Хороший сон про Херсон
Усе-таки як мало знаємо свій край! Часом про заокеанські принади чуємо більше. А варто лише провести ніч у поїзді — і ви у степах, плавнях або на морі, які потім згадуватимете, мов сон. Хороший сон, наперекір дотепникам.
херсонщина подарувала відкриття навіть досить обізнаним членам нашої журналістської групи. Рекламно-інформаційний тур влаштували обласна державна адміністрація, управління культури і туризму, Південноукраїнська регіональна філія Національної туристичної організації та тур-фірма «Юміс». Подорож, дякувати організаторам, вийшла вдалою.
Тихе, неспокійне місто
Херсон — відносно невелике південне місто-порт — як з'ясувалося, доволі колоритний. Життя його розмірене та спокійне, але це лише на перший погляд приїжджим зі столиці. Улітку місто оживає і гомонить — стає перевальним пунктом для тих, хто прямує на Чорномор'я чи Азов'я. Зробили так і ми, лишивши Катерининський собор, краєзнавчий музей, проспект Ушакова та інші «родзинки» до наступного прес-туру.
Допитливі птахи й чудернацькі туристи
Від'їхали недалеко. Переправившись на лівий берег Дніпра, раптово поринули у зовсім інший світ — царство природи! Чекало ціле море плавнів, безліч каналів, проток і острівців, які утворились на двох рукавах Дніпра — Чайці та Конці. Стрімка, хоча й доволі виснажлива прогулянка на байдарках принесла купу кумедних пригод і здивувань. Цікаво, як можуть співіснувати ця величезна оаза дикої природи та місто, повне машин? Тихий шелест козацьких очеретів... Птахи, які з не меншим інтересом витріщаються на чудернацьких туристів, ніж ті на них. Сплески води під носом байдарки... Мимоволі спиняєш лет швидкого човна і, милуючись навколишньою красою, поринаєш у власні думки.
Гостинна «Чайка»
Маневруючи на баркасі вузьким каналом, опиняєшся у селищі з дивною назвою Гола Пристань. Досить часто місцеві називають його «гола, пристАнь!» — натякаючи на розкутих туристок, які іноді відвідують ці місця...
Під Гопрами (це ще одна назва курорту) знаходиться оселя сільського зеленого туризму «Чайка», її господарі гостинно прийняли нас, смачно нагодували, солодко напоїли, дали відпочити та досхочу повилежуватись у затінку на сіні. Де й спека поділася!
Власне, база ще на стадії розвитку, але вже пропонує відвідувачам насолодитися відпочинком у середовищі, що відображає дух Таврії. Уявлення про історію та культуру українського Півдня ми дістали з огляду предметів старовинного побуту. А під час екскурсії на моторному човні «погуляли» цілими полями білих лілей і латаття, плюс мальовничим Бобровим озером. Адже «Чайка» наша «живе» в самій гущавині плавнів.
Потрапивши у лабіринт каналів та проток, раптом розумієш, як легко тут загубитися, навіть місцевому. Рівень води змінюється, утворюються нові острівці й течи... На жаль, це процес недуже позитивний і відбувається не без участі людини. Гайда у плавні, поки вони є!
Якщо серйозно, ці краї мають величезний і (увага, туроператори!) практично незадіяний рекреаційний потенціал. Принаймні засновники «Чайки» мають амбітні плани і поступово втілюють їх з успіхом. Отож можна тільки привітати їх і побажати плавням туристичного процвітання!
Барви Лазурного
Селище з такою назвою на березі Чорного моря відоме своїми золотими пляжами, теплим, неглибоким і справді лазуровим Чорним морем. Це місце спокійне, без надто гамірного нічного життя,
; зате з м'якеньким пісочком і чистим морем. Воно добре підходить для сімейного відпочинку. Три десятки баз, пансіонатів та барів чекають!
