Асканія-Нова очима німецького генерала
Еріх фон Манштейн (1887-1973) - німецький генерал, фельдмаршал. У роки Другої світової війни командував 11-ю армією під час захоплення Криму, у 1942-1944 роках – групою армій «Дон» та «Південь». У своїх мемуарах «Втрачені перемоги» він згадує своє перебування в Асканії-Нова.
Ось як генерал описує селище у вересні 1941 року після відступу радянських військ: «Перший ешелон штабу армії, щоб бути ближчим до обох фронтів армії, розмістився вже 21 вересня в Ногайському степу в Асканії-Нова, який раніше належав німецькому прізвищу Фальц-Фейнов . Раніше це було відоме у всій Росії зразкове господарство, тепер же маєток став колгоспом. Будинки тут запущені. Всі машини були зруйновані радянськими військами, що відступали, а обмолочений хліб, зсипаний горами просто неба, був облитий бензином і підпалений. Купи хліба тліли і диміли ще цілі тижні, загасити їх було неможливо…».
Генерала вразив заповідник того періоду: «Прямо посеред степу піднімався великий парк із струмками та ставками, на яких жили сотні видів водоплавного птаха, від чорно-біло-червоних качок до чапель та фламінго. Цей парк у степу був справді райським куточком, і навіть більшовики не доторкнулися до нього. До парку примикала обгороджена ділянка степу, що тягнеться на багато квадратних кілометрів. Там паслися найрізноманітніші тварини: олені, лані, антилопи, зебри, муфлони, бізони, які, гну, важливі верблюди і багато інших тварин, які відчували себе дуже добре. Тільки небагато хижих тварин утримувалися в закритих вольєрах ... »
Назавжди запам'яталася генералу 11-ї армії зустріч із зміями на території заповідника: «Одного разу було оголошено повітряну тривогу. Начальник штабу полковник Велер передбачливо наказав свого часу відкрити біля будівлі штабу щілину, і по його команді всі офіцери штабу спокійно попрямували туди, дотримуючись, як завжди на військовій службі, субординації. Коли з'явилися перші літаки, що низько летіли, і всі попрямували до сходів, що вели в щілину, полковник Велер раптом зупинився на нижньому щаблі, як укопаний. Позаду нього пролунав голос одного з офіцерів: «Насмілюсь попросити вас, пройти трохи далі». Велер з люттю обернувся, не посунувшись ні на крок, і крикнув: Куди далі? Я не можу! Тут змія!
І, правда, всі, хто підійшов, побачили на дні щілини змію досить непривабливого вигляду. Вона наполовину підвелася, люто розхитувала головою і час від часу видавала злісне шипіння. Вибір між літаками супротивника та змією було вирішено на користь літаків.
Цей випадок був темою розмов за вечерею. Начальнику інженерної служби рекомендували включити до програми бойової підготовки, поряд з виявленням мін, також виявлення змій. Але взагалі тоді доводилося перевіряти всі будівлі, чи немає в них мін уповільненої дії, оскільки у Києві німецький штаб, а в Одесі румунський штаб загинули від таких мін».
Як стверджує генерал Манштейн, у заповіднику траплялися й інші кумедні випадки: «Одного разу начальник оперативного відділу сидів за своїм робочим столом, заглиблений у карти. В одноповерхову будівлю забрела ручна лань і з цікавістю розглядала своїми лагідними очима схеми, що висять на стіні. Потім вона підійшла до полковника Буссе і досить незграбно штовхнула його мордою в поперек. Він не любив, коли йому заважають за роботою, схопився зі стільця і закричав:
"Це ... це вже занадто ..." - і, обернувшись, побачив замість очікуваного порушника спокою меланхолійні очі лані. Він випроводив незвичайну відвідувачку. Коли ми йшли з Асканії-Нова, він захопив з вольєру двох хвилястих папужок на ім'я Аска і Нова. Вони весело пурхали кімнатою оперативного відділу. Щоправда, вони заважали нам менше, ніж незліченні мухи, що особливо любили червоний колір. Результатом цього було те, що на картах, що висіли на стіні тривалий час, військ противника, помічених червоним, поступово ставало дедалі менше. На жаль, насправді було навпаки».
Але не лише курйози згадує Манштейн у своїх мемуарах. Він говорить про загострену обстановку, про те, що противник завдає фронтальних ударів своїми двома арміями, щоб зірвати наміри щодо Криму.
Ми ж бачимо за цими рядками неймовірні зусилля наших відступаючих військ, які не бажають віддавати німцям Крим, які відчайдушно борються на Таврійській землі.
P.S. Мета публікації зовсім не прославлення німецького генерала, військового злочинця, засудженого британським військовим трибуналом, а спроба зазирнути в те далеке невідоме минуле, можливість побачити селище у вересні 1941 року навіть очима фашистського командувача. Ми маємо про це знати.
Цитати взяті з мемуарів Манштейна, глава «Бій на два фронти. Прорив через Перекопський перешийок і бій біля Азовського моря».
Людмила Ташкевич – член Українського фонду пошуку
"Новий час".- №28 (163).- 15.07.2010.- стор.15.
