Добрий гомін довгих літ
На честь 90-річчя відомого херсонського журналіста-письменника Івана Гайдая в актовій залі обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара відділ краєзнавства та обласна організація Національної Спілки журналістів України провели вечір спогадів.
Колеги по перу, митці, однодумці, друзі та родичі зібралися разом, аби згадати добрим словом людину непересічної долі й таланту. Біографічний відеоролик (фотоматеріали з сімейного архіву) і вірш Миколи Братана «Коли нам будні святами були», присвячений свого часу Івану Гайдаю, уже з перших хвилин створили в залі зворушливу атмосферу світлих спогадів про нашого земляка.
Невипадково першим підійшов до мікрофону Генеральний директор обласної державної телерадіокомпанії «Скіфія», голова обласної журналістської організації, заслужений журналіст України Валерій Долина, який добре знав Івана Гайдая і часто спілкувався з ним:
«Більшу частину свого життя Іван Іванович присвятив саме журналістській праці. Принциповий, відвертий, працелюбний, він будував роботу редакції на чесних партнерських стосунках, дисципліні і людяності. Був вимогливий до колег і, в першу чергу, до себе. Для багатьох молодих журналістів головний редактор «Наддніпрянки» ставав батьком, розрадником, помічником, переймався проблемами кожного.
За часів Івана Гайдая газета «Наддніпрянська правда» була органом Херсонського обкому Компартії України та обласної Ради народних депутатів і виходила 6 раз на тиждень. II тираж перевищував 150 000 примірників. В його команді працювали талановиті журналісти Владислав Добуш, Галина Кокостікова, Ліна Баліна, Алла Сич, Клавдія Бережна, Петро Білик, Давид Гаухман, Іван Шморгун, Андрій Халімулін, Володимир Глигач, Олександр Вишенський, Микола Барнаш, Віталій Запорожець, Ігор Рева, Олександр Фомін та інші, які вміли робити газету змістовною ідейною та цікавою.
Авторитет «Наддніпрянки» був високим, її читали у всіх районах області, їй довіряли і нерідко очікували на допомогу газети у вирішенні якихось нагальних проблем. Невипадково у 1967 році газету було нагороджено орденом «Знак Пошани», а в 1977 - Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
25 років Іван Гайдай перебував на посаді головного редактора обласної газети «Наддніпрянська правда». З особливою теплотою і вдячністю згадували на вечорі свого редактора його головні помічники-соратники-журналісти «Наддніпрянки». Була у їхнього шефа до всіх інших чеснот ще прекрасна риса: він не розділяв людей за посадами. Головним мірилом його стосунків з підлеглими було їх ставлення до газети, якій він сам служив самовіддано. Він цінував кожного: чи то був його заступник, чи друкарка...
Як людину, яка увібрала в себе кращі риси сучасника, згадував свого редактора колишній завідувач відділом «Наддніпрянської правди» Олександр Голобородько:
«Гайдай, без перебільшення, наша легенда. Мужній захисник Вітчизни, який у страшній битві з ворогом здобував Велику Перемогу, журналіст, турботливий організатор і вихователь журналістської родини нашого краю, письменник, який, незважаючи на жорстоку хворобу, до останніх днів свого життя служив покликанню. А ще - активний і принциповий громадський діяч. Для нас, молодих людей, які робили перші кроки у газетярській справі, наш редактор був уособленням високого людського та професійного авторитету, вимогливості і водночас батьківської уваги до кожного...»
Ветеран журналістики, заслужений журналіст України Віктор Гридасов розповів присутнім про ще один важливий аспект діяльності Іван Івановича Гайдая, як очільника обласної журналістської організації: «Він ревно опікувався справами районних газет, допомагав їм. Був кандидатом в члени бюро обкому партії, тож мав можливість в будь-який час спілкуватися з першими особами, висловлювати проблеми всіх газет області і отримувати необхідну допомогу. На всі критичні матеріали, опубліковані в пресі, реагування на місцях було миттєвим. Вплив преси на ситуацію в усіх сферах життя області був вражаючий.