Нам пощастило побувати на пляжі пансіонату «Канни». Згодом, повернувшись до Києва, я розповідав усім про відпочинок у Каннах, на Лазуровому узбережжі, та ще й під час проведення Каннського кінофестивалю... Єдине, чого не уточнював, то це на якому морі — Чорному чи Середземному.
Стріла у морі
Арабатська стрілка — це найдовша у Європі морська коса (112 кілометрів, уявіть!). Вона пронизує західну частину Азовського моря з півночі на південь, сполучаючи «континентальне» місто Генічеськ із Керченським півостровом у Криму. Основу унікального утворення становлять переважно мушлі, які у незліченній кількості виробляє Азовське море, та ще й «цементує» мулом і піском.
Усе східне узбережжя коси є суцільним широким піщаним пляжем — і так понад сто кілометрів! Прибій постав перед нами у всій своїй красі, залитий променями призахідного сонця. І нікогісінько, тільки група спраглих до краси журналістів. Море лагідне й таємниче. Можна було йти годинами наодинці з хвилями і вбирати романтику разом із цілющим йодом у повітрі.
Я пообіцяв собі повернутися сюди до схід сонця. Та нелегка це справа — розбуркати когось із групи о четвертій ранку. Розійшлися після опівночі, досхочу наспілкувавшись у барі... А я, подрімавши кілька годин, був-таки на пляжі та розглядав ластівок, які теж дивилися на мене заспаними й здивованими очицями. Прогулявшись кілька кілометрів та намилувавшись досхочу сходом сонця, засвоїв таку порцію свободи, що досить заплющити очі — й зараз сам почуваюся ластівкою в польоті!
Наступного дня було коротке знайомство з базами відпочинку та пансіонатами стрілки. Це далеко не Лазурове узбережжя Франції, але ж і ціна тут відповідає якості.
А ще побачили... гейзер 80-градусної цілющої водички. Виявляється, на Арабатці великі запаси мінеральних і термальних вод, лікувальних грязей.
Ознайомившись із місцевими атракціями, знову подалися в Генічеськ, звідки катер мав везти до нових вражень.
Коса козуль і кінське кіно
Прихопивши побільше провіанту (без нього нікуди), повантажилися на судно і вирушили на косу Бірючий острів. До неї 10 кілометрів, тож був час намилуватися морем, надихатися свіжим повітрям і замурзати білу сорочку в коричневу фарбу. Та нічого, знайшовся десь на катері розчинник — і в мене з'явилося ще одне заняття.
Бірючий — то заповідник, сполучений із суходолом вузькою Федотовою косою. Він входить до Азово-Сиваського національного природного парку, який займає понад 57 тисяч гектарів. У південно-західній частині коси височить маяк Бірючий, його в ясну погоду видно аж з Арабатської стрілки.
Тварин і рослин тут просто неміряно, причому більшість — із Червоної книги України. Природа унікальна. У звичних умовах збереглася первісна флора та фауна Приазов'я. А крім того, на острові проводилась акліматизація не притаманних цим місцям тварин і рослин. Тепер тут живуть аскайські олені, степові антилопи сайги, лань Даніеля, муфлони, фазани, цесарки, павичі. Не лякайтеся, побачивши на привіллі страусів — ви ще не в Африці!
Підходячи на катері до острова, ми помітили у бінокль табун диких коней. Невже це нащадки тарпана, прародича українських скакунів? На жаль, на відвідування острова залишилось обмаль часу — в Херсоні вже чекав поїзд. Отож відразу після швартування ми з колегою, бувалим туристом-міжнародником, побігли навипередки табуну з фотоапаратами напереваги. «Настріляли», а потім на зворотному шляху зустріли ще й кількох легконогих козуль.
А на катері був уже накритий стіл. Юшка вдалася дуже смачною і гарячою, як херсонська гостинність. А це теж не аби що!
Руслан Фокін
"Міжнародний туризм".- 2007.- № 4(серпень-вересень)
