on-line с 20.02.06

Арт-блог

01.08.2019, 10:03

Август-2019

Пахне мелісою й медом   Вранішній чай.   Серпень неждано до тебе, -   Що ж, зустрічай.     Меду прозорі краплини...   В вервиці дні   Мов кукурузні зернини,   Злото-ясні.     Пурпур томату достиглий,   Яблучок віск,   Тихі заграви вечірні,   В темряві зблиск.     Ночі такі баклажанові,   Пісня цикад...   Астри із неба рахманного   Падають в сад.         Літо спекотне дозріло,       Осінь гряде,       Сміло вже бронзове тіло       Холоду жде. Валентина П.

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Locations of visitors to this page

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Новости региона

16.09.2019, 14:15

«Кронау-Fest»: у Високопіллі пройшов масштабний етно-фестиваль

12.09.2019, 11:57

Як Херсон святкуватиме свій День народження

11.09.2019, 11:43

У ККЗ "Ювілейний" проходить показ фільму "Заборонений"

Золоті руки Олени Ткаченко

У кого б з жителів Томиної Балки, що на Білозерщині, ми не спитали про цю молодицю, жоден не пошкодує добрих слів. Адже якщо зазвичай Господь обдаровує людину одним талантом, то в Олени Ткаченко їх одразу кілька. Дивлячись, як гармонійно вони поєднуються з працелюбністю і доброю вдачею, так і хочеться сказати: ось вона, Майстриня з великої літери.

Сонце ще не зійшло, а Олена, наче чарівниця, з найдобрішими думками чаклує над величезними каструлями та сковорідками. Коли за кілька годин уся малеча збіжиться на шкільний сніданок, треба буде її приємно здивувати, так, аби на обід діти завітали ще з більшим апетитом. От і виходить, що про борщі та котлети шкільного кухаря Томинобалківської ЗОШ ходять легенди. І не тільки у рідному селі, а й в усьому районі. Гості навчального закладу, які хоча б одного разу скуштували страви, створені золотими руками Олени, назавжди запам'ятають їх неповторний смак. Та кулінарія — це лише одна грань її талановитої натури.

Наступну грань відкриваєш для себе на порозі її будинку. Він буквально потопає у жоржиновому цвіту. Жоржини — улюблені квіти господині. Цієї весни Олена посадила аж 127 кущів. Білі, жовті, рожеві, червоні, бузкові... — яких тільки кольорів та сортів тут не побачиш?! Здається, опинився у наймальовничішому ботанічному саду. А з цього саду — наче у картинну галерею. Саме так почуваєшся в оселі родини Ткаченків. Тільки підійшовши до робіт впритул, розумієш: для їхнього створення знадобилися не фарби і пензлі, а голка і нитки.

— Це було 11 років тому. Я народила дитину, залишилася без чоловіка. Було дуже самотньо. І випадково мені у руки потрапив журнал зі зразками вишитих хрестиком картин. А я з 10-го класу в'язала спицями і гачком. Залишилося багато ниток, тож вирішила спробувати. Думаєте, з першого разу усе вийшло?! Ні. Та велике бажання і внутрішній спокій, які дарує цей вид рукоділля, перемагали всі труднощі, — зауважує майстриня.

Сьогодні більшість картин Олени Ткаченко — це великі за розміром роботи, у яких використовується до 130 кольорів та відтінків і які потребують чимало часу на виконання. Але Олену це не лякає. Навпаки, чим клопіткіша праця, тим цікавіше за неї братися. Найбільше ж майстрині до душі малювати нитками квіти та представниць прекрасної статі різних епох, націй і в різних образах. А для рідної школи вона вишила кілька пейзажів. Тепер ці роботи прикрашають стіни закладу і спонукають до рукоділля школярок.

І хоча Олена живе у відносно віддаленому від обласного центру селі, вдома не має виходу в інтернет, це не стає на заваді її творчому захопленню. Більше того, без вишивання вона вже не уявляє свого життя. Коли повертається з улюбленої роботи, коли догляне квіти, огорне турботою свою родину, а потім вкладе усіх спати, бере у руки голку і канву: «Люблю тишу. Стібок за стібком, хрестик за хрестиком, і все важке розчиняється, зникає. На душі стає світло і легко».

Багато хто, побачивши її картини, запитує: «А чи я можу так навчитися?» — «Можете!Потрібно лише захотіти і захопитися», — щиро відповідає жінка.
— А про що ви мрієте, Олено? Може, про виставку, адже картин у вас більше, ніж вдосталь? — запитуємо на прощання у майстрині.
— Про виставку?! Я ніде не буваю. Щодня на роботі. У вихідні треба багато що зробити вдома, приділити час дитині. Колись виставка обов'язково буде. Пізніше. Тоді серед картин ви побачите і нові — вишиті бісером. Бо якраз про це я й справді мрію дуже давно.
 

Тетяна Підгородецька
“Новий день”.- №47 (4937).- 18.11.2010.- стр. 17

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.