Найдавніша "професія". Як з нею боротися
ЗНАЙОМТЕСЯ: «ЧОРНІ АРХЕОЛОГИ».
Так, мова йтиме саме про них – про тих, хто «вештається» там, де знаходяться археологічні пам'ятники: поселення, поховання та військові міста. Вони їх розкопують для отримання матеріальних благ.
Згадки про старовину нехай вас не дивують: це явище справді дуже давнє. Відомо, що воно виникло вже кілька тисяч років до нашої ери – невдовзі після того, як у Єгипті, у знаменитій Долині Царів, з'явилися перші поховання фараонів. Тому можна сказати, що «чорна археологія» з'явилася набагато раніше за археологію «білої» - легальної та наукової. Втім, сама назва дуже умовна: звичайно ж, самовільне розкопування поховань, поселень тощо археологією не є. Назвемо речі своїми іменами, це – пограбування історичних пам'яток. Або, якщо хочете, щоб звучало більш-менш ввічливо – нелегальна діяльність із добування предметів матеріальної культури минулих епох. Така діяльність, до речі, може не мати комерційної складової, коли ці предмети видобувають не заради грошей, а для інших цілей. Але шкода і в цьому випадку чимала.
ІСТОРІЯ: ВІД ЄГИПТУ ДО XX СТОЛІТТЯ.
Отже, ми вже знаємо, що перші «чорні археологи» турбували порох фараонів. І це незважаючи на всі ритуали та обряди, незважаючи на безліч найсуворіших заборон, проголошених та освячених релігією. Я вже не говорю про те, що робили з тими розкрадачами, яких заставали «на гарячому»: чогось, а винахідливості тодішніх катів вистачало. Але нічого не допомагало. Видно, спрага золота була сильнішою...
Через постійну небезпеку пограбування місця поховання фараонів дедалі більше зміцнювали. Тож багато в чому саме завдяки нічним злодіям піраміди будували все більшими. Потім поховання почали «заганяти» в землю: замість видимих здалеку пірамід стали споруджувати таємні гробниці. Але майже всі поховання так чи інакше зазнавали руйнування.
«Славна справа» розкрадання історичних цінностей було продовжено у різних країнах та в різні епохи. У ХІХ столітті цього не уникла і Україна-Малоросія. Відомий дослідник історії нашого краю та один із засновників Херсонського краєзнавчого музею Віктор Гошкевич писав про те, що залучені розповідями про набиті козацьким золотим горщики та скрині, селяни розкопували кургани (які, зауважу, далеко не завжди мали бодай якесь відношення до козаків) та інші місця, що мають археологічну цінність. «Цілі села та села божеволіють», - так про це явище писав ввічливий і гранично коректний дослідник. Видно, знаменитого історика «дістали», і вже в ті роки збитки від таких «розкопок» були значними.
Треба сказати, що «чорна археологія» (пошукання скарбів, руйнування гробниць та інше) - явище не тільки древнє, а й майже постійне. І за всіх часів перебувають люди, які цим займаються. Проте, у різні періоди інтенсивність цієї напасті була однаковою. Так, наприклад, у роки існування СРСР "чорна археологія" була явищем рідкісним. Про причини особливо гадати не доводиться. Жорстка система влади, виховання та пропаганда забезпечували низький рівень злочинності. Тому на самодіяльні розкопки вирішувалися мало хто. Крім того, в СРСР фактично був відсутній ринок збуту: вивезення археологічних знахідок за кордон було майже неможливим, а продавати їх усередині країни не було кому - колекціонерів в СРСР майже не було. А ті, які були, намагалися працювати, як зараз кажуть, «у правовому полі»: скуповували за безцінь випадкові знахідки у колгоспників та школярів.
1990-ті РОКИ: ЧАС ЗМІН.
Після 1992 року ситуація різко змінилася. По-перше, від колишнього «законослухняності» не залишилося й сліду. По-друге, «залізна завіса» перестала існувати і виїзд за кордон з різними цілями і на різний час (на ПМП, на заробітки, як турист і так далі) з недосяжної мрії перетворився на реальність. А тому реальним став і вивіз того, що вивозити з рідної країни і не треба - її національного надбання. Та й пильні контролюючі служби вже були не ті, що раніше. Успіх та безпека провезення контрабанди залежав від вирішення технічних та фінансових питань. Простіше кажучи – як сховати і кому і скільки заплатити.
Крім того, було ще кілька особливих обставин, що спровокували сплеск активності «чорних археологів» в Україні. Справа в тому, що навіть ті археологічні знахідки, які відносяться до того самого часу, але були зроблені в різних місцях, сильно різняться. Воно й зрозуміло: у давнину у кожному більш-менш великому поселенні люди самі робили посуд, карбували монети – і все це мало свої особливі риси. Тож, наприклад, на ольвійські та скіфські вироби із південної України зарубіжні колекціонери вже давно облизувалися, як коти на сметану. Та не тут було - межа «на замку»... І лише після 1992 року придбання цих рідкісностей стало цілком доступним. На жаль.
