Батько кидав шапку на підлогу та кричав: "Я хочу в Україну"
30.10.2006
Сусідка Густава, 79-річна Меліта Порте, повернувшись із висипки до Комі АРСР 1947 року, Україну не покидала і зараз теж до Швеції не збирається їхати. Здоров'я не дозволяє їй навіть дійти до церкви. Коли розмовляє шведською, її очі починають сяяти.
Ця шведська блондинка в молодості була красунею. Разом з мешканцями села пройшла усі випробування, що випали на їхню частку. Вона розповіла, що у 30-31-х роках. у Швеції була погана ситуація в економіці, горілку давали по талонах – лише пляшку на місяць. Її сім'я, що залишила Зміївку в 1929 році, жила неподалік Стокгольма, а решта родичів – місто Рум, на острові Готланд. «Вони приїжджали до нас додому та обговорювали, їхати назад чи ні. Я пам'ятаю, як батько кидав свою каракулеву шапку на підлогу і кричав матері, що якщо вона не захоче їхати в Україну, то він усіх нас покине.
Мені тоді було чотири роки, ми з сестрою боялися сварок», – розповідає Меліта і додає, що 1931 р. вони повернулися до України. Тут на них чекав Голодомор, який родина насилу пережила. У 1940 р. 14-річна Меліта працювала на збиранні бавовни (до появи Каховського водосховища тут вирощували саме цю культуру). "Треба було зібрати за місяць півтори тонни, а я зібрала на 100 кг менше, тому колгосп не видав мені нові туфлі, я тоді дуже засмутилася", - згадує жінка. За німців колгосп у селі працював так само, як і за комуністів, але коли фашисти відчули наближення поразки, то всіх шведів відправили на роботи до Німеччини.
«Ми йшли пішки за возами зі скарбом та старими аж до самого Первомайська Миколаївської області, близько 200 км, там у стайнях ночували. Після нас загнали у потяги і через Польщу відправили до Німеччини. Я потрапила до Оффенбурга, це майже кордон із Францією, там провела майже рік серед таких же молодих людей, слов'ян переважно. Коли прийшли союзники, всі розбрелися хто куди, я в ресторані трохи попрацювала, готувала для американських солдатів, – продовжує Меліта. – А коли знайшла родичів і разом із ними поверталася на батьківщину, нас відправили до Комі АРСР, на заслання, як помічників фашистів. Ось зараз мені пропонують безкоштовно їхати до Оффенбурга, щоб зустрітися з родичами тієї пані, у якої я працювала в Німеччині в 1944 р., але я навряд чи поїду... Не можу вже поїздами, літаками... Ось якби відвезли б мене прямо туди, тоді можливо. Та й фрау померла швидше за все, їй тоді вже було не менше 40, а її дітей я не знаю зовсім».
Коли приїжджають туристи, Меліта разом із Густавом Аннасом та ще сімома шведками співає у хорі старі шведські пісні. «Вісім дівчат – один я», – жартує вона з сусіда. Ще Меліта має білого кота, на поведінку якого скаржаться сусіди, стурбовані повсюдною появою білих кошенят. Іншої живності у дворі майже не лишилося. «Ось нещодавно 12 курей у мене вкрали, мабуть, сусіди», – бідкається жінка.
ЄВГЕН ІХЕЛЬЗОН, КАСПЕР АНДЕРССОН, ЯНА НОВОСЕЛОВА
Газета "Сегодня".- 2006.-30 жовтня
