on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...

Золоті руки Олени Ткаченко

У кого б з жителів Томиної Балки, що на Білозерщині, ми не спитали про цю молодицю, жоден не пошкодує добрих слів. Адже якщо зазвичай Господь обдаровує людину одним талантом, то в Олени Ткаченко їх одразу кілька. Дивлячись, як гармонійно вони поєднуються з працелюбністю і доброю вдачею, так і хочеться сказати: ось вона, Майстриня з великої літери.

Сонце ще не зійшло, а Олена, наче чарівниця, з найдобрішими думками чаклує над величезними каструлями та сковорідками. Коли за кілька годин уся малеча збіжиться на шкільний сніданок, треба буде її приємно здивувати, так, аби на обід діти завітали ще з більшим апетитом. От і виходить, що про борщі та котлети шкільного кухаря Томинобалківської ЗОШ ходять легенди. І не тільки у рідному селі, а й в усьому районі. Гості навчального закладу, які хоча б одного разу скуштували страви, створені золотими руками Олени, назавжди запам'ятають їх неповторний смак. Та кулінарія — це лише одна грань її талановитої натури.

Наступну грань відкриваєш для себе на порозі її будинку. Він буквально потопає у жоржиновому цвіту. Жоржини — улюблені квіти господині. Цієї весни Олена посадила аж 127 кущів. Білі, жовті, рожеві, червоні, бузкові... — яких тільки кольорів та сортів тут не побачиш?! Здається, опинився у наймальовничішому ботанічному саду. А з цього саду — наче у картинну галерею. Саме так почуваєшся в оселі родини Ткаченків. Тільки підійшовши до робіт впритул, розумієш: для їхнього створення знадобилися не фарби і пензлі, а голка і нитки.

— Це було 11 років тому. Я народила дитину, залишилася без чоловіка. Було дуже самотньо. І випадково мені у руки потрапив журнал зі зразками вишитих хрестиком картин. А я з 10-го класу в'язала спицями і гачком. Залишилося багато ниток, тож вирішила спробувати. Думаєте, з першого разу усе вийшло?! Ні. Та велике бажання і внутрішній спокій, які дарує цей вид рукоділля, перемагали всі труднощі, — зауважує майстриня.

Сьогодні більшість картин Олени Ткаченко — це великі за розміром роботи, у яких використовується до 130 кольорів та відтінків і які потребують чимало часу на виконання. Але Олену це не лякає. Навпаки, чим клопіткіша праця, тим цікавіше за неї братися. Найбільше ж майстрині до душі малювати нитками квіти та представниць прекрасної статі різних епох, націй і в різних образах. А для рідної школи вона вишила кілька пейзажів. Тепер ці роботи прикрашають стіни закладу і спонукають до рукоділля школярок.

І хоча Олена живе у відносно віддаленому від обласного центру селі, вдома не має виходу в інтернет, це не стає на заваді її творчому захопленню. Більше того, без вишивання вона вже не уявляє свого життя. Коли повертається з улюбленої роботи, коли догляне квіти, огорне турботою свою родину, а потім вкладе усіх спати, бере у руки голку і канву: «Люблю тишу. Стібок за стібком, хрестик за хрестиком, і все важке розчиняється, зникає. На душі стає світло і легко».

Багато хто, побачивши її картини, запитує: «А чи я можу так навчитися?» — «Можете!Потрібно лише захотіти і захопитися», — щиро відповідає жінка.
— А про що ви мрієте, Олено? Може, про виставку, адже картин у вас більше, ніж вдосталь? — запитуємо на прощання у майстрині.
— Про виставку?! Я ніде не буваю. Щодня на роботі. У вихідні треба багато що зробити вдома, приділити час дитині. Колись виставка обов'язково буде. Пізніше. Тоді серед картин ви побачите і нові — вишиті бісером. Бо якраз про це я й справді мрію дуже давно.
 

Тетяна Підгородецька
“Новий день”.- №47 (4937).- 18.11.2010.- стр. 17

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.