on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...
> Новини регіону > Бузковий парк: роковини болю та таємниць
Всі новини

Бузковий парк: роковини болю та таємниць

01.03.2023 21:50

 

Отаман Херсонської сотні за часів Євромайдану Сергій Горашко з Посад-Покровського – тероборонівець, який прикривав відхід поранених побратимів із Бузкового парку Херсона 1 березня 2022 року. І останній, хто вийшов із того пекла живим.

На фото – Сергій Горашко, позивний Отаман. Нижче публікуємо його спогади.

Ми не знали, куди саме їдемо, знали, що на бій. Що йде легка техніка: "бобики" (УАЗики), чекали на 50 машин. У наш автобус завантажилося десь чоловік 40. У нас було по автомату, з боєкомплекту – чотири магазини, одна граната, коктейлі молотова. Ще в одного хлопця була “Муха” (РПГ-18 «Муха» – перша радянська ручна реактивна протитанкова граната).

Приїхали, почали висаджуватися, займати позицію. Буквально за кілька хвилин чую голос – росіяни кричать: “Где проводник?!».

Майже в той час побачив хлопця на велосипеді з автоматом. Я його зупинив. Позаду мене був інший тероборонівець, старший за мене. Він наказав йти на позицію, мов, сам із ним розбереться. У результаті той чоловік став, мабуть, одним із перших 200-х.

Я пішов за своїми командирами: ротним і взводним. Вони пішли углиб парку, я зайняв позицію неподалік хлопця з Мухою, він стояв за деревом навскоси.

У багатьох інтерв’ю говорять, що ми потрапили у засідку. Ні, вони чекали не на нас, а на провідника, який би вів їх.

Судячи з усього, велосипедист якраз і був провідником росіян, і нас засікли.

Частина нас, приблизно половина, встигла зайняти позицію в Бузковому парку, інші ще висаджувалися з автобуса, коли завелися танк і БТР. Танк виїхав і став на перехресті, БТР зайшов прямо в “зеленку”. Почався вогневий шквал. Кулемет і з танка працював, і з «бехи». Щоби розуміли, яка щільність вогню була – кущі бузку заввишки мене ростом, по пояс скосило. Голову підняти неможливо було. Крім того, два виходи з парку (там де відкрите поле з однієї сторони, й асфальт з іншої) – прострілювалися снайперами. Один шлях – назад.

Хто був позаду мене, за стелею, пішли одразу. Хто був з іншого боку асфальту, теж відходили, я бачив. Але я навіть не міг піднятися, щоби піти, хоча моя позиція якраз на асфальт була. Почав працювати міномет. Тільки відкотився, те дерево, де щойно був, завалили. Знов поміняв позицію, бо міномет, якщо працює в парі, б’є в шаховому порядку. Міномет двічі пережив, перебрався на алейку. Туди почали виходити наші 300-ті, я трьох пропускав, прикривав їх відхід. Мені крикнули, що вони з алеї заходять. Знову поміняв позицію, але отримав поранення в ребро й теж став виходити по кущах.

Тоді міномет уже став щільно працювати саме по моєму квадрату. Вони підняли два безпілотники. Один пішов по асфальту, інший квадрокоптер кружляв над парком, вишукував нас і кидав. Петляючи тікав від нього під кущами, поки він не полетів, може перезаряджатися, а може тому, що знову почав працювати міномет. З парку ніхто більше не виходив, зрозумів, що залишатися сенсу вже немає. Почав відповзати назад, до паркана. Встати вже не міг. Вперся на автомата, ледь переліз там невеликий парапет, заховався за парканом.

Потім вийшов ззаду до клуба (поряд із Бузковим парком), під його колони. Побачив, що в напрямку сходів до підвалу лежить ніж, ще далі – сумка одного з бійців, у нього рюкзак синього кольору був. Я до входу в підвал: “Хлопці! Хлопці”. – Тиша. Наче якесь ворушіння там було, але ніхто не обізвався. Піднявся назад по сходах. Вийшов, і не знаю куди йти. У мене вже кілька поранень було – уламок під ребром, ногу майже не відчував, рука висіла. Розумію, що далеко не дійду. Тут дивлюся, якийсь чоловік махає рукою з-за будинку на вулиці Івана Богуна, кричить: “Ти поранений?” – “Так”. – “Давай сюди!” Покульгав до нього.

По вулиці якраз якась жінка в автівці їхала. Він зупиняє жінку на автівці. Каже: “Не їдь туди (а там далі Т-образне перехрестя), там танк працює”. – “Який танк?!” – “Російський”...

Ми її розвернули, я пригнув у ту автівку, і вона привезла мене до лікарні ім. Тропіних. Ледве після операції мене перевели в палату, до лікарні приїхали на БТРі – шукали поранених. Хірург їх обдурив, сказав, що у цьому відділенні лежать хворі на ковід. Вони завагалися й побоялися перевіряти. Якийсь час я ще був у лікарні, але коли вони почали зачищати Херсон, переховувався по чужих будинках та квартирах.

Трагедії вже рік. Але імен багатьох тероборонівців, загиблих у Бузковому парку, досі не встановлено. Більш того, невідомо скільки точно їх там загинуло. За одними відомостями – 18, за іншими – 24. А бійці, які змогли вижити, не можуть довести, що побували в тому пеклі.

За словами Сергія Горашка та з інших свідчень відомо: у військкоматі тероборонівців зареєстрували й видали зброю офіційно, але всі ті списки знищено, спалено. У батальйоні також було багато новобранців, тобто люди майже не знали один одного. Ротний, взводний, які б могли засвідчити статус та особи бійців й пролити світло на те, що відбувалося – загинули в Бузковому парку. А дехто з працівників СБУ, як каже Сергій Горашка, взагалі заявили йому, що в Бузковому парку були не тероборонівці, а – “звичайні херсонські хлопці”.

За місяці окупації росіяни теж намагалися знищити навіть натяк на ті страшні події. Але херсонці все одне пам’ятають, і будуть пам’ятати. 

Херсон, 1 березня  2023 року. Бузковий парк. Вшанування героїв, полеглих на цьому місці рівно рік тому.