Де ж він, цивілізований курорт?
Нарешті відпустка, Лазурне. На узбережжі ви падаєте в гарячий пісок, Хлюпотить море, верещать радісно діти. Благодать... лише до обіду.
Харчування в Лазурному може зіпсувати всі враження про курорт. Більшість відпочиваючих одразу сплачують у пансіонатах за триразове харчування. А за кілька днів вимагають повернути чималі гроші, бо якість не відповідає витратам. Гроші, звісно, назад не віддають. Тож, з'ївши пюре на воді в їдальні, по добавку доводиться плентатися в кафе.
У голодних поневіряннях автор цих рядків дійшла до бару пансіонату "Гілея". Переступивши поріг, зрозуміла, що я телепортувалася в радянське минуле. На весь бар працювала лише одна-єдина офіціантка. Коли через двадцять хвилин вона підійшла до столика, я ввічливо поцікавилась, з якого м'яса сьогодні брізоль? "Какое привезут, с такого и сделают!" - була роздратована відповідь. Усе ще ввічлива, я послала дівчисько з'ясувати це. Бурмочучи собі під ніс якісь образи, вона нервово затупотіла на кухню. Звісно, після такого шматок не ліз у горло. Проте з четвертої до сьомої години вибору, де їсти, майже не лишається. Усе "підмітають" у першій половині дня.
На додачу до неприязної офіціантки, наш столик тричі обраховували. Тому обідали ми незмінно з калькулятором, тицяючи бармену брехливі рахунки. Бармен щоразу зображувала здивування й говорила, що в її калькулятора "залипають" клавіші.
Порадувало сервісом, проте не якістю їжі, кафе "Осот" турбази "Чорномор". Таємницю посмішки офіціантки ми розкрили разом із рахунком. Там була зазначена вартість обслуги - дві гривні.
У пошуках кращого ми йшли вздовж узбережжя до центру Лазурного і врешті-решт натрапили на доволі затишне, стильне місце. Вікна там були закриті від сонця парусиною, страви подавали не в одноразовому посуді, а на вході під спокійні співи Челентано (а не Сердючки!) запрошував всередину елегантний офіціант.
Однак в салати забували додавати необхідні інгредієнти, до чаю забували приносити цукор, тож всього просити доводилося двічі. І хоча тут вже вимагали 5 % від суми замовлення за сервіс, посварилися ми через...туалет. Поки ми питали і перепитували, де є санвузол, обслуга вдавала, що не чує. Озвалася бармен, що вказала на службове приміщення, але ключа не дала, бо "там забилася труба". Тоді ми поцікавилася, як санстанція допустила таке неподобство. Одна з офіціанток, агресивно розмахуючи тацею, показала нам на довгобуд за кафе, "куди ходить сама".
Тепер я шкодую, що в кожному кафе, де нас дурили, я не залишила записів у книзі скарг.
Кожного разу я переконувала себе, що ми приїхали відпочивати, а не сваритися. На жаль, так само думають і офіціанти, і дирекція закладів, що ніяк не піклується про достойний, конкурентноспроможний сервіс. А поки що за принципами маркетингу в Лазурному працює лише продавець креветок - завжди усміхнена бабуся Маша. Серед одноманітних пропозицій, що лунають над головами пляжників, вона одна кричить: "Крєвєточки для вашой дєточки!" Це Вам і рекламний слоган, і орієнтація на вік споживача, і напрацювання постійних клієнтів, які чекають саме на неї. Адже добра бабуська точно не стане труїти зіпсутою креветкою малих діточок.
Звісно, проблеми курорту глибші, ніж харчування. Це й пляжна смуга, що з року в рік розмивається. Але власники пансіонатів не хочуть зміцнити береги хвилерізами, мовляв, це проблеми райдержадміністрації.
Усе популярнішими стають прогулянки човнами на острів Джарилгач. Береги там чудові, але з боку Лазурного густо вкриті сміттям, що лишають туристи. Чи захоче наступна партія курортників висадитись на тому ж місці? Чому б тим, хто вивозить на заповідний острів, не плекати свій бізнес - прибирати за клієнтами? Врешті-решт, за рахунок чого збираються жити мешканці Лазурного, коли відпочиваючі збунтуються і масово поїдуть на кращий курорт?
Дар'я Аверченко
«Вгору».- № 34.- 19.08.2004 р.
