on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.06.2019, 09:22

июнь-2019

Червень Червоні барви і зелені, Де червень з фарбами ходив. І літо проситься у жмені – Рясною стиглістю садів. І ластовиння на обличчя, емов метелики, сіда. А літо далі, далі кличе, Де навіть стежка – золота… Володимир Верховень  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Новости региона

19.06.2019, 09:41

Нічний кінофестиваль в центрі Херсона

10.06.2019, 14:37

«Травнева ніч» у червні

06.06.2019, 11:13

У Херсоні відбудеться прес-конференція організаторів І Херсонського Морського Фестивалю імені Джона Пола Джонса

> Персоналии > Кино > Бондарчук Сергей > Від «Отелло» до «Тихого Дону»

Від «Отелло» до «Тихого Дону»

17.11.2006

Минулого тижня "Перший телеканал" Росії показав прем'єру «Тихого Дону» — останнього фільму класика радянського кіно Сергія Бондарчука. Цей кінопоказ відбувся через 16 років...

Сергій Бондарчук знімав «Тихий Дон» в 1989—1990 роках спільно з італійським продюсером, однак через банкрутство останнього не зміг довести роботу до кінця, і десятки тисяч метрів відзнятого матеріалу залишилися за кордоном. Всі ці роки йшла боротьба за повернення плівки на батьківщину. Говорять, до переговорів підключився навіть сам Президент РФ Володимир Путін. За життя майстра повернути картину до Росії так і не вдалося. Близькі твердять, що ця обставина підкосила здоров'я Сергія Бондарчука та прискорила його кончину.

Але не залишали надію завершити розпочату справу вдова Сергія Бондарчука — акторка Ірина Скобцева, син — режисер Федір Бондарчук і дочка — акторка Олена Бондарчук. Після тривалих переговорів відзнятий кіноматеріал вдалося повернути до Росії. Завершив роботу Сергія Бондарчука його син Федір. Він створив 7-серійну телеверсію. Думки критиків про картину дуже полярні...

Нещодавно в Києві, на запрошення кінофестивалю «Молодість», побували Ірина Скобцева та Федір Бондарчук. Тут на них чекав приємний сюрприз — нагорода «За видатний внесок до світового кінематографа», адресований посмертно Сергієві Бондарчуку.

КИЇВСЬКА СТОРІНКА

— Ірино Костянтинівно, ви не раз говорили, що Київ для вас знакове місто. Ви разом із чоловіком знімалися на кіностудії ім. О. Довженка. А Сергій Федорович був родом з України і ніколи не забував про своє коріння, хоч слава до нього прийшла в Росії.

— Ви торкнулися дуже тонких струн моєї душі. Дійсно цілий період нашого життя з Сергієм Федоровичем пов'язаний з Україною. А Київ узагалі для мене місто рідне, улюблене, ні з чим не порівнянне. Тут народилося наше кохання. На київській студії пройшли мої перші акторські проби у режисера Брауна. Мені тоді виповнилося 18 років. Картина називалася «У прохідному дворі». Потім я знялася в декількох серіях стрічки «Тайник біля Червоних Каменів». Були роботи й в інших фільмах.

Що ж до Сергія Федоровича, то він дійсно народився в Україні, на Херсонщині. Його батько, комуніст-двадцятип'ятитисячник, був посланий із міста піднiмати сільське господарство. До Другої світової війни він очолював на Херсонщині один із колгоспів, а мама Сергія Федоровича була рядовою колгоспницею. Коли колгосп зміцнів, Бондарчуки переїхали до Таганрога. Звідти Сергій Федорович поїхав до Ростова поступати в театральне училище. Потім 1948р. він закінчив ВДІК (майстерню С. Герасимова і Т. Макарової).

