on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини регіону

22.03.2024, 13:15

Книга історій "Плач Херсонщини". Художниця створила ілюстрації використовуючи старослов'янські символи

  Художниця з Херсона Валерія Гуран працювала в Естонії та ...
20.03.2024, 23:16

Сквер на проспекті Незалежності в Херсоні назвали на честь Джона Говарда

  У Херсоні завершилось громадське голосування щодо перейменування ...
20.03.2024, 22:51

Присвятила 50 років свого життя театру. Історія Заслуженої артистки України з Херсона Олександри Тарновської

Заслужена артистка України Олександра Тарновська присвятила 50 років ...
> Теми > Кіно > Кінокритика > «Ад’ютант його превосходительства»

 

«Ад’ютант його превосходительства»

Хто став прототипом головного героя телесеріалу і чому у фільмі не варто вірити

Ця публікація зацікавила нас тим, що один з авторів сценарію фільму - Ігор Болгарин, наш земляк, народився і виріс у Великій Лепетисі, а деякий час жив у Голій Пристані.

Павло Кольцов, герой популярного радянського серіалу «Ад’ютант його превосходительства», змальований з реальної людини. По сценарію авторитетний білогвардійський офіцер насправді був агентом більшовиків. Його тезко-прототип, як і безліч учасників революції й громадянської війни, пройшов через трагічні події. Макаров видав мемуари, присвячені періоду підпільної служби. У книзі він представив себе червоним розвідником і керівником кримського підпілля. У 60-і автори телесеріалу взяли за основу його матеріали, не згадавши про автора.

Герої серіалу й реальне підґрунтя сценарію
Павло Макаров родом з Рязанської губернії, звідки після смерті глави родини перебрався в Крим для навчання в реальному училищі. Із приходом Першої світової добровільно призвався на румунський фронт. Революція зробила Макарова прихильником більшовиків, і навесні 1918-го Павло вже відповідав за створення військових загонів по дорученню Кримського військово-революційного комітету. Об'їжджаючи причорноморські території, Макаров потрапив у руки білогвардійського полковника Дроздовського, який прорвався на з’єднання з Денікіним. Не розгубившись, прапорщик представився штабс-капітаном Макаровим з 134-го Феодосїйського полку. У тих обставинах дроздовці не мали можливості перевірити інформацію, зарахувавши добровольця у свій загін.

Так Макаров без усяких таємних доручень червоних потрапив до білих. Як він сам пізніше зізнавався, служба під прикриттям принесла Батьківщині більшу користь, ніж полон. І незабаром Макаров знайшов підхід до прибулого в частину генерал-лейтенанта Май-Маєвського, у якого не особливо складалися стосунки з новими підлеглими. Штабс-капітан взяв начальника демонстрацією цілковитого розпорядження, відданості й бажання вислужуватися. Він доповідав командирові про всі кулуарні бесіди, плітки й пересуди з офіцерського середовища, завдяки чому Май-Маєвський і призначив Макарова ад’ютантом.

Ще однією причиною, по якій спритний більшовик користувався в генерала довірою, стало пособництво в задоволенні алкогольних фантазій. Всупереч кінообразу авторитетного генерала Ковалевського з «Ад’ютанта його превосходительства», реальний воєначальник був хронічним алкоголіком. Спритний ад’ютант охоче підпоював начальника, відповідав за похмільні сніданки й організацію жіночого супроводу застіль. Штабс-капітан легко маніпулював генеральським оточенням, забезпечивши посадами своїх людей. Діючи у зв’язці зі своїм братом, Макаров нерідко одержував цінні відомості й навіть займався шкідництвом у білих рядах. До вічно п’яного Май-Маєвського Павло доносив помилкові армійські зведення, тому генеральські накази йшли в розріз із реальною бойовою обстановкою. Не гидував штабс-капітан і стравлюванням між собою білих командирів.

Білогвардійська контррозвідка, звичайно ж, підозрювала про зрадників у своїх рядах. Полковник Щукін, що відповідав за чистоту своїх рядів, давно відчув щось недобре, наглядаючи за Макаровим. Але прямих доказів проти ад'ютанта не було. Коли взимку 1920-го білі розгромили Севастопольське підпілля, один з полонених назвав на допиті імена Макарова і його брата Володимира. Після затримки останнього розстріляли відразу, а Павло, піднявши повстання арештантів Севастопольської в'язниці, зумів втекти.

Розкритий ад’ютант наспіх організував у горах партизанський загін, який провоював у тилу білих до завершення громадянської війни. А екс-заступник Макарова Май-Маєвський відправився у відставку, згорівши в севастопольському готелі після чергової пиятики.

Прикрий арешт і реабілітація у Велику Вітчизняну
Із закінченням громадянської війни й перемогою більшовиків Макаров спочатку працював у ЧК, пізніше перевівся в міліцію. Незадовго до нападу Гітлера він написав власні мемуари «Адьютант Май-Маевского», де описав свої революційні пригоди. Так склалося, що книга побачила світ точно зі стартом великих чисток партійних і державних органів. Деякі підпільники оспорили письмові одкровення Макарова, і він відразу потрапив під роздачу. За нібито недостовірно викладені факти Павло був виключений із червоних лося кілька товаришів по службі Макарова, які частково підтвердили його розвіддіяльність, і після виходу на волю мемуаристові повернули персональну пенсію.

Доводячи свою вірність Батьківщині, із приходом Великої Вітчизняної Павло Макаров зібрав й очолив великий партизанський загін, який не раз відзначався в антинімецьких операціях на території Криму. Свідки його підпільної діяльності підтверджували, що гітлерівці навіть обіцяли місцевим за голову незручного партизана велику суму рублями, а радянське командування подарувало партизанському командирові кілька бойових орденів. Але за ці результати Макаров заплатив дуже високу ціну: фашисти стратили його матір і батьків дружини.

Конфлікт із радянськими кінематографістами
Після Перемоги відновився інтерес до мемуарів Павла Макарова. В 1968-му журнал «Вокруг света» надрукував сценарій до нового фільму «Адъютант його превосходительства» за авторством якихось Болгарина й Сіверського. Один з авторів -Болгарин - наш земляк, народився і вирісу Великій Лепетисі, а деякий час жив у Голій Пристані. Спочатку було згадано, що в основі сценарію лежить макаровська книга спогадів. Але потім ім’я автора зникло із всіх джерел. Офіційні сценаристи телефільму стверджували, що ідея належить їм і тільки їм, і що Макаров зовсім не прототип Кольцова. У генерала Май-Маєвського, затвердженням Болгарина й Сіверського, було кілька ад’ютантів.

Спробувавши установити справедливість, Макаров обрушив у свою адресу новий шквал розглядів, не зумівши домогтися визнання авторських прав. Після виходу фільму обидва сценаристи одержали престижні держпремії, а Макаров помер незабаром після кінопремьєри.

https://kulturologia.ru/ blogs/230821/50840/

Джерело інформації: «Вісник Олешшя».- №№ 75-76 (11757-58).- 23.09.2021.- стр.6

 

Напишіть свій коментар

Введіть число, яке Ви бачите праворуч
Якщо Ви не бачите зображення з числом - змініть настроювання браузера так, щоб відображались картинки та перезагрузіть сторінку.