Український національний у Херсоні!
Виповнилося 90 років із часу створення у Херсоні Українського національного театру імені Тараса Шевченка. Нині мало хто з мешканців обласного центру знає як про сам храм Мельпомени, так і про те, де він знаходився. Тим часом ювіляр відкрив для України її співучу гордість.
Мало хто відає, що цей театр знаходився у будинку № 7 по вулиці Перекопській. Ось у цих стінах (це все, що залишилося від колишнього Народного дому або міської аудиторії) — і давав вистави національний театр імені Шевченка. Цікава його історія.
Його зачинателем став молодий актор і режисер місцевого приватного театру Військового форштадту Юрій Шумський. Так-так, той самий народний артист CPCР Після жовтневого перевороту 1917-го він разом із антрепренером Олександром Ковальовим звернувся до губернського осередку товариства «Просвіта» з проханням відкрити професійний український театр.
Херсонський губвиконком передав у розпорядження нового театру декорації, костюми і реквізит, націоналізовані з колишнього театру Військового форштадту. Трупа зібралася молода, талановита, свідома.
Сюди у листопаді 1918-го прибула з сусіднього Криму 18-річна Оксана Бородавкіна. Трупа шевченківців уже сформована. А тут якесь молоденьке невідоме дівча з революційного Севастополя... У проханні їй відмовили. Гостя не могла стримати сліз... Вони й розчулили диригента Петра Бойченка, і той запропонував: «Давайте прослухаємо...».
Пізніше свідок тієї події, провідна актриса театру імені Тараса Шевченка Катерина Лучицька, згадувала: «До мене підбіг схвильований Бойченко і вигукнув: «Знайшов! Знайшов діамант!..». І ми буквально побігли до піаніно. Біля нього стояла струнка дівчина у старій солдатській шинелі і нервово смикала китиці побляклої хустини. Я зазирнула у глибокі збентежені очі, глянула на скромний одяг, і у мене стислося серце.
Бойченко сів до піаніно і запитав: «Ну що ти нам заспіваєш, Оксано Петрусенко?». «Чому Петрусенко?»—зніяковіла дівчина. «Бо мені так подобається. Матуся мене Петрусем звала». «Хай буде так: Петрусенко...».
Диригент і акомпаніатор ще кілька хвилин перебував у захваті від почутого. Він буквально умовив художнього керівника театру Івана Сагатовського зарахувати дівчину у трупу хоча б поза штатом. І її зарахували. Першою роллю була роль Одарки з вистави «Запорожець за Дунаєм». Карася грав Юрій Шумський. Петро Бойченко розвивав у дівчини вокальні дані, Катерина Лучицька вчила акторській майстерності. Щирою подругою стала молода актриса Валентина Варецька...
У театральному сезоні 1919—1920 років Оксана зіграла ролі Наталки у «Наталці Полтавці», Одарки у «Запорожці за Дунаєм», Хотини у «Сорочинському ярмарку», Панночки у «Вії», Ази у «Циганці Азі», Галини ( «Ой, не ходи Грицю»), Оришки («Пошились у дурні»), Лесі у «Марусі Богуславці»...
Аж не віриться, що херсонці насолоджувалися мистецтвом майбутнього українського соловейка ось у цих напівзруйнованих стінах...
Спекотного літа 1920 року Херсонський національний театр імені Т. Шевченка виступав на легендарному Перекопі. Тут, у бойовій обстановці, слухали втомлені бійці самим Богом даний Оксані Петрусенко чарівний голос...
У 1922-му Оксана залишає провінційний Херсон і їде до Росії, а невдовзі повертається в Україну. У Києві вона стає актрисою театру опери і балету ім. Шевченка. Херсонський же театр, який вивів її на широку мистецьку дорогу, спіткала гірка доля. Почався страшний голод. І актори розбрелися по селах у пошуках шматка хліба. І вже ніхто не повернувся. Як і не повернувся сам театр...
Василь Піддубняк.
Новий день.-31.01.2008