Пізніше акторські дороги привели його до Києва. Сергій Федорович зіграв роль Кобзаря в фільмі «Тарас Шевченко» (за цю роботу він отримав Держпремію та приз МКФ у Карлових-Варах). Пам'ятаю, як українці з Канади, після цього фільму підходили й цілували чоловікові руки, називали його «батько рідний». Декілька років тому я зважилася написати міському голові Києва лист із проханням назвати вулицю чи кінотеатр ім'ям Бондарчука. Адже він просто обожнював свою батьківщину — Україну (в Москві, на Новодєвичому цвинтарі на його могилі лежить українська земля). До моєї пропозиції поставилися з великою увагою, але такі речі, виявляється, можна робити, коли людини нема вже десять років. Я поклялася дочекатися. І ось, нарешті, моя мрія починає збуватися. На майдані перед кінотеатром «Жовтень» на Подолі в Києві заклали пам'ятний знак майбутнього пам'ятника Сергієві Бондарчуку. Мені сказали, що готується ухвала міської Ради про присвоєння цій площі імені Бондарчука.

НАРОДНИЙ ФІЛЬМ

— Місце вибрано не випадково. Саме на цьому майдані розташовано кінотеатр, у прокаті якого йдуть фільми із «золотої колекції», такі, як, наприклад, «Війна і мир». Минуло 40 років, а ця картина С. Бондарчука, досі користується особливою любов'ю глядача. Чим, на вашу думку, пояснити цей феномен?

— «Війна і мир» — фільм чесний і правдивий, як і роман. Сергій Федорович зумів стати кінематографічним співавтором Льва Толстого. Він не самовиражався за рахунок генія, як це часто буває в екранізації класики, а передусім талановито відобразив думки письменника кінематографічними засобами. Це був найдорожчий на той час фільм, але я маю на увазі не лише гроші, а й ставлення до нього людей. Картину з великим нетерпінням чекали глядачі. Під час зйомок до нас підходили люди найрізноманітніших професій і запитували: чим допомогти? І робили це безкорисливо, на поклик душі. Пам'ятаю як один колекціонер приніс на знімальний майданчик справжні пістолети часів війни 1812 року для сцени дуелі, інші пропонували антикварні меблі, посуд, одяг. Iз Музею Кремля прислали для Кутузова табакерку, а для мене (Скобцева грала Елен) шаль із Ермітажу та інші експозиційні речі. Можна сказати, що «Війна і мир» став істинно народним фільмом. Він давно живе своїм власним життям. Погодьтеся, що фільми, такі як «Війна і мир» високо підносили творчу планку, вони виховували глядачів, примушували працювати і розум, і серце. Тепер, мені здається, ми трохи зачерствіли, закам'яніли, багатьох цінностей не сприймаємо. Яскраве свідчення цього — багато сучасних фільмiв, які нині показують на екрані...

Говорити про якийсь «кінематографічний бум», як часом пишуть критики, поки що перебільшення. Є, звичайно, й добрі картини. Наприклад, «Зозуля», «Зірка», «Свої», «9 рота». Але все ж велика частина стрічок, знятих нещодавно, на жаль, викликає у мене біль у серці, бо переважно це картини одного дня.

КІНОДИНАСТІЯ

— Ви досить стримані в оцінках робіт своїх дітей.

— Ви правильно помітили, я ніколи не захвалювала своїх дітей. Хоча завжди стежила за їхньою роботою, старалася допомогти, чим могла. Коли Федір щотижня з'являвся в шоу «Крісло», я говорила йому, що він непогано справляється з роллю ведучого. Хоча формат програми, якщо чесно, мені не дуже подобався. Набагато ближче й зрозуміліше мені його нинішня телепрограма про кіно. Те, що робить сьогодні Федір як кінорежисер, це, на мій погляд, викликає повагу. Його «9 рота» — це фільм уже зрілої людини з громадянською позицією. Мені фільм дорогий ще й тому, що в ньому дебютував мій онук, син Олени — Костя Крюков.

— Значить у кінематографічній династії Бондарчуків поповнення?

