on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.06.2019, 09:22

июнь-2019

Червень Червоні барви і зелені, Де червень з фарбами ходив. І літо проситься у жмені – Рясною стиглістю садів. І ластовиння на обличчя, емов метелики, сіда. А літо далі, далі кличе, Де навіть стежка – золота… Володимир Верховень  

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Новости региона

19.06.2019, 09:41

Нічний кінофестиваль в центрі Херсона

10.06.2019, 14:37

«Травнева ніч» у червні

06.06.2019, 11:13

У Херсоні відбудеться прес-конференція організаторів І Херсонського Морського Фестивалю імені Джона Пола Джонса

Золоті руки Олени Ткаченко

У кого б з жителів Томиної Балки, що на Білозерщині, ми не спитали про цю молодицю, жоден не пошкодує добрих слів. Адже якщо зазвичай Господь обдаровує людину одним талантом, то в Олени Ткаченко їх одразу кілька. Дивлячись, як гармонійно вони поєднуються з працелюбністю і доброю вдачею, так і хочеться сказати: ось вона, Майстриня з великої літери.

Сонце ще не зійшло, а Олена, наче чарівниця, з найдобрішими думками чаклує над величезними каструлями та сковорідками. Коли за кілька годин уся малеча збіжиться на шкільний сніданок, треба буде її приємно здивувати, так, аби на обід діти завітали ще з більшим апетитом. От і виходить, що про борщі та котлети шкільного кухаря Томинобалківської ЗОШ ходять легенди. І не тільки у рідному селі, а й в усьому районі. Гості навчального закладу, які хоча б одного разу скуштували страви, створені золотими руками Олени, назавжди запам'ятають їх неповторний смак. Та кулінарія — це лише одна грань її талановитої натури.

Наступну грань відкриваєш для себе на порозі її будинку. Він буквально потопає у жоржиновому цвіту. Жоржини — улюблені квіти господині. Цієї весни Олена посадила аж 127 кущів. Білі, жовті, рожеві, червоні, бузкові... — яких тільки кольорів та сортів тут не побачиш?! Здається, опинився у наймальовничішому ботанічному саду. А з цього саду — наче у картинну галерею. Саме так почуваєшся в оселі родини Ткаченків. Тільки підійшовши до робіт впритул, розумієш: для їхнього створення знадобилися не фарби і пензлі, а голка і нитки.

— Це було 11 років тому. Я народила дитину, залишилася без чоловіка. Було дуже самотньо. І випадково мені у руки потрапив журнал зі зразками вишитих хрестиком картин. А я з 10-го класу в'язала спицями і гачком. Залишилося багато ниток, тож вирішила спробувати. Думаєте, з першого разу усе вийшло?! Ні. Та велике бажання і внутрішній спокій, які дарує цей вид рукоділля, перемагали всі труднощі, — зауважує майстриня.

Сьогодні більшість картин Олени Ткаченко — це великі за розміром роботи, у яких використовується до 130 кольорів та відтінків і які потребують чимало часу на виконання. Але Олену це не лякає. Навпаки, чим клопіткіша праця, тим цікавіше за неї братися. Найбільше ж майстрині до душі малювати нитками квіти та представниць прекрасної статі різних епох, націй і в різних образах. А для рідної школи вона вишила кілька пейзажів. Тепер ці роботи прикрашають стіни закладу і спонукають до рукоділля школярок.

І хоча Олена живе у відносно віддаленому від обласного центру селі, вдома не має виходу в інтернет, це не стає на заваді її творчому захопленню. Більше того, без вишивання вона вже не уявляє свого життя. Коли повертається з улюбленої роботи, коли догляне квіти, огорне турботою свою родину, а потім вкладе усіх спати, бере у руки голку і канву: «Люблю тишу. Стібок за стібком, хрестик за хрестиком, і все важке розчиняється, зникає. На душі стає світло і легко».

Багато хто, побачивши її картини, запитує: «А чи я можу так навчитися?» — «Можете!Потрібно лише захотіти і захопитися», — щиро відповідає жінка.
— А про що ви мрієте, Олено? Може, про виставку, адже картин у вас більше, ніж вдосталь? — запитуємо на прощання у майстрині.
— Про виставку?! Я ніде не буваю. Щодня на роботі. У вихідні треба багато що зробити вдома, приділити час дитині. Колись виставка обов'язково буде. Пізніше. Тоді серед картин ви побачите і нові — вишиті бісером. Бо якраз про це я й справді мрію дуже давно.
 

Тетяна Підгородецька
“Новий день”.- №47 (4937).- 18.11.2010.- стр. 17

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.