on-line с 20.02.06

Арт-блог

02.10.2019, 14:32

Жовтень - 2019

Пусть пасмурный октябрь осенней дышит стужей, Пусть сеет мелкий дождь или порою град В окошки звякает, рябит и пенит лужи, Пусть сосны черные, качаяся, шумят, И даже без борьбы, покорно, незаметно, Сдает угрюмый день, больной и бесприветный, Природу грустную ночной холодной мгле,— Я одиночества не знаю на земле. Забившись на диван, сижу; воспоминанья Встают передо мной; слагаются из них В волшебном очерке чудесные созданья И люди движутся, и глубже каждый миг Я вижу души их, достоинства их мерю, И так уж наконец в присутствие их верю, Что даже кажется, их видит черный кот, Который, поместясь на стол, под образами, Подымет морду вдруг и желтыми глазами По темной комнате, мурлыча, поведет...  Аполлон Майков  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Новости региона

08.10.2019, 10:24

Закінчився XIV Міжнародний фестиваль аматорського кіно «Кінокімерія-2019»

03.10.2019, 10:10

У «Gameplay: Фантастичні хроніки» грала херсонська молодь

03.10.2019, 09:49

Студенти училища культури пройшли «Шляхом сови»

> Новости региона > Яскравий потік свідомості Валерія Кописова
Все новости

19.09.2019 11:17

Яскравий потік свідомості Валерія Кописова


Всі фото Ігоря Бойченка. Валерій Кописов

Не вперше альтернативне мистецтво гостює в стінах Херсонського художнього музею імені Олексія Шовкуненка.

Не вперше молодий херсонський художник Валерій Кописов презентує загалу свою персональну виставку (нехай він десь з рік живе і працює в Києві - все одно він наш, херсонський). Але персональна виставка Валерія Кописова в музеї - це відбулося вперше. Отже, 11 вересня експозицію під назвою «Пізнай себе» відкрили урочисто і навіть офіційно, з гостями від обласного керівництва, друзями і поціновувачами мистецтва. А ще й художники з різних міст були - вони в Херсон на Всеукраїнський пленер завітали і виставку не оминули.

Тож підіймаємося на 4-й поверх, в галерею над великою залою. Через неї екскурсанти проходять на вежу до курантів, де вже майже рік працює експериментальний виставковий майданчик. Зараз тут яскраво та свіжо, хоча часом дивно і загадково - на стінах роботи Валерія Кописова - живопис і те, шо навіть фахівці не можуть визначити одним словом, така собі живописна графіка (придивіться уважніше до невеличких рожевих квадратиків - вони заворожують). Хтось просто дивиться широко розплющеними очима, у когось змінюється уявлення про світ, хтось надихається, заряджається позитивом, а декому просто дах зносить.

Завідувач науково-експозиційним відділом музею Наталя Кольцова, яка і дала дорогу молодим талантам до виставкових площ музею, так каже про художника: «Цінним є те, що він не тільки представляє нам свої роботи, він дає можливість доторкнутися до його внутрішнього світу, побачити його дуже складну роботу, де темперамент вихлюпується в яскравих, барвистих, дуже соковитих колористичних поєднаннях».

Кожній роботі художник дав назву, але зізнається, що назва - лише данина якимось правилам. «Якби не було так прийнято - то я б відійшов від назви, від всіх табличок. Людина сама підходить, відчуває і розуміє». І дійсно, варто «пропустити» табличку з назвою - як ти сприймаєш картину зовсім інакше, бачиш щось своє, йдеш шляхом інших асоціацій.

Незважаючи на свою молодість, Валерій Кописов - людина достатньо відома: починав з графіті та стріт-арту, є членом артгрупи «ВакциНация» (зараз група у «сплячому» стані, але свого часу шуму наробила), за плечима різні цікаві арт-об’єкти - не тільки в Херсоні, не тільки в Україні (мурал на Тайвані, розписаний з друзями - це круто!). І хоча з 2011 року Валерій почав малювати на полотні, період захоплення графіті згадує натхненно і розпис стін не полишає:

Дуже велику хвилю ми дали в 2010-му, коли почати малювати графіті! Багато хто скаже, що це біда настала в місті, але наше молоде суспільство маленькими темпами пристосувалося до цієї культури - нехай вона деструктивна, але в кожної деструктивної людина йде через невігластво і руйнування до істинного, до чистого. От і вчора малював, просто взяв фарбу і пішов малювати - душа співає...

- Стірт-арт, графіті - загалом, це мистецтво чи вандалізм?

- Я вважаю це мистецтвом. Але воно все ж деструктивне, і кожен підліток (зазвичай малювати графіті починають в підлітковому віці, це пошук себе, коли він просто починає писати своє ім’я, щоб його, підлітка, який ще нічого не вміє робити, який вчиться у звичайній школі, - впізнали, побачили, помітили) він просто виходить на стіну і бере фарбу, яка йому потрапляє під руку... Так, я вважаю, що це мистецтво.

