on-line с 20.02.06

Арт-блог

13.05.2015, 09:45

May

Random photo

Voting

???

Система Orphus

Start visitors - 21.03.2009
free counters



Calendar

      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

News

01.08.2015, 13:17

Crazzzy Days

13.05.2015, 09:52

den-evropyi-v-hersone---2015

> People > Literature > Kichinskiy Anatoliy Ivanovich > Anatoliy Kichinskiy: about a poetry, bonuses, piar et al

 

Анатолій Кичинський: про поезію, премії, піар та інше

Нещодавно, а саме 4 квітня, відсвяткував своє 60-річчя Анатолій Кичиньский - один найзнаніших херсонських поетів, лауреат Шевченківської премії, художник і бізнесмен.
До ювілею у серії «Літературні скарби Херсонщини» вийшла нова книга Анатолія Івановича «Срібна голка і нить золота», в якій зібрані поезії з попередніх книг поета, кілька нових віршів, які ще ніде не друкувалися. А ще пан Кичиньский в книзі представлений як живописець - є 9 кольорових репродукцій його робіт.

- Анатолію Івановичу, Ви вважаєте себе більше поетом чи художником?
- Я в першу чергу поет, тому що в поезії досяг якогось рівня. Вище середнього, як на мене. А от у живопису я, очевидно, такого високого рівня не досяг, тому що на це потрібен був час, якого і раніше, і зараз дуже бракує. Якщо говорити про два крила творчості, то крило живопису не таке потужне, як моє крило поетичне...

- Хто, на Ваш погляд, може назвати себе поетом?
- Людина, яка мислить художніми образами. Колись дуже давно людина косила у полі пшеницю чи жито серпом, а потім йшла додому пізно і помітила, що в небі молоденький місяць схожий на серп, і прийшла з радістю додому, і сказала: «Подивіться на місяць - він же точно такий, як серп!» Оця людина - поет. Вона побачила таку схожість, без якої художньо-асоціативного мислення просто не було б. І якщо людина це бачить і починає мислити образно - оце і є поет.

- А як стали поетом Ви? На яких книгах виросли?
- Я почав читати дуже рано. Мій брат, на 2 роки старший за мене, пішов у школу, а я паралельно з ним учився читати і писати. Десь у 5 років я нормально читав, і змалечку читав дуже багато - сусідка працювала в сільській бібліотеці і приносила мені літературу. В школі, звичайно, була шкільна програма - не можу сказати, що ці твори так сильно на мене подіяли. Почав писати вірші десь в 5 класі, потім перерва була - не знав, де саме застосувати свої сили: то думав спортсменом бути, потім - журналістом. А у класі 9-10 почав звертати увагу на сучасних поетів - на тих, яких не вивчали у школі: Роман Лубківський, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Борис Олійник, Іван Драч, Леонід Талалай. Це пізніше я з ними познайомився і з багатьма товаришую... Оце на мене справило враження - поезія, яка не була в шкільних хрестоматіях.

- Як відбувається процес написання поезій?
- Дехто помилково вважає, що натхнення прийшло, сів - і швиденько написав. Але це не так, це професійна робота, якій треба приділяти дуже багато часу. Для мене процес писання віршів - це коли ти сідаєш за стіл, бажано щодня, і хоча б години 2-3 витрачаєш на те, щоб працювати, входити в потрібну колію, в поетичну атмосферу, в якій потім щось народжується. На жаль, часу на таку роботу в мене зараз немає, а тому те, що я зараз можу написати, це окремі рядки. А щоб довести все це до нормального стану, щоб зробити новий рукопис, потрібно десь 2-3 місяці постійної щоденної роботи. На жаль, останнім часом пишеться дуже мало.

- Чи вміє поет щось робити, окрім сплетення слів - тримати молоток, сокиру, приготувати борщ?...
- Дуже багато міг би розповісти, як я, навчаючись в Москві, робив із вареників і пельменів, які розтали, такого коржа чи пирога з м’ясом - рецептів є дуже багато по поводу приготування харчів. Молоток в руці тримаю, лопату теж можу. Правда, не завжди є можливість притінити ці вміння.

- Дехто вважає, що поетом можна бути лише замолоду - років до 30…
- Це не так. Був такий український поет Леонід Первомайський, який останню свою книжечку «Вчора і завтра» видав у глибокій старості, перед смертю. А вірші у ній були на такому рівні, на якому він в юності не писав. Якщо б Леонід Первомайський кинув писати після 30, ми б не мали тих високих зразків поезії.

- Бути поетом дійсно стало модно?
- Я цього не відчуваю. Але звернув увагу на одну річ: коли я був зовсім молодим і приїздив, наприклад, в Київ на якісь наради, поетичні семінари, там з 30 душ було 5 дівчат і 25 хлопців. Зараз навпаки - 5 хлопців і 25 дівчат. Якщо говорити про моду, то очевидно, для дівчат це зараз модно. А хлопці, мабуть, всі пішли в банкіри...

