on-line с 20.02.06

Арт-блог

06.09.2018, 13:50

Вересень-2018

Знову Вересень приїхав На вечірньому коні І поставив зорі-віхи У небесній вишині. Іскор висипав немало На курний Чумацький шлях, Щоб до ранку не блукала Осінь в зоряних полях. Р.Росіцький

Випадкове фото

Голосування

Що для вас є основним джерелом інформації з історії?

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Календар подій

  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Новини регіону

05.05.2024, 15:12

На Херсонщині солдат знайшов стародавній предмет та передав експонат до краєзнавчого музею

05.05.2024, 15:12

На Херсонщині солдат знайшов стародавній предмет та передав експонат до краєзнавчого музею

  Український військовий передав до колекції Херсонського обласного ...
05.05.2024, 15:02

На полотнах — троянди, тюльпани, маки та інші квіти. Художниця Яна Голуб'ятникова представила у Херсоні виставку робіт

  Художниця Яна Голуб’ятникова 1 травня презентувала ...
> Новини регіону > "Не занурити в глибину навколишнього жаху, а подарувати посмішку", - херсонська художниця Яна Голуб'ятникова
Всі новини

"Не занурити в глибину навколишнього жаху, а подарувати посмішку", - херсонська художниця Яна Голуб'ятникова

19.04.2024 11:45

 

Наразі в роботах херсонської художниці Яни Голуб'ятникової не побачити реалій війни. Навпаки, картини стали більш яскравими та насиченими. А в основі сюжетів закладені глибокі сенси про сприйняття навколишнього світу та відношення до нього. Яна вважає, що в її полотнах кожен побачить своє. Адже саме так працює філософія мистецтва.

Мистецтво як порятунок

Повномасштабне вторгнення Яна Голуб'ятникова порівнює з порожнечею, яка раптово поглинула все довкола: людей, діяльність, сенси. На той момент жінка не цікавилася політикою і вибухи лютневого ранку сприйняла як чергову автомобільну аварію під вікнами будинків. Усвідомлення того, що відбувається насправді буквально вибило з-під її ніг землю.

"Сенсові відчуття в мене більш розвинуті, ніж інстинктивні. Тож це було не життя, а існування заради рідних. Родину необхідно було годувати, а для цього шукати та відстоювати величезні черги за продуктами. І я робила це, десь автоматично, немов процес дихання, а десь за сприяння чоловіка, який неабияк підтримував мене. Стосовно всього іншого я відчувала лише суцільне спустошення та нерозуміння навіщо рухатися далі", – згадує Яна.

В такому стані херсонка пробула два тижні, поки не вирішила перевірити майстерню. Коли художниця зайшла всередину відчула себе нарешті у своїй стихії. Але почати знову малювати було не так легко.

"В мене є підхід до себе через поступове вмовляння: зараз трохи посиджу перед мольбертом, просто потримаю пензлик в руках… І це спрацювало, психологічно я зуміла спрямувати залишки своїх ресурсів на творчість. Це мене й врятувало. А ще, тоді я дозволила собі малювати тільки те, що хотіла. Бо це лише здається, що художники вільні працівники", – пояснює Яна.

З того часу мисткиня творила кожного дня, незалежно від обставин. Навіть коли в Херсоні не було електрики, води та тепла вона продовжувала працювати при денному світлі. Надягала дві пари вовняних рукавиць та ще одні гумові, щоб зручніше було працювати з олійними фарбами, але руки все одно замерзали.

Нині ситуація теж незмінна. Попри прильоти в сусідні будинки та постійні вибухи – Яна постійно за роботою в майстерні. Зазначає, з часом до цього просто звикаєш і не реагуєш на гучні звуки за вікном чи дзвін скла.

А ось, що було найстрашніше за ці два роки, посміхаючись жінка відповідає так: "Що не вистачить матеріалу для роботи. Бо без їжі та комфорту я можу прожити, а ось без полотен та фарб ні. Тому якось викручувалася та працювала. Картин під час окупації було написано досить багато, серед них три великоформатні. Найперше, що зробила після звільнення міста – замовила 10 метрів полотна. Отримавши посилку дуже раділа, бо без зайвих хвилювань могла втілювати творчі задуми далі".

Війна не вплинула на творчість

Художниця зізнається, війна не вплинула на її творчість. Роботи стали більш яскравими та насиченими, а домінантним кольором на них проявився білий. Хоча Яна й відмічає, що окупаційний доробок почався та закінчився схожими полотнами. Це зображення червоної смородини та червоної вишні на сірому тлі.

"Я думаю кольорами, не словами… Тому мені складно пояснити, перекласти, художню мову для інших. Ось просто я так себе відчувала на той момент. Та всі інші картини полонять погляд різнобарв’ям, тому що наразі мені хочеться підтримати своєю творчістю людей. Не занурити в глибину навколишнього жаху, а подарувати посмішку. Коли якщо не зараз навчитися цінувати й радіти життю?! Ніхто немає забрати в нас цього вміння", – розповідає Яна.

При цьому, в кожне полотно херсонка закладає глибокі соціальні підтексти. Зокрема, розкриває задум картини "Оле-Лукойє". На фоні квадратів з візерунками зображений герой казки датського письменника Ганса Крістіана Андерсона, котрий опікується снами дітей. Над слухняними він розкриває кольорову парасольку, а над неслухняними – чорну: "Це робота про совість, якою я хотіла нагадати дорослим про наслідки всіх їх дій та слів. Чорна парасолька завжди буде крутитися в голові, як би ми не хотіли забути свій негарний вчинок".