ХЕРСОНЩИНА: ЩО У НАС Є І ЩО ГРАБУЮТЬ.
А чого у нас тільки немає – точніше, кого тільки не було. Скіфи, готи (так звана Черняхівська культура), римські поселення, елліни, сармати... Парковки, кургани, поховання, місця битв: у цих археологічних пам'ятниках відображені різні сторони життя тих людей, які тут поселялися або з'являлися. Таких місць (де виявлено присутність залишків матеріальної культури минулих епох) у Херсонській області виявлено чимало – близько 4000.
На питання, що беруть, можна відповісти швидко і впевнено - все поспіль! Головне, щоб можна було знайти вироби із дорогоцінних металів. І тут можливість продати такий виріб очевидна. Але відкопують і «тягнуть» та інше – вироби із бронзи, кераміку тощо.
Ну а щодо шкоди та небезпеки... По-перше, осідаючи у приватних колекціях, археологічні знахідки губляться для науки. І навіть якщо їх колись знову принесуть до музею, наукова цінність їх буде мінімальною. Тому що без відомостей про місце виявлення, глибину залягання, склад і особливості ґрунту визначити час виготовлення та приналежність до якоїсь культури майже неможливо. Адже археологи не боги... Крім того, непоправну шкоду завдають і самим археологічним пам'ятникам. Нічого дивного в цьому немає: варварські методи розкопок руйнують і будову, і речі. Або все це буває перемішано так, що ідентифікувати культуру (хто тут був і все це залишив) і визначити час існування стає неможливо. У цьому плані особливу шкоду завдає розкрадання монет: адже саме з монет найлегше здійснити датування. Взагалі, металеві вироби страждають від сучасних осквернювачів гробниць дуже сильно. Так, в Ольвії було викрадено майже всі так звані свинцеві листи - пластини зі свинцю, на яких вели різні записи. Оскільки паперу тоді ще не було, а єгипетський папірус був дуже дорогий, то писали на свинці. Тому на цих табличках фахівці могли прочитати дуже багато цікавого: грошові розрахунки, документи, особисті листи тощо. Що вже тут сказати – втрата непоправна!
КЛАДОШУКАЧІ. Хто вони?
Взагалі всі вони досить різні. Але якщо ви думаєте, що нинішній «осквернитель гробниць» - це такий собі моторошно-похмурий суб'єкт (щось середнє між класичними зображеннями пірата, розбійника і контрабандиста), то це не так. Зараз ті, хто цією поганою справою займаються, виразно поділяються на два «види». Перший це ті, яких можна умовно назвати міськими (або «інтелектуалами»). Зазвичай вони мають вищу освіту (найчастіше історичну) – і це не випадково. Адже треба знати, де шукати і що шукати. А якщо знайшов – бажано визначити що це таке. Або вміло довести, що це саме те і є те, що шукає замовник, навіть якщо це зовсім не те. Тобто що це саме ті монети, прикраси тощо – скіфські, а не сарматські, наприклад. Трохи більш рідкісні, ніж насправді, на 2-3 століття старші - і таке інше. Щоб продати дорожче.
Другий вид, або низова ланка незаконних розкопок – мешканці тих сіл, що знаходяться поблизу археологічних пам'яток. Раніше вони копали рідко, з власної ініціативи та без конкретної мети – «щоб було». Тепер ця діяльність здійснюється з метою цілком певної – отримання грошей. І під кваліфікованим керівництвом: приїжджають «інтелектуали», кажуть, що братимуть (монети, кераміку), у яких розмірах та за якими цінами.
Не виправдовуючи «сільських», можу сказати таке: вони займаються цим не від хорошого життя. (У якому стані знаходяться наші села, гадаю, пояснювати не потрібно...) А отримують гроші. А іноді розрахунок здійснюється і взагалі в абсолютно безглуздих та принизливих формах. «Міняємо предмети старовини на шкарпетки, труси та мило» (!) – такі оголошення були розвішані в одному із сіл на узбережжі Каховського водосховища.
ЗАХОДИ БОРОТЬБИ: ЩО Є І ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ.
«Умисне незаконне знищення, руйнування чи пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини – караються штрафом до 100 мінімальних доходів, що не оподатковуються... або позбавленням волі на строк до 3 років». «…Дії, вчинені щодо пам'яток національного значення… караються позбавленням волі на строк до 5 років». «Дії..., вчинені з метою пошуку... предметів, що походять з об'єктів археологічної спадщини, караються позбавленням волі на строк від 2 до 5 років».
Це витяги з Кримінального кодексу України, стаття 298. Якщо ж із використанням службового становища давнини крав, то, згідно з частиною 4 тієї ж статті, можна і на 8 років загриміти! Що й казати, виглядає це все дуже серйозно! Лихо лише в тому, що ця практика «мертва». Так професійні юристи називають законодавчі акти, які застосовуються дуже рідко. У Херсонській області, наприклад, за цією статтею не було засуджено жодного аматора «покопатися».
Євген РОМАН
Гривня.-14.08.2008