Саме завдяки втручанню Івана Івановича, вдалося значно поліпшити умови праці колективу нижньосірогозької районної газети, яку я на той час редагував. Звичайна сільська хатина перетворилася на затишну простору редакцію».
Як про письменника і наставника говорив про Івана Гайдая Василь Загороднюк, голова обласної організації НСПУ:
«Незважаючи на велику завантаженість редакторською роботою, Іван Іванович завжди знаходив час, щоб займатися літературною роботою. Потяг до образного слова, постійна увага до життя трудівників степу, спілкування з ними дали йому багатий матеріал не тільки для написання статей та кореспонденцій, а й художніх творів. Особливо полюбилися письменнику гуморески та новели, стислі, виразні, дотепні.
Накопичений життєвий матеріал дав можливість Івану Гайдаю взятися за написання і великих прозових творів: роману «Сині ранки», повістей «На землі батьків», «Терпка ягода», в котрих постають знайомі й рідні автору степовики-тавричани, їхнє повсякденне життя з клопотами, моральними та етичними проблемами...»
Про те, що і на побутових гуморесках і на романах та повістях Івана Гайдая можуть навчатися майстерності художнього слова молоді журналісти і письменники-початківці, говорила у своєму виступі Любов Русалкіна, яка свого часу опановувала школу журналістики в молодіжній газеті «Ленінський прапор», а також вчилася професійної майстерності на яскравих публіцистичних і нарисових матеріалах, якими густо рясніла «Наддніпрянка» епохи Івана Гайдая.
Як яскраву сторінку свого життя пригадує дружбу з родиною ювіляра в останній період його життя Любов Лагутенко, заслужений журналіст України, колишній редактор газети «Херсонская неделя», яка виходила як додаток до «Наддніпрянки».
«Незважаючи на тяжку хворобу, Іван Іванович до останніх днів не втрачав інтересу до життя. Дуже любив приймати гостей. Ставав на милицях до плити і залюбки готував справжній український борщ і смажив по-особливому, з якимось своїми секретами на диво смачну картоплю. Втрьох, разом з його дружиною, ми часто засиджувалися допізна за його довгим письменницьким столом. Він ніколи не скаржився на хворобу, говорив про неї мимохіть, з іронією. Це була людина високого злету. Все робив на повну силу: редагував газету, писав свої твори, ростив сад, де на яблунях зріли груші, а на груші - яблука. Міг подивувати колег майже кілограмовим помідором, привезеним зі своєї дачі. Іван Іванович дуже полюбляв українські народні пісні. У сімейному колі, з друзями, разом зі своєю дружиною вони часто співали...».
Лунала пісня і цього вечора. Музичні композиції всім присутнім дарували народний артист України, лауреат міжнародного конкурсу співаків ім. Глінки Харіс Ширінський, ансамбль «Орхідея» та учениця дитячої музичної школи №1 Антоніна Маркова.
Вечір пройшов цікаво, змістовно, і в цьому чимала заслуга його ведучих - Оксани Токовило, завідуючої відділом краєзнавства бібліотеки, та Анастасії Козак, бібліотекаря відділу краєзнавства. Автор матеріалу теж виступив із спогадами, бо знав редактора «Наддніпрянської правди» з 1969 року, коли почав працювати завідуючим відділом Цюрупинського райкому партії і надсилати до газети свої перші матеріли. Пізніше, перебуваючи на посаді заступника завідуючого відділом пропаганди та агітації обкому Компартії України, який безпосередньо відповідав за роботу засобів масової інформації в області, активно співпрацював з Іваном Івановичем. Співпраця не припинялася і під час моєї роботи начальником обласного управління по охороні державних таємниць у пресі.
Вже 8 років немає з нами Івана Івановича, та його справи живуть і будуть жити у вдячній пам'яті людей .
Заслужений журналіст України
Юрій Анісімов
«Херсонський вісник».- №47 (1213).- 21.11.2013.- стр.17