Андрій Богун і перше золото України на фестивалі UNICA
Україна взагалі і Херсонщина зокрема відтепер мають золотк медаль «UNICA».
Їі на конкурсі однохвилинних фільмів виборола робота «Камінь» нашого земляка з Малої Олександрівки Андрія Богуна, студія «Летающий цветок».
- Андрію, і чим Ви взяли глядача?
- Ніколи не знаєш, що може зачепити глядача. Ти можеш думати: тут будуть плакати, тут сміятися... А виявляється або навпаки, або взагалі люди починають реагувати в якомусь несподіваному місці. Я не можу сказати, що там було таке сильне, що глядачі в кінці кінців звелись до однієї думки і сказали: «Оце краще кіно».
- Тоді розкажіть, де і як Ви його знімали.
- На батьківщині, у моїй улюбленій Маленькій Олександрівці. Фільм знятий за мотивами пісні російської співачки Світлани Копилової «Брошенный камень», сюжет пісні і її мелодія були взяті для фільму. Спочатку в голові з'явилася картинка, потім місяці зо два це складалося до кучі. Найцікавіше те, що це фактично перша робота, яка на професійному рівні робилась. Була розкадровка. Я, як Тарковський, картинки, сюжети міняв місцями, ніби пасьянс розкладав... Ми намагалися розкласти фільм точно по схемі, і щось вийшло, хоча я не скажу, що там все суто математично. Просто є якась інтрига, яка зачепила. Там присутня інвалідна коляска, інвалід, якому допомагають. Знаєте, на форумах кіноаматорів до фільмів, де йдеться про інвалідів, купа коментарів: «А, знов на жалість давлять...» І фільми начебто добрі - про безрукого, який плаває і золоті медалі виборює; про сліпого; про хлопчика, що на протезі ходить... Але виникає таке відторгнення, думка, що автор захотів просто «виїхати» на інвалідах. Мені б самому не хотілося, щоб про мене так думали. Тому фактично я там інваліда грав - хотів показати його трошки-трошки, що десь він присутній, але щоб в кадр не ліз...
- І багато Вам коштувало відзняти фільм?
- Це, мабуть, найдешевший фільм. Усе на добровільних основах було. Людина за спасибі надала машину, так само ми коляску інвалідну доставали, і люди допомагали - за спасибі.
- До Болгарії на фестиваль їздили?
- Ні. В мене була дилемма - або поїхати з театральним коллективом по а Україні, або одному десь далеко, «на деревню к дедушке». Я не мав надій на в те, що наша робота отримає нагороду, тому обрав синицю в руках: ми поїхали з колективом до Севастополя і там виступили. І гроші залишилися в країні...
- 3 театральним колективом? Цим Ви і займаєтесь у час поза створенням кіно?
- Ми з дружиною педагоги (Марина Богун - співавтор фільму, але скромно вважає себе більше музою і вихователем дітей-акторів, і впевнена, що левову долю роботи виконує саме Андрій - ред.). Марина, як і я, вчитель малювання та креслення, за другою освітою - вчитель англійської мови. Дружина працює в школі, а я - в районному Великоолександрівському будинку культури, і там вже великий перелік того, як це називається: заслужений майстер народної творчості України, керівник зразкового колективу театру-студії «Болеро», керівник колективу «Студія простір», художник-декоратор - і досить...
- Щось не чую у цьому переліку нічого про відео-гурток...
- А його і немає. Просто існує проект «Летающий цветок» , куди запрошуються різні люди - познімати чи позніматися, чи ще якось взяти участь. На цьогорічну «Кінокімерію» ми подали таку спільну роботу-фільм «Грань».
- В який момент потягло на відео?
- Перша робота, яка не була схожа на сімейне відео чи на зйомку весілля, - ми знімали на природі одну з наших театральних постановок. Було відзнято багато матеріалу, діти вставали в 5 годин ранку, щоб в кадрі був світанок... Вийшов такий перший художній фільм, короткометражка. Потім ще було декілька відеоверсій театральних постановок, і вже років через 5 фільми стали більш схожі на кіно і робилися окремо від театру.
- А вперше коли взяли до рук камеру?
- Найперша була не наша. Нам дали познімати весілля. Своя камера з'явилась приблизно років 12 тому. Зараз я з нею не розлучаюсь - чи то вона в мене до руки прилипла - але в багатьох людей саме таке враження і залишається. «О, а що, ти камеру з собою не взяв?»
- Час для творчих проектів коли знаходите?
- Коли всі діти лягли спати... Фактично, я не обтяжений якимись великими насущними проблемами. Я можу під час роботи в будинку культури зайнятися якимось проектом - так чи інакше він потім все рівно використовується в нашому районному БК.
- В інших конкурсах брали участь?
- Про перший фільм, який попав на фестиваль, я і не знав. Я робив студентське кіно на замовлення Херсонського держуніверситету. На конкурсній програмі в університеті наш фільм не відзначили, але послали на «Кінокімерію», і він там зайняв 3 місце. З часом пробував сам подавати свої фільми. Були і нагороди. Цього року в Ярославлі (Росія) на православному фестивалі «Свет миру» наш «Камінь» взяв першу премію. На фестивалі «Ранок» в Кіровограді нагороди отримали і «Камінь», «Чиста». Результати багатьох конкурсів ще не знаємо. «Кінокімерія» для нас стала поштовхом. Тож коли знімаєш (а знімаєш, звичайно, для себе), з'являється підспудна думка: «А може, це кудись послати, щоб робота не загубилася вдома у стопці дисків, а її побачив світ...»
- Тож «золото» маєте. А що далі?
- Зараз є таке відчуття, що я навряд чи переплюну «Камінь»...
- А вчитися робити кіно на професійному рівні бажання є?
- Я боюсь вчиться, бо якщо буду знати, як це робити правильно, можу загубити свій світогляд, буду створювати по штампу. Але якщо б запросили у вуз хоча б заочно - можна було б. Це питання на «Кінокимерії» ставилося неодноразово, але вирішення воно ще не має.
P.S. Представник від UNICA Apт Хованесян (Армения) порадив Андрієві не зупинятися на однохвилинних фільмах і виборювати «золото» в основній програмі фестивалю UNICA. Тож побажаємо земляку удачі і подальших нагород.
Лариса Жарких
"Херсон Маркет плюс".- №39 (349).- 27.09-03.10.2012.- стр. 15
