on-line с 20.02.06

Арт-блог

03.11.2020, 10:46

Ноябрь-2020

Мне мил ноябрь - предшественник зимы, Хоть самодур и нравом переменчив, С дождём и снегом, властью ранней тьмы, При свете фонарей почти застенчив... Люблю туманы, хруст подстывших луж, Незрячесть к лицам, дом с горячим чаем Ноябрь суров и сентиментам чужд, Скуп на цвета... Но так порой отчаян! Вдруг впустит солнце. И оно, спеша, День рассветит, раскрасит, отогреет... Весна - и только. Вот тогда Душа Вся встрепенётся и ...зазеленеет Алла Мироненко

Случайное фото

Голосование

Что для вас служит основным источником информации по истории?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календарь событий

 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    

Новости региона

18.06.2021, 11:55

У Херсоні відбудеться концерт нового музичного проекту Святослава Вакарчука «Оранжерея»

15.06.2021, 15:39

У липні херсонці зможуть відвідати фестиваль театрів "Молоко"

15.06.2021, 15:36

У Херсоні учасники аукціону знайомились зі своїми ролями у виставі "12 стільців"

> Темы > Литература > Литераторы в Таврии > Блаженства за межею нема

Блаженства за межею нема

«Читання вироку завершено. Тріо фігурантів кримінальної справи: Не­стор Кривуля, Маріус Стаческу та Зурабі Берія отримали роки неволі з відбуванням покарання в колоніях су­ворого режиму. Окремою ухвалою високого суду було перекваліфікова­но статус свідків на підозрюваних у скоєнні несумісних для суспільства злочинів: Степану Варварюку, Софії Щур, Орисі Пузир та Баняку, а інші відбулися легким переляком. До пори, до часу...

Кожен учасник судового процесу, а це відомі в місті бізнесмени, підприємці середньої руки, представ­ники міської влади, дрібні чиновники, особи з підмоченою репутацією - всі наочно переконалися: як лиходії не замітають сліди та не стараються обійти закони, на них рано чи пізно чекає куленепробивна скляна клітка. Вона обивателями влучно названа тераріумом за те, що й каста недо­торканних, котра переступить межу дозволеного, одного разу може опи­нитися там... ». Так завершується новий роман прозаїка і фольклориста, лауреата літературних премій ім. М. Куліша і Яра Славутича Миколи Гурепка «Тера­ріум». Завершується оптимістично: зло буде покаране! Одначе...

Читач може запитати: скільки ж триватиме оте «до пори до часу» в країні, де й досі (по десятиліттях Не­залежності! ) лиховолить корупція, де й досі під суддівськими мантіями і поліцейськими мундирами не всі душі - доброчесні?.. Чи не занадто довго прототипи ге­роїв соціально-побутового роману «Тераріум», всі оті земноводні, плазу­ни, гризуни та безхребетні розгулю­ють на свободі?

Автор, на мій погляд, зумисне не дає на ці запитання прямої відповіді. Він ставить діагноз нинішнім і майбутнім мешканцям «тераріумів», до дрібниць оголюючи коріння суспільного зла, відо­мого не лише представникам титульної нації - українцям. Невипадково на лаві підсудних опиняється інтернаціональне тріо: українець Нестор Кривуля, дирек­тор фармацевтичної фірми «Арніка», циганський барон Маріус Стаческу та ретивий грузин Зурабі Берія... Усі решта - тло. Тло багатолюдне, в основному, даруйте, бабське, на чиїй плоті і хіті «у вільний від бізнесу час» блаженствують нинішні «власти­телі життя» - учорашні компартійні бонзи, їхні дочки-синочки та знайомі.

Вивести на чисту воду всю оцю наволоч, засмаглу на іспанських чи кримських курортах, береться моло­дий журналіст Максим Татарчук, який «не міняв, як модниця зачіски, по­літичних симпатій та антипатій», чиї викривальні кореспонденції друкува­ли столичні газети, «от до місцевих комунальних газет та кишенькового телебачення його їдким матеріалам шлях був заказаний назавжди».

Гласність, із якої, власне, починала­ся колись перебудова, зароджувалася і утверджувалася Незалежність, лише з розвитком інтернету починає давати результати. Здебільшого - у столичних ї обласних містах. Херсон, чиї «об­риси» вгадуються в образі рутинного «південного міста» з коштовними брязкальцями на жаб’ячих і лебединих шиях і татуйованих зап’ястях, до таких поки що, на жаль, не належить.

Важко таким людям, як Татарчук-Гурепко, викорінювати зло, що засіло в кабінетах тієї ж «держави у державі» - обленерго, ба навіть злодійкувати­ми сусідами, які охоче бачать соломи­ну в оці президента, а у своєму навіть колоди не помічають. Микола Гурепко показує своїх ге­роїв не чорно-білими, пак одновимірними. Жадоба до наживи і розгульності не витруїла із їхніх душ первіс­ного людського начала.

«Мій маленький народ, нескоре­ний, загартований колючими вітрами й зимовим бездоріжжям - не лише досвідчені мандрівники, ворожбити, лицедії та крадії, а й талановиті співа­ки, танцюристи та музики, наїзники коней, колишні фронтовики, герої праці, майстри з металу та дерева - всі йдуть назустріч невідомості та на­перекір усьому, що позбавляє їх да­рованої провидінням волі, — мовить циганський барон Маріус Стаческу. - Наша найближча рідня — вільне пта­ство, широке поле, дрімучий праліс, крилатий вітер, далекий небосхил та недосяжні для простого смертного небесні світила — Сонце, Місяць та міріади зірок! Можливо, у безкінечно­му всесвіті, на одній з заселених людьми планет та в глибинах Світово­го океану, щасливо живуть і наші одноплемінники-цигани, з ними ми мог­ли б зблизитися та поріднитися. Та це - лише нездійсненні фантазії та мрії! Нікуди не подітися з грішної землі! Іншого нам не дано!».

Дано усім. Але шлях до власних душ, не замулених «золотим боло­том», один — через покуту. Є і другий шлях, насильницький - до скляної будки у залі судових засідань. От тут уже й пригадується переконливо озвучена засторога прозаїка: «До пори, до часу...».

Автор роману «Тераріум» неодно­разово пристрасно нагадує про те, що велике зло починається з малого - низів. Ті ж демонстративно набожні мешканці глибинок, критикуючи вер­хи, самі множать це зло. Непокаране, воно повертається у ще потворніших конфігураціях!

Новий твір Миколи Гурепка тема­тично є продовженням повісті «Про­вінціали» і роману «Неофеодали», інших творів, різних за обсягом і жан­рами. Своїм новим романом «Тера­ріум» прозаїк із Нововоронцовки, співробітник газети «Новий день», ро­бить посутній вклад у те, щоб грішни­ки зрештою отямилися і збагнули: там, за останньою межею блаженства нема. А якщо і є, то не для них.

Василь Піддубняк,
письменник, лауреат премії імені К. Паустовського
«Новий день».- №4 (5259).- 18.01.2017.- стр.18

 

Напишите свой комментарий

Введите число, которое Вы видите справа
Если Вам не видно изображения с числом - измените настройки браузера так, чтобы отображались картинки и перезагрузите страницу.