Ще однією роботою, створеною під час війни, є "Відьма". В ній художниця прагнула передати всесвіт жінки, який складається з багатьох різноманітних складових, що не поєднуються між собою, на перший погляд. Саме тому на полотні зображено безліч дрібних елементів: віники, склянки, пір’я тощо. Проте саме всі ці розбіжності та розшарування врешті призводять до цілісного розуміння сутності людини.

Водночас із тим мисткиня переконана, пережите під час окупації та війни неодмінно знайде втілення на її полотнах в майбутньому. Це вже проявляється, деякі з ідей трансформуються просто під час написання картин.

"В мене є робота "Сирин". Вона була закінчена наприкінці окупації Херсона. Я планувала її зовсім іншою, в темних відтінках, в готичному стилі я б сказала. Але "народилася" вона в червоних кольорах, з маками та намистами. За повір’ям цей птах - діва прилітає заспівати сумні пісні. Для мене це була досить болюча картина, писала її з німим питанням в голові: "Коли ж все це закінчиться, люди перевтіляться та врешті буде інший світ", – ділиться Яна.

Вона додає, однак полотно всі сприймають по-різному і більшість "зчитувань" не схожі з відчуттями художниці при його малюванні: "Як митець – я людина майбутнього. Тому у своїх картинах прагну викладати побудову нових сенсів й рішень. А ось для сучасних людей закладені почуття будуть слугувати точкою до змін та перебудови. Так працює філософія мистецтва. Саме тому, художник – це вкрай відповідальна робота, до якої треба відноситися трепетно та уважно".

Прототипи героїв – реальні люди

Яна працює над полотнами різного розміру та сюжетної композиції. Однак серед робіт помітно виділяються великоформатні полотна 2-2,5 метра, на яких вона зображає людей. Прототипами героїв стають реальні люди, більшість з них – херсонці. Зокрема серед них: письменниця Олена Маляренко, громадська діячка Наталія Чермошенцева, журналіст Дмитро Багненко.

"Натхнення шукаю у рисах знайомих та звичайних перехожих. Наприклад, до війни я дуже часто бачила в маршрутці одну жінку. Вона настільки припала до душі, що дала поштовх для написання трьох картин. Настільки мені запам’ятався її образ. Можливо я вже ніколи її не побачу, але ці риси назавжди будуть засвідчені в історії моєї творчості", – згадує Яна.

Іншого разу херсонка побачила в крамниці маму з донькою. Ідея перевтілення дівчині спалахнула в голові Яні в одну мить, тому без вагань вона підійшла та запросила її побути моделлю. Зазвичай мисткиня робить ескізи, основою яких є фотографії героя в образі. Костюми та фон жінка виготовляє власноруч, аби побачити та передати задум максимально реалістично.

А ось щодо вибору розміру полотен Яна пояснює так: "Чому саме великі? Це питання переслідує мене з початку кар’єри, особливо чим цікавляться колеги. Бо продати такі роботи зазвичай неможливо. Крім того, є принцип, що людина на портреті має бути меншою ніж в реальності. Однак це мій особистий прояв. Я хочу, щоб людина дивилася на себе чи на іншу людину "очі в очі". За цієї умови можна перенести себе на місце героя, аби перейнятися та зрозуміти його. І коли мені пишуть відгуки, що при погляді на картину відчувають поряд справжню людину, а не полотно – розумію, що я на правильному шляху".

Чи є місце виставкам сьогодні

Інтент останнім побачив більшість робіт Яни Голуб'ятникової в майстерні у Херсоні. Адже мисткиня за сприяння подруги та кураторки багатьох її виставок Альбіни Єрмакової вирішила відправити полотна у Київ. Там картини будуть представлені у галереї "Хлібня" та музеї-квартири П. Г. Тичини, де після експозиції залишаться на зберігання. Таким чином Альбіна прагне зберегти доробок Яни від можливих прильотів та пожеж внаслідок них.

"Цей процес розпочатий не лише для картин мого авторства, а й інших херсонських митців. Він не швидкий, бо транспортувати полотна сьогодні не дешево. Але поступово, сподіваємося, вдасться вивезти в більш безпечні регіони частину сучасного мистецтва Херсонщини. Це вкрай важливо. Тому що, на жаль, культурна сфера нашої області вже значно постраждала від дій окупантів", – пояснює художниця.

Це вже не перша виставка жінки після звільнення правобережжя Херсонщини. Роботи Яни можна було побачити в Миколаєві та Одесі. Не приховує, спочатку хвилювалася чи доцільні такі заходи сьогодні, але нині відшукала для себе відповідь: "Людина приходить у виставкову залу з різними задачами та думками. Але передусім вона робить це для себе. Мистецтво здатне непомітно для нас самих змусити зазирнути всередину, відчути певні почуття і плекаючи їх зрозуміти себе справжнього. Це може бути поштовхом посміхнутися чи зробити крок вперед у житті. Все відбувається по-різному, але навіть маленькі зміни в очах глядачів вже є найкращою винагородою для художників. Задля цього ми й працюємо і тому без мистецтва сьогодні не можливо прожити".

Сама ж Яна планує залишатися та працювати в Херсоні, адже лише тут відчуває себе на своєму місці й потрібною людям. Творчими задумами ділитися наперед відмовляється, лише зазначає – в процесі великий проєкт про жінок, тож роботи чимало. І дуже сподівається, що все задумане вдасться втілити в життя.

Яна Самко

16.04.2024

Джерело