно розповідати, як самовіддано працюють трудівники прилавку...
- Роботу завершено! - заховав мікрофон Куликівський. – А тепер хотілося б знати, які ві запропонуєте розваги? Я дам вам червінця... Де тут можна ку пляшку?
Я був упевнений, що червінця у нього немає, але Володя рішуче потягнувся рукою до нагрудної кишені...
- Що Ви надумали?! - крикнув голова робкоопу. – Горілка у нас є, та й закуска знайдеться
Увечері ми поверталися до дому у кузові вантажівки, Куликівський стояв на повен зріст і декламував:
Містом закутий стодзвоним Згадую й досі щодня, Як у степу під Херсоном Пахне гаряча стерня. Стомлені спекою днини, Тихою повінню снів, Не замовкають долини В дзвоні рясних цвіркунів...

... Десь наприкінці 70-х у Києві проходив республіканський семінар молодих письменників. Нас оселили у готелі по п'ятеро-шестеро в номері, а "зручності" - в кінці коридора.
Володя пішов до генерального директора готельного об'єднання. У приймальні запитав, про всяк випадок, його ім'я, по-батькові, і стрімко, з високо піднятою головою майже увірвався до фешенебельного кабінету.
- Здрастуй, Федю! - вигукнув Куликівський. - Не пізнаєш?! Володя з Херсона. Привіт тобі, друже, від Степана (так звали начальника готельного господарства в нашому обласному центрі). Що за неподобство, що мене, великого поета Півдня України, запхали жити в підземелля?!
... Через кілька хвилин ми вже розкладали речі у люксі на 14-му поверсі готелю "Москва" (нині перейменований на "Україну"). З вікна відкривалася чудова панорама столиці. Наступного ранку мене розбудив голос друга, який стояв перед відчиненим вікном і декламував:
Сонце не встало ще, спокій Стелиться в ранній імлі... Сплять кавуни смуглобокі В теплих долонях землі.

Скільки я його знав, він усе поривався почати життя по-новому. Особливо, коли працював над рукописом нової книжки. Або коли писав дитячу казку.
Любив ходити до друзів-художників у майстерні. Брав пляшку, частував їх, але сам не пив. У такі дні з ним особливо цікаво було спілкуватися. Він розповідав про відомого голову колгоспу Макара Дудченка, композиторів братів Майбород, журналіста Пробийголову, капітана вітрильника "Товариш" Олега Ванденка...
У 1971-му Володя прилетів у моє степове село - на моє весілля. Саме прилетів - на двокрилому АН-2. Кукурузник приземлився на вигоні, дітвора з галасом оточила його. З нього зіскочив Куликівський - з відром води у руці, щоб "перелити" дорогу молодим. Як йому вдалося умовити пілота змінити курс і висадити поета в глухому селі на вигоні, не долітаючи до райцентру? Загадка...

В останній вечір весни 1985 року в моїй оселі пролунав дзвінок:
- Володі вже немає... - тремтячим голосом вимовила його дружина Віра Олексіївна. Вона не плакала, бо колись її чоловік-поет написав:
Може, десь під перегуки грому В землю відійду я назавжди, Тільки в надвечір’ 'ї чарівному Ти мене риданням не буди.
Він і справді відійшов під перегуки грому - на одному з баштанів Цюрупинського району...

Валерій Кулик
Вгору.-13.11.2007.

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.