Козацькі прізвища

Вперше додані до імен назви, що їх можна розглядати як прізвища, з'являються в українців зрідка в 13 ст., а прізвища в сучасному розумінні в основній масі стабілізувалися й закріпилися як офіційно-юридичні спадкові родинні найменування наприкінці 18 - в 1-й пол. 19 ст.
Звичайно прізвищеві назви складалися в побуті мимовільно, стихійно, ніхто їх не творив спеціально, однак у козаків існував звичай навмисного надавання певного роду прізвиська у відповідних обставинах. Запорозькі прізвиська надавалися в різні часи і з різних мотивів, та все ж основа їх появи - у характерному, пам'ятному вчинку людини, або в події у її житті, або в рисах характеру, поведінки чи зовнішнього вигляду В основі прізвищевих назв дуже часто був закладений жарт або гумор, містилася критична насмішка, тому ці прізвиська експресивні, емоційно-оцінювальні, хоча тепер цю експресивність важко або й неможливо знайти і тому вони не відрізняються від особових назв, даних колись як генетично автохтонні власні імена.

Так, старий запорожець Микита Корж розповідав, що своє прізвисько одержав тому, що, сходячи з могили Чортомлик, упав і скотився вниз, ніби корж. Малому на зріст козакові дали прізвисько Махина, великому - Малюта, неповороткому - Черепаха; Присліпою назвали козака, який не зауважив, перебуваючи на чатах, як підійшла польська частина. Таких прізвиськ козак міг мати кілька. Нині ці прізвиська (прізвища) без прив'язки до ситуації, за якої їх дали козакам, сприймаються емоційно нейтральними. На думку І. Я. Франка, Запорозька Січ була великою кузнею свіжих прізвищ (у І. Франка - прозвищ); значна частина людей, що знаходила там захист, мала різні причини заховати від світу свої давні родові прізвища і взяти собі нове.

У прізвищевих найменуваннях козаків широко відображена українська топонімія: Грицько Боярський, Павел Фастовець, Ігнат Зощутинець (з Ощутинець), Семен Лучанський, Максим з Гавриловки, Пилип Зомчара (з Омчара); військові звання й назви посад козаків: Матвій Асаул, Гринець Рудий Сотник, Михайло Писар; родинні чи інші відношення козаків: Фесько Топихин братанич, Мисько Петров сестринець, Протас Лисого пасинок, Наум Чигиринчин муж, Семен Зінцев онук, Андрій Бсарчий мужик.

В Україні поряд з українцями мешкали окремими групами представники інших народів, які за часів козаччини, а особливо під час визвольних походів, з усіх країв стікалися до козаків, і їх етнічна належність знайшла відображення у прізвищевих найменуваннях. У визвольних війнах брало участь багато росіян, на що вказують їхні прізвища Москаль (так в Україні називали росіян), Донець (виходець з Війська Донського), Солдат (той, що служив у солдатських полках Росії), Болоховець, Торчанин (вихідці з відповідних місцевостей). Разом з козацькими загонами, які побували в Білорусі, посилився потік білорусів в Україну в пошуках кращої долі. Вони мали прізвища Литвин (так в Україні називали в ті часи білорусів), Биховець, Кричевець, Мозирянин, Пінчук, Туровець та ін. (за назвою місцевості, з якої прибули). Польські селяни й міщани, які селилися в Україні, вже в другому поколінні розмовляли українською мовою й переходили в «хлопську віру» - православ'я. Польський мовний компонент знаходимо переважно у прізвищах, що трапляються в старих правобережних полках: Ляховчин, Адамович, Казимиренко, Полулях, Мазуренко та ін.