- Але далеко не кожний напис на стіні є мистецтвом. Де грань, коли хуліганство перетворюється на мистецький об'єкт?

- У принципі, так само можна сприймати і концептуальне мистецтво - те, що створював Дюшан. Тоді теж всі встали на диби, казали, що це не мистецтво. Поняття мистецтва для кожного своє. Я вважаю, ти повинен або придумати і пояснити - або просто творити.

- Сучасне мистецтво маніфестаційне, потребує пояснень. У чому полягає ваш маніфест?

- У пізнанні себе. Де б я не був, мене постійно оточують люди, які намагаються нав’язати мені свій світ, і світ цей дуже гнітючий. Хтось бачить світ сірим і непоказним, а хтось - яскравим. Я бачу світ таким яскравим постійно. І в мене постійно йде боротьба з цією сірістю. Мені вже навіть друзі кажуть: та годі говорити про цю сірість, дивись, уже все змінилося. Але я відчуваю, моє життєве покликання - говорити про те, що світ не такий сірий і не такий типовий, яким ми звикли його бачити, він ширший, він абсолютно безмежний. Суспільство впливає на нас, і ми перестаємо розуміти, що нам подобається, що не подобається. Цією виставкою хочу показати, що треба сконцентруватися в першу чергу на собі і копати там лопатою, розібратися в собі, пізнати себе. Тоді суспільство буде гармонічнішим і цікавішим, ми будемо кожному давати кисень для існування, не затискаючи нікого, і нехай настане любов в кожному серці!

- Що є важливим у творчості?

- Для мене в першу чергу - експериментувати, постійно шукати нові шляхи, нові звершення, дивувати себе. Ось 10 років тому, коли я тільки починав цікавитися мистецтвом, я був абсолютно неосвіченою людиною, дуже грубим, злим, агресивним - так, це в першу чергу суспільство створює людину. Але мистецтво зцілило, і прийшов я до цього через повне невігластво. Я вірю в те, що мистецтвом займаюся дуже багато тисяч років, тому так добре це відчуваю. І я вважаю, кожен художник насправді нічого не може придумати сам, він просто «проектор» - бере енергію з загального простору, проектує і показує.

- Витоки творчості - у дитинстві?

- У моєму роду художників немає, тому я навіть не знаю, звідки це все. В дитинстві я просто брав олівець, шматок паперу - і малював, щось створював без якоїсь певної ідеї, продуманої заздалегідь. І зараз у мене в принципі такий саме процес - ескізи мені не цікаві, не цікаво думати над малюнком, тому, що коли довго думаєш над малюнком, це виходить брехливий малюнок, його створює розум, а не відкрита душа. Я вважаю, чим швидше мистецтво створюється, тим воно чистіше. Я малюю не на емоціях (емоції - це щось дуже просте, на емоціях створюється дуже багато бід і страждань) - творю в потоці, в дуже усвідомленому потоці.

- Але професійної художньої освіти не маєте...

- Я усвідомлено до цього прийшов. Раніше в мене вимальовувався такий образ художника: це людина в береті, що п’є абсент (або щось інше), сидить вдома і плаче про життя. Можна вибрати такий шлях. І багатьом людям подобається дивитися, як страждає художник (чим більше художник страждає, тим краще). А коли художник щасливий - вони не можуть зрозуміти, що відбувається. Світ котиться на дно! Чому людина посміхається? Чому створює позитив?

- Ви художник щасливий?

- Так, я щасливий художник, але такий, у якого постійно в голові дуже багато голосів, і вони говорять: ти можеш краще, ти заслуговуєш більшого, давай! І ця бесіда, цей хаос в голові не закінчується. Не знаю, чи прийду я до тиші, як буддистські ченці, але я відчуваю, що в цьому моя сила - сила, яка масажує, розминає мозок.

- «Персоналка» в музеї у 28 - дах не зносить?

- Якби це сталося раніше, мабуть, знесло б. Я дуже вдячний всім - Наталії Кольцовій, всім співробітникам музею, друзям, батькам - я всім-всім-всім вдячний. Але в той саме час я відчуваю, що заслуговую виставитися тут, тому, що у мене дуже багато робіт, я дуже працездатна людина. І навіть зараз, коли я в Києві працюю на звичайній роботі (щоб бути щасливішим, мені потрібен бюджет, і я влаштувався на роботу), коли їду туди-назад, весь час малюю в метро. Малюю на роботі в обід, на вихідних постійно малюю. Які тільки способи не знаходжу, щоб мистецтво не вмирало, щоб не стати тією людиною, які мені постійно трапляються на шляху і жаліються: ось я раніше теж вчився малювати, ось я теж раніше малював! Я не хочу таким стати. Я хочу малювати постійно - завжди!

Лариса Жарких
Джерело інформації: Газета "Вгору"
Більше фото тут





Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.