— Костя закінчує юридичну академію. Професію обирав сам. У нього є ще один фах, дуже рідкісний для нас — гемолог, тобто людина, яка професіонально оцінює коштовні камені. Костя у нас фахівець iз діамантів. Цю професію він отримав в Америці. Знаєте, за наполяганням діда (Сергія Федоровича) в дитинстві Костя пішов до спеціалізованої художньої школи. Він у нас, як дід, добре малює. Як митець Костя виставлявся в Празі, Парижі. До речі, перші уроки малярства, малюнка олівцем Кості дав саме Сергій Федорович. А що стосується кіно, то мені здається, що дебют онука в ролі Джоконди був добрий, але чи захоче він стати актором — це питання ще відкрите.

На жаль, доля дочки Олени складалася в кіно й театрі не так легко й просто, як хотілося б. Декілька років тому на гастролях вистави «Дорога Олено Сергіївно!» вона отримала через необережність партнера травму спини. Довго лікувалася. Залишивши Театр ім. Моссовєта, деякий час Олена перебувала в депресії. 1998 року її взяла до себе в трупу МХАТ ім. Горького Тетяна Дороніна, навіть дала декілька своїх ролей. Це повернуло Олені впевненість у собі. У кіно вона довго не знімалася. В останні роки попрацювала в двох серіалах, які бачили й українські глядачі, — «Бідна Настя» і «Дорога Маша Березіна». У «Бідній Насті» Олена зіграла роль імператриці Олександри Федорівни...

У мене добрі стосунки і з дочкою Сергія Федоровича та Інни Макарової від першого шлюбу — Наталею Бондарчук. Вона дуже світла й інтелігентна людина, добрий режисер. Ми з нею багато в чому схожі як особистості, іноді навіть думаємо однаково, нам завжди є про що поговорити.

— Ви були й залишаєтеся однією з найкрасивіших акторок радянського кіно. Зіграли Дездемону, Елен. Після Дездемони в Канні вас назвали «Міс шарм». Вам заздрили, вважали, що своїм успіхом ви зобов'язані чоловікові, що ви дуже красиві, щоб бути талановитою…

— Так, все так і було. І критикували нас багато, хоча майже завжди непрофесійно й поверхово. Сергій Федорович сміявся: «Корову потрібно боятися спереду, коня ззаду, а критика — з усіх боків». Знаєте, коли фільм «Війна і мир» отримав «Оскар», то за призом поїхала Люся Савельєва (яка зіграла роль Наташі Ростової), так вирішив якийсь урядовець із Держкіно, а нас із Бондарчуком iз колишнього СРСР не випустили...

Що стосується краси, то цей штамп мені осточортів ще в молодості. Я навіть спеціально знялася ще досить молодою в ролі старіючої жінки в фільмі режисера Бориса Барнета «Аннушка». Ця картина потім через те, що сценарій до неї написав Севела, який був неугодним владі, довго пролежала на полиці.

Знаєте, у мене не було болісного для багатьох акторок переходу до вікових ролей. Мене завжди цікавили різні долі, різні жіночі характери. Гадаю, що мої вчителі заклали в мені хороші акторські риси й повагу до професії. Я, на відміну від декого, не тримаюся за те, щоб мене знімали в певному ракурсі під якимось кутом, з особливим освітленням обличчя. Повірте, зовнішність мене абсолютно не цікавить, але при цьому мене страшенно дратує, коли хтось говорить, ось, мовляв, красуня. Це звучить як лайка. Я завжди і всім уміла довести, що я справжня акторка, що мені під силу будь-яка роль.

Між іншим, із Бондарчуком ми познайомилися на зйомках фільму «Отелло», а потім частенько разом знімалися. Але ось у фільмах самого Сергія Федоровича я знімалася не так уже й багато. Ніколи в житті не нав'язувала йому свою персону, не мала на це морального права, яке для себе сама встановила, бо поважала його наміри й плани. Але якщо уже для якоїсь ролі йому потрібна була акторка Скобцева, як, наприклад, для Елен, то я із задоволенням погоджувалася.

— На знімальному майданчику він був суворим? Кажуть, актори боялися його критики.

