on-line с 20.02.06

Арт-блог

03.11.2020, 10:46

Ноябрь-2020

Мне мил ноябрь - предшественник зимы, Хоть самодур и нравом переменчив, С дождём и снегом, властью ранней тьмы, При свете фонарей почти застенчив... Люблю туманы, хруст подстывших луж, Незрячесть к лицам, дом с горячим чаем Ноябрь суров и сентиментам чужд, Скуп на цвета... Но так порой отчаян! Вдруг впустит солнце. И оно, спеша, День рассветит, раскрасит, отогреет... Весна - и только. Вот тогда Душа Вся встрепенётся и ...зазеленеет Алла Мироненко

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Новости региона

27.09.2021, 14:11

У Херсоні відбудеться фестиваль LEGIO Historica

27.09.2021, 14:00

На відкритті театрального сезону в Херсоні презентують виставу за п’єсою іспанського драматурга

24.09.2021, 14:18

Придбали ролі на аукціоні та готуються до вистави. У Херсоні пройшла репетиція акторів-аматорів

Де бере чумаків біс


Колись була приказка в старих чумаків:
Савур-могила,
Теплинський ліс,
Де бере чумаків біс.


Жив колись на Савур-могилі Сава - ватаг з товариством. Було, поставить ратище біля шляху, а біля ратища простеле повсть.
Чумаки й кладуть: хто хліба, хто зерна якого сипне. Хто покладе, то той і байдуже - проїде; хто не покладе, то тому вже й біда, про того вже й приказка говорить.


Одного разу їхали чумаки повз ратище, а з ними був невеликий хлопець. Стали вони сипати зерно на повсть, а хлопець і каже:
— Не сипте! Проїдемо й так. А хто нападе, то я поговорю з ним, і проїдемо благополучно.
Послухали чумаки хлопця: не сипали ні зерна, ні хліба не клали. І поїхали. Від'їхали од ратища, коли це женуться розбійники, а між ними й сам Сава. Догнали чумаків, а хлопець і вчепився з Савою говорити. Сава помітив, що то хлопець був із розумних, і взяв його з собою, а чумаків відпустив.


От, звісно, хлопець пристав до розбійників у шайку і знав, де що ховалось. Одного разу послав Сава своїх гайдамак у Київську губернію, а там їх половили і забрали в москалі. Взяли й того хлопця, що заграбував Сава в чумаків.
Пройшло з тієї пори вже багато років, і самого Сави не стало на могилі. Пасе одного разу чоловік біля могили скотину, а тут надходять дощові хмари. Став накрапати дощ, а скотар зійшов на могилу, сів серед неї, нап'яв сіряка і сидить під ним. Слухає – щось стугонить. Оглянувся він - коли іде до нього москаль на милиці.


Підійшов та й каже:
— Здоров!
— Здоров!
— Хто оту нивку виорав, що збоку могили?
— Такий-то і такий чоловік.
— Що ж, він багатий?


— Та розжився здорово! Кажуть, що нібито він тут чавунець із золотом відкопав.
— Еге, погане діло... Один казанок грошей був такий, що можна було б узяти, та й того нема. Отут, де ти сидиш, є льох зі сріблом і золотом, є й побіля могили багато грошей, та не можна брати: місце закляте.
Пожалкував-пожалкував за чавунцем і давай розказувати скотареві, що діялося в старовину на могилі. Бо це москаль був той самий, котрого Сава хлопцем узяв у чумаків.

Джерело: Старовинні Українські Легенди - Харків, 2006
 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.