- Як Ви ставитеся до нового покоління сучасних українських поетів, Сергія Жадана, наприклад?
- Дуже поважаю його як поета, дуже талановитий хлопець. Можливо, я де з чим не згоден - з його позицією з приводу лексики, і на цю тему міг би з ним подискутувати...

- Стосовно нецензурної лексики?
- Так. Чому на обідній стіл поруч з тарілкою борщу не можна поставити тарілку з лайном? Гіпотетично можна, але ж ми цього не робимо. Є кухня, є їдальня, а є туалет…

- Про Подерев’янського навіть страшно запитувати…
- Мабуть, щось подібне, коли відбуваються якісь зміни, було протягом всієї історії людства. Але традицією залишається не весь авангард, щось відмітається. Я вважаю, те, що робить Подерев’янський, не приживеться ні в якому разі. Якщо людство візьме собі на озброєння саме те, що пропонує він і інші в такому ж ключі, значить, воно собі пришвидшує ходу до самозагибелі, до бездуховності, до знецінення людських цінностей.

- Але ж він насамперед художник, і за допомогою літературних експериментів йому вдалося привернуту до себе увагу як до художника…
- Моя позиція така: в літературі головне текст. Мине час, і нікого не буде цікавити, чи автор цього тексту лауреат якоїсь премії, чи він лівою ногою писав, чи він вчився відмінно в школі, чи був невідомо ким. Головне - текст. Так само і в живопису. А привертати до себе увагу, рекламувати себе, займатися піаром - це все навколо літератури, навколо живопису.

- Тобто, молодим авторам не треба привертати до себе увагу?
- Якщо це їм допомагає самореалізуватися, то ради Бога. Є люди скромні по натурі, вони пишуть-пишуть, пишуть-пишуть - ніхто про них не знає. А потім хтось дізнається і каже: та це ж геніально! А інший щось пише чи малює, а йому не дає спокою, що про це ніхто не знає, йому хочеться в першу чергу себе показати. Це просто натури різні. І не треба все зводити до чогось одного, що тільки отак повинно бути. У одного є талант пробити свої речі і стати дуже багатим, продаючи свій товар за великі гроші. А інший, можливо, творить щось набагато цінніше, а не може його реалізувати... Але час розставить все на свої місця.

- З часу отримання Вами Шевченківської премії пройшло вже 4 роки. Щось особисто це дало?
- Нічого. Ну, дали мені премію, вона в фінансовому плані щось там означала, ну, слава Богу, видали за бюджетні гроші зараз, через 4 роки, книгу - дуже добре. А для мене як творчої особистості що це дало? Я що, став краще писати? Все ж не може писатися на одному рівні. У кожного поета, і у класиків теж, бувають і спади, і злети. Одному вручення премії - як допінг. А я до неї ставився, і зараз ставлюся, спокійно.

- А взагалі, чи потрібні нам літературні премії?
- Думаю, потрібні. Таким чином хоч трішечки привертається увага до літературного процесу. Так би воно було, як тиха вода. А премії змушують звернути увагу: цікаво, а що він там написав? Один візьме погортає, скаже, що це нісенітниця, а другий почитає - і щось знайде для себе.

- Чи може сучасний поет прожити лише своєю поезією?
- Якщо він буде гарним менеджером, і на нього будуть працювати інші такі ж гарні менеджери, коли він дуже багато часу і уваги буде приділяти піару, то можна заробляти гроші. Тим паче, що таким людям можуть допомогти і якісь зарубіжні організації, виділяючи гранти. Але це своє творче життя треба таким чином спланувати, щоб цим саме і займатися. І дехто, до речі, це робить успішно.

- Судячи з того, що Ви ще й малюєте, й бізнесом займаєтесь, поезія вас не годує.
- Вона давно перестала мене годувати. За радянських часів я був, в основному, на творчих хлібах, багато друкувався, багато їздив, були виступи перед читачами. Я мав нормальні гонорари, за які міг тоді жити. Зараз, звичайно, коли система книговидання і книгорозповсюдження змінилася зовсім, вона не дає змоги заробляти поетові ті гроші, які він міг заробити колись. Зараз держава, можна сказати, повністю відійшла від цього процесу: що хочете, те й робіть. Я вважаю, що це помилково зроблено, не можна було віддавати таку важливу справу просто на відкуп.

- Що Ви можете сказати тим, хто вважає, що книга застаріла і незабаром відімре?
- Я вважаю, коли людина бере книгу в руки - це найінтимніший момент у процесі духовного росту. Я глибоко переконаний в тому, що людство обрало собі хибний шлях під гаслом «Хліба і видовищ». «Хліба» - це матеріальне, а «видовищ» - це те, що не вимагає зусиль ні мозку, ні душі. А от якби людина звернула увагу на культуру, мистецтво - те, що вимагає зусиль мозку і душі, і тоді мозок і душа не атрофуються, вони будуть розвиватися, і таким чином, можливо, людство і зверне із того хибного шляху, який, я переконаний, веде до самознищення.

“Херсон Маркет плюс”.- №16 (222).- 28.04.2010.- стр.19

Leave a reply

Enter the number you see to the right.
If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page