— Ну звичайно, він ні для кого не робив винятку. Якось я повинна була зніматися в його «Визволенні». Грала військового лікаря. Один-єдиний короткий великий план. Бондарчук говорить: «Ти повинна зіграти богородицю, жінку, дружину, сестру, подругу, кохану...» Я: «Як? У малюсінькому епізоді?!» Тоді він розповів, як ще студентом знімався в Олександра Довженка: «У мене був ще менший епізод. Довженко сказав, що в ньому я повинен зіграти ставлення простої людини до науки. Не більше, не менше! Ось такі завдання він ставив перед кожним актором, і я взяв це на озброєння».

ЛІКИ ВІД ДЕПРЕСІЇ — ЗЙОМКИ

— Ви зіграли в понад 50 ти фільмах. Роль у «Тихому Доні» — це одна з багатьох робіт чи є в ній щось особливе?

— «Тихий Дон» — останній фільм Сергія Федоровича. Вже тому він для мене особливий, як і моя роль у ньому. До речі, Наталю в ньому грає наша дочка Олена. Сергій Федорович починав знімати цей фільм у атмосфері гоніння на нього. Пройшов знаменитий з'їзд кінематографістів, на якому покоління більш молоде «скинуло», як їм здавалося, старорежимних режисерів. Кращими ліками від депресії, кращою відповіддю критикам і призвідникам цькування завжди була й залишається робота. Тому, коли йому запропонували зняти для італійського телебачення багатосерійну версію «Тихого Дону», Сергій Федорович погодився. Хоча, за умовами контракту, він не був вільний у виборі акторів. Головні ролі зіграли іноземці: отця Пантелія — Ф. Мюррей Абрагам (він отримав «Оскара» за роль Сальєрі в фільмі «Амадей»), Аксенію — француженка Дельфін Форест, генерала Секретова — Бен Газзара. Григорія Мелехова грає Руперт Еверетт.

— Кажуть, що у Сергія Федоровича мало не стався інфаркт, коли він довідався, що донського козака в його фільмі грає гей!

— На початку 90-х років ще не було так популярно афішувати свою сексуальну орієнтацію. Бондарчук довідався, що Руперт Еверетт гей лише в ході зйомок. Звичайно, це було, як грім серед ясного неба. Але найголовніші випробування на нас чекали ще попереду — коли відзнятий фільм заарештували кредитори. Ось тоді й почалися інфаркти… Справою нашої родини стало повернути фільм на Батьківщину, і я щаслива, що дожила до цього моменту...

ДО РЕЧІ

Виявлене факсимільне видання рукопису перших двох книжок роману Михайла Шолохова «Тихий Дон» є ще одним підтвердженням тому, що твір написаний саме цим автором, заявив президент Російської академії наук (РАН) Юрій Осипов, повідомляє Інтерфакс. «Сумніви скептиків із приводу походження цього роману завдяки знайденому рукопису та численним дослідженням були спростовані», — сказав Ю. Осипов.

Президент Академії наук повідомив учасникам презентації, що рукопис вдалося виявити завдяки пошукам, організованим Інститутом світової літератури ім. М. Горького РАН. «Ще один найважливіший факт — те, що в 1999 році, ще будучи прем'єр-міністром Росії, Володимир Путін своїм розпорядженням доручив видати гроші Інституту світової літератури на придбання цього рукопису», — сказав Ю. Осипов.

Член-кореспондент РАН Фелікс Кузнєцов назвав «Тихий Дон» фундаментальним твором російської літератури. «У ньому описуються події білокозацького повстання, яке вдвічі перевершувало за кількістю багнетів армію Денікіна. І ця праця написана всього через п'ять-шість років після революції та розрухи, під час дуже жорстокої пролетарської диктатури». За словами академіка Ф. Кузнєцова, «Тихий Дон» справив «величезне враження на російських емігрантів за кордоном, багато з них, прочитавши роман, відмовилися брати участь у війні проти СРСР у 1941—1945 роках».

Світлана БОЖКО,
Газета «Дня»,№200, 17 листопада 2006

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.