> News > Незламна Олександрівка: 15 цікавих фактів з історії села
Незламна Олександрівка: 15 цікавих фактів з історії села
27.10.2024 00:03
Мальовниче село Олександрівка Станіславської громади, яке розташоване на березі Дніпро-Бузького лиману, має багато краєзнавчих “родзинок”. Тут завжди жили вільні люди, які не корилися ворогу та відстоювали свої права.
Пропонуємо вам дізнатися 15 цікавих фактів з історії Олександрівки.
- Понад 2 тисячі років тому неподалік села греки-колоністи заснували поселення Ольвійської хори. “Скельку” відкрив майже 130 років тому Віктор Гошкевич. Це місце мало напрочуд вдале географічне розташування та було форпостом на ближніх підступах до міста-держави Ольвії. Городище “Скелька” з двох сторін відокремлене глибокими балками й поділене на дві частини – акрополь та житлові забудови.
- Знімок городища “Скелька” фотографа з Олександрівки Олега Марчука потрапив до десятки найкращих робіт української частини найбільшого міжнародного конкурсу фотографій “Вікі любить пам’ятки” у 2020 році. Нагадаємо, що тоді для участі у конкурсі 550 авторів подали рекордну кількість робіт – понад 47 тисяч світлин та відео, присвячених пам’яткам культури України.
- Вважається, що свою назву село Олександрівка отримало у 1781 році на честь батька російського окупанта тих часів – генерал-фельдмаршала Петра Олександровича Рум’янцева-Задунайського. Він володів тут 9366 десятинами землі. У 1795 році в селі мешкало 75 кріпаків, за переказами, їх привезли з Полісся або Білорусі – просто поміняли на собак.
- Проте є версія, що село виникло раніше і заснували його саме запорозькі козаки. У 1754 році майбутня Олександрівка мала статус козацького зимівника і називали його Нижні Солонці або Бубликові. Зимівник – це маленьке поселення і господарський осередок на території Вольностей Війська Запорозького Низового у XVIII ст. Зимівники вільно засновували неодружені козаки та члени січової громади.
- Окрім зимівників, тут були рибні заводи – сапетні. Козаки займалися в них виловом і переробкою риби. В сапетнях рибу сушили, солили, в’ялили, варили риб’ячий жир. Назва “сапетня” походить від кошиків для риби – “сапет”, які виготовляли з плетеної лози чи канатів. Також жителі Нижніх Солонців або Бубликових добували сіль у Прогноях. Саме село належало до Перевізької паланки Запорізької Січі.
- Саме у 1754 році згадуються зимівники запорожців на місці теперішньої Олександрівки – Петра Курила (Нижні Солонці) з Іркліївського куреня, Андрія Кичкіня (Бубликові) з Дядківського куреня, Грицька Глинного (Бубликові) з Іркліївського куреня.
- На околиці Олександрівки є могила козака Коношка. На кам’яному хресті напис – “Бившаго Війська Запорозькаго козак куреня Платнирівскаго. Зде опочиває раб Божий Василь Коношко блаженно пам’яти 1782 року місяця генваря 10 дня”. Як кажуть, у Платнирівському курені жили найбільш вправні зброярі, адже навіть саме слово “платнер” означало зброю.
- Також село Олександрівка мало такі назви як Кашові, Штихова, Милорадовича. На початку ХІХ ст. селом володів жорстокий поміщик Милорадович. Його кріпаки важко працювали на панщині по 4-5 днів на тиждень у жнива, навіть у святкові дні. Доведені до відчаю близько 170 кріпаків Олександрівки у червні 1851 року пішли у Херсон зі скаргою на свавілля керуючого маєтком Милорадовича та відмовилися сплачувати повинність. За непокору нелюд-поміщик віддав найбільш активних бунтівників у солдати. Дві роти карателів по 200 разів відшмагали чотирьох селян різками, одного – 300 разів. Тому й Штикове (Штихове) – від різок або штиків, якими били селян.
- В Олександрівці до Жовтневого заколоту 1917 року діяло п’ять рибних заводів, млин, невеликий цегельний завод, 6 крамниць. У селі виготовляли вишиті рушники, прикраси з черепашок, які продавали на базарі у сусідньому Станіславі. У 1881 році тут з’явилася земська однокомплектна школа, яку за свої кошти побудувала сільська громада.
- За словами вчителя та краєзнавця з Олександрівки Юрія Григоровича Маковецького, в Олександрівці був збудований відомий на всю Херсонщину кам’яний млин. У селі досі збереглася назва вулиці, де він стояв, – Мельнична. “Кам’яний млин у Олександрівці відомий з кінця 19 сторіччя. Старожили казали, що у мельника була велика родина – 10 дітей. І кожному з них хазяїн вітряка побудував хату поблизу млина, там вони разом жили і працювали. Сюди привозили пшеницю навіть з Херсона та Миколаєва, бо якісне борошно виходило. Потім, вже в середині ХХ століття, млин не працював, лопасті його пропали, але міцна кам’яна будівля стояла, там ще хлопці місцеві у футбол гуляли”, – говорить краєзнавець. За словами Юрія Григоровича, у 70-х роках минулого століття млин розібрали по цеглинці, все пронумерували і перевезли у Пирогів. Але так до кінця і не відреставрували, хоча тоді на новому місці млин знову постав у своєму первісному вигляді.
- У День музеїв 18 травня 2024 року у Національному музеї народної архітектури та побуту України у Пирогові представили оновлений млин з Олександрівки, який відновив фонд “МХП-Громаді”. Тепер вітряк повноцінно працює і представляє автентичну культуру Півдня України.
- Як повідомив Юрій Маковецький, у Олександрівку у 50-х роках минулого сторіччя приїхало дуже багато переселенців з Вінниччини, які працювали у місцевому колгоспі та радгоспі. Також їхали сюди і з Кіровоградщини. “Взагалі жило 14 національностей: більше всього – українців, але були і росіяни, білоруси, молдавани, німці, поляки, греки, кримські татари. Чув незвичайну історію про місцеву доярку, яка була справжньою француженкою. У концтаборі під час Другої Світової війни познайомилася з чоловіком з наших країв, переїхала сюди, народила сина, якого Французом називали у школі”, – розповідає краєзнавець.
- Юрій Григорович Маковецький навів приклади цікавих прізвищ із Олександрівки: Зачоси (у когось в родині було волосся йоржиком, приліпилося прізвисько), Колокот (забивали сваї-палиці в лимані, щоб ловити рибу).
- Село Олександрівка опинилися у горнилі війни Росії проти України вже у березні 2022 року. Через Олександрівку російські окупанти намагалися прорватися в напрямку Миколаєва. Але українські захисники зуміли зупинити ворога. Тут тривали запеклі бої. У результаті обстрілів із 900 дворів вціліли приблизно 20. Відомо про 19 загиблих цивільних мешканців, ще двоє – зникли безвісти.
- До повномасштабної війни з Росією в селі проживало понад 2500 мешканців. Нині – рахунок йде на сотні, проте олександрівці не здаються: продовжують допомагати ЗСУ та працювати на перемогу! Олена Бджола