Козацькі прізвища вказують на те, що їх носії могли бути представниками балтійських країв (Мєрєцкий - з містечка Мереч, Вільня - за назвою річки в столиці Литви, Лотиш, Лотвипіченко; волохами й мунтянами (Волошин, Мультяненко, Басарабей, Мирча, Пинтя, Радул та ін.), сербами й болгарами (Воксич, Милкович, Болгариненко, Думич, Сербип, Капнич, Іртач), греками (Грек, Заларій), албанцями (Арнаут; у той час албанців називали «арнаутами»), угорцями (Венгерський, Ференценко, Угрин), чехами (Чехович, Цирулик, Жишка), німцями (Німець, Острогман, Цимерман), шведами (Швед), євреями (Перехрист, Лейба, Коган, Жидовкин, Зраїтель, Юдай), циганами (Циган, Циганчук), вірменами, грузинами (Ормененко, Маджар, Груксин, Іберець, Обиз («обезами» в Україні здавна називали грузинів), татарами, турками, ногайцями (Басман, Котлубай, Татарчин, Турченко, Потурнак, Ногаєць), чемерисами (марійцями), черкесами (Чемерис, Черкес, Оліферович) та представниками інших народностей. Носіями таких прізвищ не обов'язково були представники неукраїнської національності: відомі випадки, коли, наприклад, Москалем або Прусом називали тих, хто з якихось причин побував у Москві чи Пруссії.

У словотвірному плані переважна більшість козацьких прізвищних назв має патронімічний суфікс -енко (56%). Прізвищні назви на -ич (-ович, -евич, -инич (майже 5% утворень) трапляються переважно у вихідців з Черкащини і Київщини, які були осередками козацтва, а отже, тут більше було козаків старших за віком або тих, які мали особливі заслуги в козацькому війську, і цей суфікс надавав патронімічним утворенням відтінку пошани. Щоправда, поміж прізвищних імен на -ич є багато утворень від жіночих Імен: Варчич (Варка), Веклич (Векла), Домнич (Домна), Катрич (Катря), Настич (Настя) та ін. Крім згаданих, трапляються суфікси на -ко (понад 1% серед усіх прізвищних найменувань), -еня, -ук. Близько 1% козацьких прізвиськ - складні слова й лексикалізовані словосполуки типу Кривошапка, Непийвода, Сиротадобрий. Такі назви використовуються і в юридичних документах. Трапляються прізвищні двоосновні давні слов'янські імена та назви із запереченням не-: Нечай, Невгад, Не-над, Ненайда, Несин та ін.

Багато прізвищних назв - субстантшювані присвійні прикметники із суфіксами -ин (иш-ин), -ов (-ев). Та найчасті¬ше (близько 5%) у ролі прізвищних назв вживаються вІдносно-присвійні прикметники на -ський (-зький, -цький). Вони йшли на заміну описовим найменуванням типу Бахмат з Кропивной, Хома с Подварка, Іван Дол-ган з Рокгинець.
У творенні прізвищних назв від одного кореня виявляються багаті словотвірні можливості української мови; пор.: Рудавчий, Руданенко, Руденко, Руденський, Рудснчен-ко, Руденчен, Руденький, Рудика, Рудик, Рудіша, Рудиненко, Рудич, Рудкевич, Рудко, Рудковський, Рудненко, Рудницький, Рудниченко та ін.

Прізвищними назвами нерідко виступають загальні назви професій (Желізняк, Солодовик, Шаповал та ін.), побутових речей (Драбина, Куделя, Кухлик), страв (Каша, Куліш, Кулага) тощо. Цікавим є те, що в ролі прізвищних назв часто виступають іменники, співвідносні за формою з демінутивами (Діжечка, Жабка, Жилка, Дудочка, Кашка, Ковбаска, Кулачок та ін.), причому значна їх частина (близько 80%) на той час не мала своїх відповідників серед загальних назв.

П. І. Білоусенко

Література:
Непокупний А. П., Отін Є. С, Шевченко Ф. П. та ін. Міжетнічні зв'язки в українській антропонімії XVII ст. («Реєстри всього Війська Запорозького» 1649 і мовно-територіальні контакти). -К., 1989;
Xудаш М. Л. Із спостережень над українськими козацькими особовими назвами-композитами середини XVII ст. // Ономастика. -К., 1966. - С. 136-145.

Leave a reply

Your name

E-mail (not to be published)

* Message

Enter the number you see to the right.

If you don't see the image with the number, change the browser settings and reload the page